Я бажаю, аби ти, мій читачу, міг поглянути моїми очима на цю проблему і сприйняти її так, як бачу її я. Якби ти тільки міг близько знати чоловіків і жінок, що зверталися до мене за порадою, коли політика потурання і панічна поведінка зазнавали краху, і тоді, з Божою поміччю, віднаходили принципи самоповаги та романтичної свободи. Але найбільше я хочу, щоб про ширше застосування цих ідей почули здорові подружжя, підлітки, неодружені дорослі, працедавці, батьки та уряди. Повага, фундаментальний складник людських взаємин, з’являється завдяки тихій гідності, впевненості і звичайній увічливості. Її вбивають заламування рук, плазування в грязюці і благання про милосердя.
Зважаючи на те, як непросто сформулювати ці принципи засобами мови, я хотів би дозволити моїм друзям розповісти власні історії. У цьому розділі наведено листи трьох жінок, які опинилися в тому самому становищі, що й Роджер, Лінда, Фай і Ненсі. Вони написали мені, відгукнувшись на низку радіопрограм, присвячених темі цієї книги. Думаю: їхній досвід надихне і просвітить вас.
Ми почнемо з анонімного листа однієї пані, яка знає, що таке біль.
«Дорогий докторе Добсоне!
Вислухавши серію ваших радіопрограм «Любов мусить бути тверда», я хотіла би розповісти вам свою історію. Навіть сьогодні мені важко згадувати про ці події, тому що мій чоловік був відомим служителем у великій конгрегації, перш ніж упав у гріх.
Все почалося, коли один з парафіян нашої церкви став на моєму порозі, попросивши дозволу поговорити зі мною. Він приніс із собою листа, який переконливо доводив, що мій чоловік має роман з иншою жінкою. Доти в мене не було жодних підозр, і ця звістка приголомшила мене. Чоловік розповів мені усі подробиці й пішов від мене, щоб розповісти всім решта. Він розмножив документ і розповсюдив його в нашій церкві та місті.
Докторе Добсоне, жодного разу я ще не почувалася такою самотньою, коли ця справа набула розголосу. Члени нашої конгрегації ставилися до мене, як до «прокаженої». Мого чоловіка змусили негайно відмовитися від посади і попросили виїхати з пасторського будинку. Зненацька ми опинилися без оселі, роботи, грошей і багатьох друзів. Ми віддали своє життя допомозі иншим, але ніхто не прийшов до нас, коли ми опинилися в скруті. Я не можу описати град гніву і зневаги, який посипався на нас. Нам погрожували фізичною розправою, докучали листами і телефонними дзвінками, нищили наше майно, про нас поширювали неймовірні чутки і брехливо нас звинувачували. Це був жахливий період у нашому житті.
За ніч я не тільки втратила усе, але й міцність подружжя також опинилася під загрозою. Перш ніж виїхати, я пішла до своєї спальні і впала ниць перед Господом і віддала своє життя в Його руки. Він був єдиний, з ким я могла говорити. Ми просто не обговорюємо таких питань із людьми, які не здатні нас зрозуміти. Зрештою, Господь направив мене до мудрого психолога, що уважно вислухав мою історію. Я розповіла йому про велику вину, що охопила мене, і як жахливо я почуваю себе. Я ніколи не забуду його відповіді.
Він порадив мені не звинувачувати себе в зраді чоловіка, бо жодні мої вчинки не можуть виправдати його невірности. Він сказав мені не виявляти поблажливости і бути твердою з чоловіком, навіть якщо буде важко. Він сказав, що це єдиний спосіб врятувати наше подружжя. Ми погодилися, що розлучення – не вихід, хоча Святе Письмо дозволяє мені покинути чоловіка. Попри все, я таки вирішила виступити проти нього.
За кілька місяців настала криза. Я оголосила Мілану ультиматум: або він піде до иншої жінки, або лишається зі мною. Він більше не може мати нас обох. Я поклала йому руки на плечі, поглянула прямо у вічі і сказала: «Знаєш, ти сам винен у тому, що трапилося з нами. Ти зрадив, а не я». Я сказала йому, що він має піти, якщо любить иншу жінку більше від мене. Я не буду заперечувати. Я нагадала: він має душу і колись буде відповідати перед Богом.
Мілан не тільки відмовився від позашлюбних стосунків, але згодом подякував мені за відвагу наполягти на своєму в цей важкий час. Це було нелегко, але допомогло, і наша сім’я вижила в скруті.
Відтоді Бог благословив нас. Господь допоміг мені простити Мілану, нагадавши, що Він також простив стільки моїх гріхів. Ми повернулися для служіння в Орегон, і мій чоловік краще служить Богові, ніж будь-коли. З трьома нашими дітьми все гаразд. Я захистила їх від зневаги середовища до їхнього батька. Вони так люблять тата.
Так, докторе Добсоне, любов мусить бути тверда! Якби я поступилася і шукала легкого виходу, наша історія не мала би такого щасливого кінця. Знадобилося багато важкої праці, боротьби і молитов, однак Бог знову скріпив нашу оселю. Спершу я думала, що вже ніколи не зможу усміхнутися, але Він розігнав хмари і ще раз осяяв нас сонячним промінням.
Я знаю, що надсилати лист без підпису не годиться, але за цих обставин я волію зберегти анонімність. Я дуже би хотіла якось зустрітися з вами і Ширлі.»
Хіба цей лист не викликає натхнення? Очевидно, чому я вирішив навести його в цьому контексті. На жаль, подружня зрада серед духовенства стає дедалі поширенішою. Служителі часто бувають дуже заклопотаними людьми, що обіймають вкрай відповідальні посади, і це обмежує час, який вони можуть присвячувати сім’ї. І коли напружену атмосферу вдома зіставити з природною можливістю милуватися жінками, спокуса вчинення нерозсудливого вчинку стає очевидною. Те саме характерне для моєї професії. Одне дослідження виявило, що 25 відсотків студенток у світських школах із психології спали зі своїми професорами за час навчання в магістратурі. Як же це неймовірно свідчить про «моральність» так званих «помічних наук»!