Як Ісус Христос під час Свого земного життя мав ясну й певну свідомість Своєї місії як Священик, так і передав Апостолам Своє Священство. Ісус був посланий Своїм Отцем, щоб у Його імені навчати (Ів. 3:34; 5:23; 12:44-50; 14:24), прийшов на землю, щоб спасти грішників (Мр. 2:17; Мт. 9:13), віднайти те, що загинуло (Лк. 9:10), щоб усе було одно з Отцем, як Син є одно з Отцем. Ісус усвідомлював те, що, як Божий Помазаник-Месія, Він сповняє старозавітні пророцтва (Лк. 4:18-21), в яких була виражена воля Отця Небесного для Свого Сина на виконання Його посланництва (Мт. 20:26; Ів. 4:34).
Отож як сам був посланий Отцем, так і послав Ісус Христос Апостолів, даючи їм священицькі завдання: навчати, освячувати й управляти, кажучи: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:18-20). Дав Ісус Христос Своїм Апостолам владу відпускати гріхи, кажучи: «Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю! Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» (Ів. 20:21-23). Ісус Христос дав Апостолам владу освячувати Євхаристію – приносити Жертву, як посвідчує ап. Павло: «Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ломається. Це робіть на спомин про Мене! Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: Ця чаша Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене! Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде» (1Кор. 11:23-26).
Ці уряди – навчати, освячувати й управляти – становлять Христове Священство по всі часи, без жодних змін, у часі й просторі. Як на початку Бог «дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Бут. 2:7), так тепер Ісус Христос Своїм Божим подихом дає буття і діяння священицьке Своїм наслідникам – Апостолам, єпископам і священикам. Той Божий Дух зійшов на Мойсея, щоб він міг стати провідником Божого народу і його пророком (Чис. 11:17,25); він зійшов на сімдесятьох мужів-старців, і «як спочив на них Дух той, то вони стали пророкувати» (Чис. 11:25); він зійшов на Саула, щоб його перемінити на іншу людину (1Сам. 10:6); він зійшов на Давида і його ніколи не опускав (1Сам. 16:13); зійшов на Пророків, і вони передавали народові Божі поучення і Божий закон (Зах. 7:12) і самі були утверджені в справедливості (Мих. 3:8). Отак тепер і на Апостолів сходить Дух Святий, щоб вони голосили справедливість усім народам (Іс. 42:1), бо де зійде Дух Господній, там він очищує, перемінює і освячує (2Кор. 3:17). Про те якраз молився сам Христос до Отця Небесного, кажучи: «Освяти Ти їх правдою!… Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони» (Ів. 17:17-19). Отож священицька посвята – це уподібнення до Ісуса Христа, Божого Сина, у Його месіянському священичому посланництві, щоб продовжити Його священичу владу, стаючи посередниками між Богом і людьми.
Місія ж Ісуса Христа, яку Він прийняв від Свого Небесного Отця, така:
- Голосити правду: «Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду» (Ів. 18:37);
- визволити людей з неволі гріха: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених» (Лк. 4:18);
- щоб відновити союз між Богом і людьми: «Через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої» (Рим. 5:2).
Христове Священство передається не через тілесне наслідство, як у Старому Заповіті, не механічно чи демократично, але через Тайну Священства через рукоположення. Така є постійна наука Церкви від апостольських часів аж по сьогодні, потверджувана різними урядовими документами Церкви.
Кожна зі сімох Святих Тайн – це установлений Ісусом Христом зовнішній знак, що подає внутрішню Божу ласку. Зовнішнім знаком Тайни Священства є положення рук. Так було ще в Старому Заповіті, де Господь промовив до Мойсея: «І приведеш Левитів перед Господнє лице, а Ізраїлеві сини покладуть свої руки на Левитів… і будуть вони на роботу Господньої служби» (Чис. 8:10-11); «Візьми собі Ісуса, Навинового сина, мужа, що в ньому Дух, і покладеш свою руку на нього… І даси на нього з влади своєї» (Чис. 27:18-19). Так передається священство і в Новому Заповіті: «І рукопоклали (Апостоли) їм пресвітерів по Церквах, і помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували» (Дії 14:23). Отож від самого Ісуса Христа, через Апостолів і єпископів, передається через положення рук священство, і таким чином пов’язується зі самим Христом. Тим-то немає священика, який не одержав першого посвячення через Хрещення, відтак Миропомазання, а вкінці через рукоположення.
Через Тайну Священства пресвітери одержують незатертий характер своєї приналежности до Ісуса Христа Священика, здійснюючи таким чином присутність Христа у своїй Церкві на спасіння людей. Отож задля незатертого знамени-характеру, що записується на душі через одержання Тайни Священства, цієї Тайни не можна ніяк утратити, навіть через найбільший гріх, тому й не можна повторяти рукоположення.
З Божої установи є три ступені Священства, а саме: дияконат, пресвітеріят і єпископат. Тайну Священства попереджують чотири нижчі свячення: читця, співця, свіченосця і піддиякона, які не є тайною, лише церковним освяченням, і вони призначені на виконування різних церковних послуг, а тільки піддиякон може услуговувати єпископові при Богослуженні. Першим свяченням, ступенем Священства є дияконат. Уже за часів Апостолів були диякони, як-от св. Степан, опісля св. Лаврентій та інші. Особливим Священством є пресвітеріят, який уповноважує проповідувати, відправляти Службу Божу, уділяти Святі Тайни та управляти парафією. Повноту Священства має єпископ, тому тільки він може важно висвячувати інших єпископів чи священиків та управляти частиною Христового стада – єпархією.
влад. Софрон Мудрий, ЧСВВ