Ісус живий

У червні 1981 року, провівши євангелізацію в Алжирі і Марокко, я отримав ласку від Бога – можливість відвідати Святу Землю.

Наступного дня після приїзду я прокинувся зі сходом сонця й пішов звивистою вуличкою Єрусалима – міста, яке завжди нове. Йшов тією самою дорогою, якою йшла Марія Магдалина в день Воскресіння.

Коли прибув до святого гробу, то побачив там знайомого мексиканця, який саме збирався поїхати до Канни Галілейської, щоб узяти там шлюб з гарною пуерторіканкою.

Коли я увійшов до гробниці, звернув увагу на напис грецькою мовою: «ЧОМУ ШУКАЄТЕ ЖИВОГО ПОМІЖ ПОМЕРЛИМИ? ЙОГО НЕМАЄ ТУТ. ВІН ВОСКРЕС!»

Ще довго я був приголомшений словами, які прочитав того ранку. Вони були наче відлунням Неділі Воскресіння. Той, Хто помер на хресті, покинув гріб, Він живий. Із темряви того гробу засяяло світло, яке освітлює всіх людей, відкриваючи в них нове творіння.

Якщо Ісуса немає в порожньому гробі в Єрусалимі – це означає, що Він всюди, у цілому світі. Єдине місце на цій землі, де немає Ісуса – це той гріб з каменю, в який Його поклав Йосип з Ариматеї.

Ісус послав Своїх учнів не для того, щоб вони проголошували теорії чи абстрактні ідеї, а щоб лише свідчили про те, що бачили й чули. На жаль, здається, що ми більше зайняті вивченням доктрин, ніж проголошенням життя. Щоб зростати в Божому житті, треба спочатку народитися із сили Святого Духа.

Той, хто євангелізує, перш за все є свідком власного пережиття смерті й воскресіння Ісуса Христа, яке потім передає іншим. Він переказує не доктрину, а пережиття зустрічі з живою особою, яка дає життя в повноті. А вже потім, і лише потім, можна навчати катехизису і моралі. Інколи ми дуже турбуємося тим, щоб люди виконували Заповіді Божі раніше, ніж вони пізнають Бога Заповідей. Ми не повинні забувати, що Заповіді були дані після об’явлення Бога на горі Сінаї.

Ніхто не може передати по-справжньому Євангеліє, якщо він сам не пережив досвід нового життя, яке приносить Ісус Христос. Коли ми починаємо свідчити про те, що вчинив Господь від моменту Свого Воскресіння – все змінюється. Проповідь починають супроводити знаки і чуда, які обіцяв Ісус.

Священик з Ханіко запросив нас провести реколекції, попередивши, що тут люди, закам’янілі серцем, і їм не подобається ходити до церкви. Ми приїхали і першої ночі не було багато людей. Але там був чоловік, який лежав на землі й нагадував ляльку з ганчірок. Він не міг триматися на ногах. Крім того, у нього були паралізовані обидві руки, і він не міг без сторонньої допомоги ні їсти, ні рухатися. Справді було жаль дивитися на цього чоловіка.

Я подумав: для чого принесли цього чоловіка сюди? Оскільки мене дуже вразив його безпомічний вигляд, я сказав:

– Зараз будемо молитися за цього чоловіка, але потім нехай заберуть його звідси.

Коли почалася молитва, чоловік почав пітніти та тремтіти. Побачивши його, я пригадав, що також відчував сильне тепло, коли Господь мене оздоровив. Тому й сказав до нього:

– Встань! Господь тебе зцілив!

Взяв його за руку і наказав йому:

– Іди!

Він підійшов аж до вівтаря. Стоячи там, він засвідчив, що вже 10 років не міг ступити жодного кроку.

Я був просто переляканий і відчув серцем: як добре, що я не знав, що стільки часу він був нерухомий, бо тоді не наважився б сказати йому, щоб піднявся… Того самого дня, після обіду, ми вийшли з тим чоловіком з церкви, перейшли вулицю і сіли в дворику. Коли сідали, він сказав:

– Бог зцілив також і мою руку, тепер можу нею рухати.

Наступного дня завдяки цьому оздоровленню церква була переповнена, люди не вміщалися і тіснилися біля дверей.

Як тільки ми розуміємо, яку силу мають свідчення, наша проповідь змінюється. Раніше я багато часу готувався до моїх проповідей, вивчав класичних авторів і читав сучасних теологів. Мої проповіді мусили бути глибокими і правдивими – я не хотів пропустити хоча б щось, про що мав говорити. Тому все записував на папері, щоб не втратити жодної думки, а передати багатство, яке я зібрав.

