Ісус живий_2

У червні 1977 року, під час конгресу в Монреалі понад 65 тисяч осіб взяли участь у Службі Божій на Олімпійському стадіоні. Туди прибули кардинал Роу, шість єпископів, 920 священиків. З другого боку, біля вівтаря, стояв мер міста і понад сто хворих в інвалідних візках.

Ми молилися за хворих, увесь стадіон прославляв Бога, коли раптом одна жінка на ім’я Роза Еммі, яка 11 років хворіла на склероз, в усіх на очах піднялася з інвалідного візка й пішла. На другому боці стадіону чоловік раптом встав з візка, потім ще один і ще… В результаті 12 паралізованих почали ходити.

Люди плескали в долоні й плакали від розчулення. Сам мер Монреаля розплакався, мов дитина. Коли об’являється Бог, то немає людини великої; всі стають малими, плачуть від зворушення й щастя. Наступного дня головна газета писала: «Дива на Олімпійському стадіоні: кульгаві й паралітики ходять». В статті часопису Монреаля було написано, що «прикуті до ліжка хворі піднялися й почали ходити».

Взагалі, не було нічого дивного в тому, що хворі зцілювалися. Було б дивніше, якби Ісус не дотримав Своїх обіцянок, і вони не були б зцілені.

Наступного дня в мене взяли інтерв’ю, запитуючи:

– Отче, ви не думаєте, що всі ці зцілення є результатом афекту натовпу, емоцій та оплесків народу?

Я відповів:

– Добре, тоді поясніть мені, чому на футбольних матчах чи змаганнях з баскетболу жодний паралізований ніколи не встав з візка і жоден хворий на рак не зцілився, коли вигравала його команда?

Єдиною відповіддю є те, що Ісус живий, Він воскрес і є посеред нас! Не шукаймо іншого пояснення, бо обов’язково помилимося.

Одного разу, коли я вечеряв, хтось нетактовно запитав мене:

– Отче, чи впевнені ви, що маєте дар зцілення?

Не зміг відповісти відразу, всі дивилися на мене, чекаючи відповіді. Нарешті сказав:

– Я переконаний, що моя місія – євангелізувати… Знаки і зцілення завжди супроводжують проповідування Євангелія. Я просто молюся і проповідую, а Ісус у той час оздоровлює хворих. Так ми злагоджено працюємо в одній команді… Божі плани часто викликають у мене усмішку, справді, Він таки має добре почуття гумору, якщо ставить звичайного священика з народу проповідувати Добру Новину перед великими теологами і в різних країнах. Я нічому їх не навчаю, лише свідчу про милосердя Ісусового Серця.

В 1981 році я разом з отцем Альбертом Монлеоном провів у Лізьє (Франція) реколекції для 320-ти священиків. Серед них було дуже багато освічених людей, деякі були критично налаштовані, не бракувало й скептиків. Після чудового виступу о. Монлеона прийшла і моя черга. Я відчував себе маленьким серед такої кількості вчених людей з академічними титулами. Мені було ніяково перед присутніми там кардиналами Суененсом і Ренардом. Тому молився до Бога, кажучи:

– Боже, що тут робить священик з невеличкої острівної країни, настільки незначної, що ці вчені мужі напевно і не знають, де вона розташована? Не залишай мене самого, Господи, благаю Тебе!

І так щасливо склалося, що в першу ніч Господь зцілив одного священика, який мав варикозне розширення вен. Завдяки цьому зціленню всі дискусії закінчилися. Пригадую, як він підіймав штанини й показував свої цілком здорові ноги. Це свідчення послужило славі Божій більше, ніж мої убогі виступи.

Кардинал Ренард, здивований зціленнями і чудами Господніми, встав і промовив:

– Нам сьогодні важко сприйняти таємниці діяння Святого Духа, бо ми є великими вченими і раціоналістами у всьому! Всі ми більшою чи меншою мірою діти Декарта, і в кожному з нас є свій маленький Вольтер.

…Саме тому нам так важко сприйняти таємниці діяння Святого Духа, Який віє, куди хоче, не будучи обмеженим стереотипами нашої логіки. Ми прокладаємо дороги, якими Він повинен іти, а Він тим часом віє поза ними; ми визначаємо місце, куди Він має прийти, а Він обходить з другого боку. Святий Дух не пристосовується до нашої душпастирської програми. Зрозуміло, що нам потрібно мати свою методологію, але основою всякої педагогіки віри є прийняття того, що не ми керуємо Його діяннями, але Він нашими. Всяка методологія має бути достатньо проникливою, щоб Дух міг її використати і змінити під Свої потреби. Дари Святого Духа – різноманітні й життєві. Лише через наш завзятий раціоналізм або через малу віру ми думаємо, що ті дари вже в минулому. Сучасний світ шукає людей Духа, християнських пророків, натхненних Святим Духом; але коли не знаходить їх, то прислухається до навіжених, що особливо небезпечно. Церква є постійною П’ятидесятницею, а не постійною раціоналізацією.

