Активне слухання

Є ще один елемент доброго слухання, про який варто написати. Про деяких людей кажуть, що вони є добрими слухачами, перед якими легко відкритися. Про інших кажуть, що вони не вміють слухати, тому ніхто не має бажання що-небудь їм розповідати. У чому ж таємниця? Фахівці говорять про так зване «активне слухання». Йдеться про уважне та зацікавлене слухання, про вміння повністю зосередитися на співрозмовникові.

Це має бути слухання, яке заохочує співрозмовника говорити, думати, аналізувати та назвати проблему. Особа, яка слухає, може спонукати його задуматися про нові аспекти та способи зрозуміти справу, але не думати замість нього, не пропонувати готове розв’язання, а лише допомогти віднайти вирішення проблеми. Людина має самостійно дійти до цього. Вона повинна ніби сама собі допомогти. У момент, коли особа, яка говорить, робить перерву, треба заохотити її самостійно та поглиблено обдумати проблему, назвати її, уточнити. Особа, яка слухає, може своїми словами переповісти те, що зрозуміла з розповіді або ж окреслити емоційний стан співрозмовника. Наприклад: «Розумію, наскільки ви занепокоєні тим, що чоловік надто часто виїжджає, і злитеся на нього».

Особа, яку активно слухають, відчуває зрозуміння, сприйняття, повагу. Вона не почувається дурною і безпорадною, а навпаки – здатна шукати і віднайти рішення власної проблеми. Є шанс, що мудрий співрозмовник, спонукаючи до роздумів, вміє допомогти самостійно знайти рішення. Це найкращий варіянт. Тому що розв’язання, накинене ззовні, часто буває менш успішним. По-перше, людині важко повністю повірити в результативність конкретного методу, а також послідовно та рішуче впроваджувати його в життя. По-друге, коли воно виявиться невдалим, то це створює можливість перекинути провину на поганого порадника і тим самим виправдати себе та звільнити з подальших спроб виправлення ситуації.

Напевно, варто навести приклади речень, які радше знеохочують до подальшої розмови.

  • «Ви повинні зробити це і ось це». Така негайна порада наводить на думку, що слухач мудріший і все знає ліпше;
  • «Ця проблема типова, ви повинні бути дуже толерантною. Ви просто надто вразливі». Оцінювання, порада, інтерпретація наводять на думку, що слухач – непомильний суддя і його треба в усьому слухати (а не думати самому й намагатися вирішувати проблему);
  • «Ви надто переймаєтеся – у вашого чоловіка (дружини) це незабаром минеться». Таке втішання, щоправда, поліпшує самопочуття, але не надихає ні до подальшої розмови, ні до пошуків вирішення проблеми;
  • «Чи ви не могли б детальніше описати поведінку чоловіка (дружини)?» Наполегливе запитання наводить на думку, що слухач хоче самостійно знайти вирішення проблеми, а не допомогти в цьому (це суттєва відмінність).

За активного слухання твердження «порадника» могло б виглядати, наприклад, так: «Видається, що, з одного боку, ця ситуація для вас болюча, а з іншого – ви не знаєте, як стримати чоловіка вдома».

Твердження такого типу заохочує до роздумів про те, чи стан справ справді такий, як було сказано, а також продовжувати розмову та надалі намагатися знайти розв’язання проблеми. Таким чином, з’являється шанс подолати небезпеку.

Ми говорили про активне слухання в контексті консультування, однак у подружжі такий вид слухання допомагає не лише спільно знайти розв’язання проблеми, а й налагодити стосунки.

Ми вже сказали, що особа, яку активно слухають, відчуває зрозуміння, сприйняття, повагу, почувається розумною та важливою. А це має фундаментальне значення для єдности подружньої спільноти. Так, активне слухання в подружжі робить чудеса у сфері подружньої єдности.

Попередній запис

Вміння слухати

Наступний запис

Перешкоди в спілкуванні