БЕЗ СТРАХУ ПЕРЕД СМЕРТЮ І ВІЧНІСТЮ

Смерть прямує за кожним з нас. Це страшний ворог. Можемо пробувати ігнорувати її, однак раніше чи пізніше будемо змушені погодитися з її реальним існуванням. Одразу після народження ми є дуже слабкими, тендітними істотами. Потім на якусь хвилю стаємо сильними. Деколи під впливом енергії молодости нам навіть починає здаватися, що ми безсмертні, однак врешті-решт кожен з нас неминуче виявляє в собі зерно хвороби, яка пожирає наше тіло зсередини. Кінець кінцем знову стаємо слабкими й крихкотілими істотами та помираємо.

Нестримний, похмурий велетень смерти вже давно відправив би цю планету в темну безодню навколишнього простору, як покинутий корабель. Однак в одній стаєнці у Віфлеємі біля волів, що ревіли, у світлі яскравої зірки в юної простої дівчини народився Той, хто мав перемогти смерть! Смерть неподільно панувала впродовж шести тисяч років, але Ісус здолав її за три дні! Третього дня встав і, потрясаючи ключами смерти й аду, сказав: «…І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки» (Об. 1:18).

Я чув історію про одного місіонера в Бразилії, який глибоко в джунглях натрапив на плем’я, що жило поблизу великої ріки. Індіянці були переконані, що ріка заселена злими духами, тож боялися переправлятися через неї. Плем’я страждало від різних хвороб, унаслідок чого майже щодня хтось помирав. Ті люди розпачливо потребували ліків, бо інакше невдовзі могли взагалі загинути. Дістати допомогу можна було тільки одним способом – переправитися через річку, якої так сильно боялися.

Місіонер марно намагався пояснити індіянцям, що річка не зла й не заселена злими духами. На підтвердження своїх слів, зачерпнув з ріки трохи води й вилив на себе, кажучи: «Бачите? Вода не зла. Вам не треба боятися переправлятися через річку». Однак і це не дало жодного результату. Тоді місіонер зайшов у воду, обернувся й жестом закликав індіянців приєднатися до нього. Проте вони навіть не зрушили з місця.

Місіонер так сильно співчував індіянцям і прагнув допомогти їм в їхній розпачливій ситуації, що кинувся в бурхливу, темну течію річки. Пірнув і під поверхнею води переплив на другий бік. А коли з трудом видряпався на протилежний берег, обернувся до індіянців і в жесті тріумфу підняв догори затиснену в кулак долоню. Тільки-но зробив це, як пролунав голосний крик і члени племені один за одним почали кидатися у воду й плисти через річку, яка раніше викликала в них такий великий страх.

Перемога місіонера над терором річки стала прикладом, який визволив ціле плем’я від страху перед її водами. Так само Ісус Христос Своєю смертю й воскресенням переміг нашого ворога – смерть. І тріумфально дістався другого берега! Нам не треба нічого боятися! Христос показав нам шлях, яким можемо безпечно переправитися на другий бік:

«А що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі» (Євр. 2:14-15).

Небо – це місце, де кожен будинок – палац, кожен крок – хода єдности, кожне споживання їжі – учта, кожна хвилина – вершина екстазу, кожна година – нескінченне піднесення, кожен день – велике свято. Там не буде ні гарячки, ні виснажливого болю, ні лікарень, заповнених людьми, що чекають на смерть. Не буде сумних прощань.

Тут, на землі, бачимо матерів, що витирають сльози, і батьків, зазвичай сильних і стриманих, які ридають зі зламаним серцем. Бачимо, як старі люди, мовчки погодившись зі своєю долею, прощаються з близькими. Однак Біблія каже, що на небі «Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре!» (Об. 7:17). Святе Письмо вчить, що наш останній подих на землі буде водночас першим подихом на небі! А там більше не буде прощань.

Біблія каже, що ми навіть не можемо собі уявити, яким прекрасним буде життя на небі. Ісус обіцяв Своїм учням, що приготує для них місце, щоб могли бути там, де Він є (Ів. 14:2). Апостол Павло сказав: «Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!» (1Кор. 2:9).

Єдине запитання, на яке тобі лишається відповісти, звучить так: «Куди потраплю після смерти?». Біблія каже, що можеш провести вічність у двох місцях: у стані щастя на небі або в нескінченних муках у пеклі. Певна річ, можеш не повірити Біблії, що – як твердить дехто – відкриє перед тобою інші можливості. Але чи справді це так?

Ти можеш не вірити Біблії. А якщо Біблія каже правду, й існують лише ці два варіянти вічного життя після смерти? Тоді це означало б, що ймовірність помилки становить 50 відсотків. Що буде, якщо схибиш? Якщо життя після смерти існує… і якщо небо й пекло реальні… то як виглядатиме твоє майбутнє? Що викликає в тебе думка про вічність – жах чи очікування?

Попередній запис

ВІДВАГА, ПОПРИ СТРАХ

Наступний запис

ЧИ ВАРТО БОЯТИСЯ СМЕРТИ?