Батько двічі виходить з дому

Серед численних і різноманітних домашніх конфліктів важко, якщо взагалі можливо, уявити собі такого батька, який відмовляється від своєї позиції, щоб повернути безслідно зниклу дитину. Назва, яку зазвичай пропонують для цієї притчі – «про блудного сина» – не відповідна. Адже безумовну головну роль у ній виконує батько, який у стосунках з обома синами порушує право розподілу спадкоємства.

На початку розповіді батько обмежується тим, що вислуховує прохання молодшого сина. Немає жодного пояснення причин, через які цей син просить те, що йому належиться. Чи тому, що конфліктує зі старшим братом? Чи не погоджується з тим, як діє батько? Чи тому, що відчуває необхідність розпочати самостійне життя? Його мотивація, якою б вона не була, не розкривається, оскільки оповідача цікавлять не причини, а сам той факт, що молодший син раптом покидає батьківський дім. Після опису розпусного життя молодшого сина на сцену повертається батько, який чинить неймовірні речі: він бачить сина здалека, отже чекав його, відколи той пішов з дому; біжить йому назустріч; кидається йому на шию і цілує (Лк. 15:20). Дає йому декілька хвилин на слова, які той приготував перед зустріччю. Батько його перебиває, перш ніж син встигає висловити прохання прийняти його як наймита, і велить своїм слугам принести йому найкращий одяг, дати йому на руку перстень і сандалі на ноги, зарізати годоване теля і веселитися. З-поміж усіх дій, які батько чинить для молодшого сина, визначальний, поворотний момент притчі виражається виразом «переповнився жалем» (Лк. 15:20).

Батько надзвичайно сильно любить блудного сина, відчуваючи до нього найглибше людське співчуття. Ми зустріли те ж саме дієслово в поворотному моменті притчі про милосердного самарянина: «змилосердився…» (Лк. 10:33). Співчуття милосердного самарянина до вмираючого чоловіка таке саме, як батькове до свого загубленого сина. Якби він не мав співчуття, то не біг би синові назустріч, не кинувся б йому на шию і не повертав йому втрачену гідність. У центрі притчі стоїть милосердя батька, а не його доброта. Якщо доброта – риса характеру, то милосердя – це вимір, який дозріває в глибині душі і конкретно виявляється у вчинках до ближнього.

Найбільше випробування ще попереду; воно виявиться тоді, коли оголиться в правді спосіб мислення старшого сина. Відмова старшого брата заходити в дім сповнена драматизму. Від гніву він ціпеніє на порозі, який безліч разів переступав. Тож батько вирішує вийти з дому і просити його. Цього разу ціна значно вища від тієї, яку він заплатив за молодшого сина: батько має почути на свою адресу докір, яким його скритиковано дощенту! Старший син навіть звинувачує його в скупості, у небажанні дати йому козеня для веселощів із друзями. Батько, суперечачи собі самому, не відплатив тому, хто йому зберігає вірність. А для того, хто розтратив його маєток, велить зарізати годоване теля. Гнів штовхає старшого брата спотворити правду, яку він знає від самого початку: побажанню молодшого сина взяти свою частину батько не чинив жодного спротиву; але дві третини родинного спадку належать старшому.

Безмежним є милосердя батька: він міг би відповісти, що допоки живе у власному домі, керує в ньому він. За правом спадкоємства, поки батько живий, він може робити зі своїм добром усе, що хоче! Натомість батько, розуміючи почуття старшого сина, вмовляє його переглянути своє ставлення. Він із величезною ніжністю звертається до старшого; хоч той жодного разу не називає його батьком, батько звертається до старшого сина «дитино» (teknon) – словом, яке вказує на близькість стосунків. Батько визнає, що решта спадщини належить старшому, однак це його не цікавить. Він радше переймається ворожістю у зверненні «оцей син твій», яким йому докоряє старший син; і дбає, щоб перетворити його на «цей брат твій». Найглибшого навернення батько очікує не від молодшого сина, що повернувся додому лише аби не померти з голоду, а саме від старшого, який неспроможний визнати свого батька і свого брата.

Перш ніж постала «Церква, яка виходить», у цій притчі виступає «батько, який виходить»: через своє безмежне співчуття до двох синів він не чекає їх на чолі стола у вітальні, а біжить назустріч молодшому і виходить до старшого, щоб занурити їх у своє милосердя.

Попередній запис

Витвір мистецтва

Наступний запис

Син, який був мертвий і жив