Адамова родина. Матвій 27:27-66

Ізраїль, однак, не був єдиною нацією, яку Ісус прийшов спасти. Усі діти Адама страждали внаслідок життя, яке було відчужене від Бога та позбавлене Його благословення. Усе людство потребувало Христового Відкуплення. Це видно з історії людської родини, батьком якої був Адам. Буття 3 розповідає про випробування Адама змієм в Едемському саду і про те, як він зламав завіт із Богом, коли з’їв плід із забороненого дерева. Внаслідок цього Адам підпав під суворі прокляття. Відтак його праця вже не була такою легкою, як це було в саду. Тепер він має працювати в «поті свойого лиця» (Бут. 3:19), а збиратиме врожай з «терниною і осотом» (Бут. 3:18). Навіть земля, на якій працюватиме, буде проклятою (Бут. 3:17). Остаточним прокляттям, однак, була смерть, коли Адам врешті повернеться в землю наприкінці свого життя: «Бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся.» (Бут. 3:19).

У Своїм стражданні і смерті Ісус увійшов у прокляття Адама, яке було пошестю для всього людства від часу занепаду. Те, що Ісус зробив для Ізраїлю, Він також зробив для всіх дітей Адама, з’єднавшись з усіма їхніми терпіннями та прокляттями. Подібно до Адама, Ісус також зазнав випробувань у саду – Гетсиманському саду – проти ночі перед Своєю смертю (Мт. 26:36-46). Тут Він узяв на себе Адамів піт, який стікав по Його обличчю, «немов каплі крови» (Лк. 22:44). Він також узяв на Себе Адамове терня, коли римські вояки, насміхаючись, одягли на Його голову терновий вінок (Мт. 27:29). Нарешті, Ісус навіть увійшов в Адамову смерть, пішовши на «дерево» (Гал. 3:13) – дерево Хреста – і помер на Голгофі. І подібно до Адама Ісус повернувся в землю, де Його було поховано, – і саме в гробі було місце зустрічі з людством, яке перебувало в найбільш безнадійному та темному місці, – саме в цій точці, зустрівшись там з Адамом, Він підніс його і людський рід із гробу Собою у Своїй перемозі над усяким гріхом і смертю Великоднього ранку (Мт. 27:59-61; 28:1-10)[1]. Як новий Адам, Ісус відкупив не лише Ізраїль, але й увесь людський рід (Рим. 5:12-21).

Віра наших батьків

Розважмо над останньою перспективою, яка може пролити світло на Таїнство Хреста: Ісусова жертва як здійснення обітниці, яку Бог дав Авраамові.

У пізніших роках життя Авраама Бог піддав віру патріарха найбільш суворому випробуванню. Одного разу Він сказав Авраамові: «Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі» (Бут. 22:2). Авраам устав удосвіта, нарубав дров для цілопалення, осідлав ослицю та й пішов до гори Морія, на яку Бог вказав йому. Коли прибули, вони вийшли на гору разом з Ісаком, який ніс дрова для жертвоприношення на своїх плечах. Як піднялися на вершину, Авраам приготував вівтар для цілопалення, а тоді зв’язав свого сина та поклав на дрова. Усе було готове, щоби розпочати приносити жертву.

Тоді простягнув Авраам свою руку й узяв ножа, щоб принести в жертву сина свого. Та ангел Господній кликнув до нього з неба і сказав: «Аврааме, Аврааме! … Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого» (Бут. 22:10-12).

Розповідь закінчується нагородою для Авраама, якому Бог дав найбільшу дивовижно-приголомшливу обітницю. Оскільки Авраам був готовий дати Богові все, Бог поклявся завітною клятвою, що Авраамова родина отримає привілей стати вибраним Божим народом, через який Господь буде благословляти всі народи. Через Авраамових нащадків усі народи будуть благословенні.

«Клянуся Собоютому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого, то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоєІ всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу» (Бут. 22:16-18).