Ці останні слова кардинала пригадали мені анекдот. Одного разу Ісус перебував зі Своїми учнями і запитав їх:

– А ви що скажете, – хто Я є?

Симон-Петро встав і відповів:

– Ти – есхатологічне преображения, яке живить онтологічну інтенціональність наших підсвідомих та інтерперсональних реляцій.

Ісус відкрив повні подиву очі і запитав:

– Хто-хто?

Однак Петро не зміг повторити, бо забув. Забув, бо не мав того в серці, тільки в розумі.

Світ втомився від слухання теорій і літературних антологій. Він прагне слів живих і діяльних, які здійснюють те, про що говорять. «Сучасна церква потребує більше свідків, ніж вчителів», – казав Папа Павло VI. Свідків, які пізнали нове життя, – життя, котре приніс Ісус.

Євангеліє від святого Луки оповідає, що в неділю ввечері двоє учнів ішли з Єрусалима до Еммауса. Вони були сумні й пригноблені, бо разом зі смертю Месії втратили всю надію на віднову Ізраїля.

До них у дорозі наблизився Сам Ісус, та вони Його не впізнали. Один з них на ім’я Клеопа почав навчати християнству Самого Ісуса, Якого не зміг упізнати.

Він переконливо нагадував Йому Його діяння і чуда. Розповідав про хресну смерть, свідком якої був увесь народ, а коли зупинився на воскресінні, то не міг сказати нічого зі свого власного досвіду і тільки повторив те, що, як запевняли жінки, звістили ангели.

Так і сьогодні в Церкві деякі проповідники повторюють тільки те, що написали теологи чи те, чому їх навчили вчителі в аудиторіях, але не мають власного досвіду Воскресіння Ісуса Христа. Вони є репортерами, але не свідками.

Доки не буде особистої зустрічі з воскреслим Ісусом, повторюватимуться теорії і навчання, тому що одні сказали, а другі повторили. Ми ж покликані бути свідками всього, що проповідуємо. Але щоб бути правдивим свідком, потрібно мати особистий досвід того, що проголошуємо.

Якось мене запросили оглянути чудові споруди гідроелектростанції на річці Ітайпу в Парагваї. Це було вражаюче. Люди і навіть вантажівки виглядали мурахами біля потужних шлюзів з бетону. Там виробляють стільки енергії, що вона задовольняє всі потреби країни, а також частину потреб Бразилії й Аргентини.

Коли настали сутінки, я помітив, що кілька будинків працівників гідроелектростанції не мають електрики і скупо освітлюються свічками. Тут, поряд з найбільшими у світі турбінами й генераторами, не було струму – лише свічки!.. А все тому, що до них не провели мережу, необхідну для подачі електроенергії. Щось таке неодноразово трапляється з нами. Наше життя, замість того, щоб освітлюватись електричним струмом, освітлюється свічками, бо ми «не під’єднані» до Ісуса, Який є Світлом світу. Є багато людей, які працюють у церкві, але в їхніх серцях бракує світла.

Ми стаємо подібними до туристів, які побачивши красивий краєвид, миттю дістають свій Полароїд, фотографують і замість того, щоб захоплюватися красою справжнього пейзажу, милуються його відбитком на папері.

Є багато християн, котрі бачили «світлину» Ісуса і не знають Його «в обличчя», бо ніколи не зустрічалися з Ним особисто. Вони повторюють лише те, що почули, прочитали, але не мають особистого досвіду Нового Життя.

Вічне життя полягає саме в пізнаванні Бога, тобто в переживанні Бога і Його Сина – Ісуса Христа (порівняйте з Ів. 17:3).

Справжній євангелізатор – це той, хто сам усе пережив, має власний досвід спасіння і може засвідчити, що Ісус живий, бо зустрів Його особисто – так, як апостоли, які стверджували: «Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!» (Дії 4:20).

Справжній проповідник Євангелія – не той, хто говорить про Ісуса, а той, хто здатний донести Живого Христа тим, кого євангелізує, щоб ті могли сказати, як самаряни: «Віримо вже не завдяки тому, що чули, а тому, що на власні очі побачили, і переконані, що Він – справді Спаситель світу».

Ніхто не спроможний проповідувати життя воскреслого Христа людям, якщо сам не пізнав Ісуса, Який живий сьогодні.

Попередній запис

Ісус живий

Наступний запис

Слово знання