Господь, однак, змінив мене і в цьому. Якось у неділю Бог сказав мені стосовно добре підготовлених нотаток проповіді:

– Якщо ти, що стільки вчився і стільки читав, не здатний все це запам’ятати, то як можеш хотіти, щоб ці прості люди, які не мають такої підготовки, як ти, прийняли це до свого серця і застосували в житті?

З того часу я змінив спосіб проповідування. Зараз лише свідчу про силу Божу та про те, що Він творить, і наводжу приклади Божої любові.

Я засвоїв ще одну важливу річ: найважливіше – не стільки добре говорити про Ісуса, скільки дозволити Йому діяти силою Святого Духа. Для чого чудово говорити про Ісуса, коли набагато краще дозволити Йому діяти в нас самих. Царство Боже є влада і сила, яка приходить з висоти й проявляється серед нас.

Одного разу я проповідував більше години. Наприкінці підійшов до мене священик, трохи роздратований, і сказав, показуючи на годинник:

– Не сподобалася мені лекція отця Тардіфа, який 67 хвилин говорив про чуда і ще раз про чуда, які, однак, не мають жодного зв’язку з тими чудами, що описані в Євангелії…

Це почув один з присутніх і відповів:

– Для чого говорити про чуда, які відбулися 2000 років тому, коли можна розповісти про ті, які Ісус вчинив минулого тижня?

Що стосується мене, то до кінця життя не вистачило б часу, щоб розповісти про все, що вчинив Бог на моїх очах за останні десять років. Тому коли я маю лише годину, то повинен розповісти про останні діяння.

Я проповідував уже на п’яти континентах і всюди говорив одне й те ж, бо нічого іншого не можу сказати.

Що я бачив повсюди? Милосердну любов Бога. Я є свідок, що Бог любить усіх людей усіх країн і всіх мов. Сила Святого Духа перетворила мене на свідка того, що Христос живий.

Інколи навіть не залишається часу поїсти. Після багатогодинної подорожі, втомлений, відразу ж беруся за працю. Але Бог об’являє Свою силу і через нашу неміч.

На реколекціях у Люрді (Франція) збиралися священики з різних європейських країн. Я був дуже втомлений, після однієї лекції сідав сповідати, щоб потім далі проводити наступну лекцію, проповідь або Літургію. До мене підійшло декілька священиків, щоб висповідатися. Один з них був з Голландії, тому не дуже володів французькою. Закінчивши сповідь, він попросив мене:

– Отче, можете помолитися за моє зцілення? Я німий на ліве вухо.

Це було так оригінально, що я вибухнув сміхом з приводу «німого вуха» і сказав:

– Боже, якщо Ти вилікуєш цю хворобу, то це буде найкращим зціленням у світі.

Я вже лише чекав, аби він вийшов, щоб насміятися досхочу. Але зразу ж увійшов наступний, який побачив, що я сміюся. Я не міг забути виразу «німе ліве вухо» і тому усміхався під час кількох наступних сповідей.

Потім священики говорили про мене:

– Який щасливий о. Еміліано – попри те, що має багато роботи, завжди задоволений.

Окремі з них казали:

– Як приємно сповідатися у священика, який тебе зустрічає усмішкою.

Бог скористався «німим на ліве вухо», щоб показати, що Він є Богом радості, і тішиться, коли ми до Нього приходимо. У мене немає жодного сумніву, що наш Бог має добре почуття гумору.

Якось, коли я проповідував Євангеліє на стадіоні перед великим натовпом, одна особа запитала мене:

– Отче, чи ви не боїтеся і не хвилюєтеся, коли говорите до такої кількості людей?

Я відповів з усмішкою:

– Коли хтось упевнений, що проповідує Добру Новину, то може й вилізти на дах, свідчити в тюрмі і проповідувати на стадіонах. Я просто даю свідчення про те, що бачив. Бо я не кажу нічого понад те, що бачив і чув, а якщо б казав, то запевняю вас, що це було б неприємно як для мене, так і для вас. Сумно, коли хтось не осягнув величі Живого Ісуса і змушений говорити про тисячі інших речей, замість того, щоб розповідати про Ісуса.

В цей час нам не потрібно нового Євангелія, лише нової євангелізації; тобто проголошувати з силою і впевненістю, що Христос живий. При цьому не потрібно повторювати теорій, які ми чули або читали, а лише засвідчувати власний досвід. Сьогодні ми повинні євангелізувати силою Духа, що супроводжує наше проповідування знаками й чудами, які є цілком природніми під час об’явлення Євангелія.

Попередній запис

Піментел (закінчення)

Наступний запис

Ісус живий_2