Бог ніжний

Якось мені довелося витримати декілька особливо важких випробувань. Наша церковна спільнота розширювалася, і на мої вже похилі плечі було покладено нові обов’язки, і хоча я знав (і вчив) про Божу відданість і передбачливість, десь у глибині душі все-таки хвилювався: «Чи зможу я впоратися з усім цим? Чи зможу я добре розподілити час для сім’ї, молитви і душпастирських обов’язків?»

Та одного разу в неділю після богослуження близький друг відвів мене в сторону і подивився у вічі. Це був той погляд, який із ніжністю вимагав цілковитої уваги. «Якщо тобі чи твоїй сім’ї знадобиться допомога, – сказав друг, – то я хочу, щоб ти знав: я докладу всіх зусиль та її надам».

Я відчув підбадьорення, а в горлі немов застряг клубок і я почав молитися: «Господи, Ти обнімаєш мене Своїми руками через цього брата?» І духовне запевнення, яке переповнювало душу, не залишило мені ні краплини сумніву. «Так, Ти робиш саме це».

Богу притаманна ніжність, завдяки якій Він прагне взяти наш тягар на Себе. Коли Він бачить людей, які подібно до мене почуваються слабкими, то знаходить способи відвідати їх і повідомити: вони не самі.

Бог проявляє ніжність, як ніхто інший.

У книзі Ісаї 42:3 сказано про те, що Він «очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить». Ці два тендітні предмети описують декого з нас. Один неправильний рух – і очеретина зламається, а полум’я погасне.

Але Бог приходить, бачить найслабших людей на межі розпачу, і що Він робить? Він вдається до неймовірно ніжного дотику, який пестить тростину, і вдихає нове життя в згасаюче полум’я. Бог каже: «Я буду ніжним. Я залікую ваші синці. Вам потрібна ніжність, а Я її маю достатньо, щоб дарувати Вам».

Так, Ісус проявляє ніжність. Насправді лише декілька речей дратували Ісусових апостолів, і це зокрема Його ніжність. Той самий Чоловік, Який виявив справедливий гнів, очистивши храм, збентежив їх, коли продемонстрував ніжність до надокучливих дітей. Одна справа – не прогнати їх із дороги, але чи потрібно було зупинятися і гратися з ними? Чи повинен Він був затримувати їх і садити до Себе на коліна?

А як щодо прокажених? Можна було пройти повз, привітавшись чи зціливши, але Ісус зупинявся, торкався їх і навіть обіймав. У той час прокази боялися настільки сильно, що думка про доторк до прокаженого чоловіка чи жінки сповнювала людей жахом. Проказа з’їдала кінцівки – палець за пальцем, – а шкіра ставала блідою. У книзі Левит (14-й розділ) описано суворі заходи, до яких вдавалися, якщо проказу було виявлено в будинку: будинок розбирали цеглина за цеглиною, колода за колодою, потім усе вивозили з міста і викидали на смітник.

З прокаженими поводилися не набагато краще, ніж із їхніми будинками. Хоч їх не «розбирали», але вивозили за місто на смітники і звалища. Коли вони заходили до міста, то змушені були кричати «Нечистий, нечистий», і люди за їхнього наближення розступалися.

Якщо хтось і відчув вигнання та відкинутість, то це прокажені. Вони були суспільними відлюдниками свого часу. А тут з’явився Чоловік, Який, знаючи про їхню хворобу, не лише розмовляв, а й торкався. Коли Ісус обгортав дорогоцінні душі в гниючих тілах Своїми руками, то це були вперше відчуті обійми за десять, двадцять, та навіть тридцять років.

Так, Він торкався їх. І Він зцілював їх. Він проявив ніжність, якої вони не відчували ще з часу припадання немовлятами до маминих грудей.

Бог має ніжність, якої ми потребуємо. Дехто потребує її, тому що відчував у своєму житті лише грубість від «великих людей». Чи то від батьків, чи то від начальника чи навіть душпастиря, але все одно це були осуд, покарання і глузування. А Бог говорить нам: «У стосунках зі Мною Ви пізнаватимете таку ніжність, яка допоможе навіть надламаній очеретині і тліючому ґноту».

Оскільки Бог є емоційним – бо проявляє радість, смуток, злість і ніжність, – Біблія вчить: ми особисто можемо викликати ці емоції в Нього!

Попередній запис

Бог сумує і сердиться

Наступний запис

Зворушливий Бог