Всесвітнє благословення

Більшість коментарів до цього уривка вказує на велику віру Авраама. Однак мало таких, які відзначають надзвичайну віру, яку мусив мати Ісак. Уявіть собі, що відчував Ісак, коли бачив, як його зв’язує рідний батько, кладе на жертовник і витягує ножа, аби йому перерізати горло! Цікаво було би зауважити в цій розповіді, що Ісак був, напевно, настільки дорослим юнаком, якщо мав силу нести дрова та розумів, у чому полягає процедура жертвоприношення (Бут. 22:7). Таким чином, він був настільки дорослим, що міг утекти або чинити спротив своєму старенькому батькові, якому тоді вже було понад сто років[2]. Такий погляд відповідає давній традиції, яку єврейські равини та деякі первісні християни приймали як щось належне: Ісак був добровільною жертвою, що свідомо підкорився Божому наказу. Якщо така перспектива є правильною, то Ісак добровільно вибрав іти за Божим планом, навіть якщо це означало для нього власну смерть[3]. Оце так віра!

Ця хвилююча історія про Авраама та Ісака є, однак, чимось більшим, як уривок, де йдеться про велику віру. Вона є також демонстрацією того, як Бог здійснить Свій план спасіння щодо всього людства. Справді, якщо ми уважніше прочитаємо цю історію, то побачимо, що жертвування Ісака на горі Морія було прообразом того, що сталося з Ісусом саме на цьому місці якихось дві тисячі років пізніше.

Гора Морія в пустелі не була звичайною горою. Вона була священним місцем, яке пізніше буде відоме під назвою Єрусалим (пор. 2 Хронік 3:1; Пс. 76:1-3). Тобто можна вважати, що як Авраам жертвував свого єдиного улюбленого сина Ісака на горі Морія, так Наш Небесний Отець жертвував Свого єдиного улюбленого Сина на Голгофі, яка є одним з Морійських пагорбів[4]. Подібно до Ісака, який подорожував до гори Морія на ослі, так Ісус піднімався на цю саму гору таким самим способом у Квітну неділю, входячи у святе місто Єрусалим на молодому осляті. І на Своїй дорозі на гору Голгофу у Велику п’ятницю Ісус ніс на плечах дерево для жертви – дерево Хреста – так, як Ісак ніс жертовні дрова на гору для принесення жертви його батьком.

І коли Ісус вийшов на Голгофу – побитий, скатований так, що ледве переставляв ноги, Він добровільно простяг Свої руки та тіло на хресті, дозволяючи Себе прив’язати до Хреста та пожертвувати як добровільну жертву – спомин Ісакової добровільної жертви на цій самій горі. Цього разу, однак, не було ангела, щоби зупинити жертвоприношення, бо Син вирішив пожертвувати Себе заради нас, немов ягня. І Він зробив це для того, щоби принести всесвітнє благословення, котре Бог – саме на горі Морія – поклявся дати через Авраамових нащадків. Справді, Ісус був тим вірним «Сином Авраамовим» (Мт. 1:1), тим вірним ізраїльтянином, через якого занепала людська родина віднайде зцілення та єдність зі Своїм Небесним Отцем. У такий спосіб місія Ізраїлю стосовно всіх інших націй була нарешті виконана. Через Ісуса Боже благословення вийшло з Ізраїлю, щоби обійняти весь світ. Через свого месіанського представника та Його справу на Хресті Ізраїль нарешті став тим, чим він мав бути завжди: світлом для світу. І світло Ізраїлю ніколи не сяяло ясніше, ніж тоді, коли воно пробило гріб Великоднього ранку та перемогло темряву, яка вкривала обличчя землі.


[1] Про паралелі між Адамом-Христом, див. Скот Ган, Отець, який додержує обітниць – On the Adam-Christ parallels, see Scott Hahn, A Father Who Keeps His Promises (Ann Arbor: Servant Publications, 1998), 63-76.

[2] Ґ. Венгам, Буття 16-50, 115: «Старий Заповіт ніде не говорить про жертовних тварин, яким зв’язували ноги перед тим, як їх зарізати, і якщо Ісак противився б тому, щоб його принести в жертву, Авраамові було би простіше радше перерізати йому горло або проколоти, ніж в’язати його та класти на жертовник. Але зв’язання Ісака вказує на його добровільне підкорення Божому наказу, який був даний його батькові.» – G. Wenham, Genesis 16-50 (Waco, ТХ: Word, 1987), 115. Див. також Скот Ган, Родинні узи через завіт – Scott Hahn, Kinship by Covenant (Ann Arbor: UMI Dissertation Services, 1995), 194-95.

[3] Там само.

[4] Скот Ган, Отець, який додержує обітниць – Hahn, A Father Who Keeps His Promises, 108.

Попередній запис

Агнець Божий. Матвій 27:27-66

Наступний запис

Закінчення. Матвій 28