Божа любов до нас

Кожен з дарів і проявів Святого Духа даний спеціяльно для того, щоб продемонструвати Божу любов і турботу про кожну нашу потребу. Бог зцілює, тому що Він любить нас; Він творить чуда, тому що любить нас. Бог є любов. Його сила, яка пронизує нас, – це любов; надприродна, божественна, особиста любов Бога до кожної людини.

Він дав світові послання любови, і ми маємо бути посланцями, носіями Його любови. І щоб досягти цього, Він вирішив також навчити любити нас.

Якщо такий тип любови може походити тільки від Бога, якщо це плід Святого Духа, то як може Ісус давати нам заповідь любити? Чи не мусимо ми чекати, поки Він наповнить нас більшою любов’ю? Знову ми натрапляємо на обітницю в Божому Слові, яку маємо прийняти у вірі.

Любов – це плід Духа, і Слово Боже каже, що Святий Дух перебуває в нас, і тому ми можемо сподіватися, що любов буде присутня в нашому житті. Нам було дано здатність любити, але ми маємо рухатись вперед у вірі і прийняти рішення реалізувати її.

Пам’ятайте, що agape – це свідома, умисна любов. Нам кажуть любити один одного, навіть якщо ми не відчуваємо любови.

Коли ми робимо крок у вірі, вирішуючи діяти згідно з Божим Словом, що тоді відбувається? Ми знаємо, що наш крок віри вивільняє Божу надприродну силу любови, і ця сила починає перемінювати нас, збільшуючи нашу здатність любити, а також перетікає через нас до особи, яку ми свідомо воліємо любити.

Як це все відбувається на практиці?

Я молився Богові про більшу здатність любити і вважав себе особою, що здатна на досить сильну любов. І справді, коли під час подорожей я проповідував тисячам людей, які всі здавалися мені щасливими, я радів, що можу увесь час відчувати більше любови до інших.

Але одного дня я зустрів особу, таку жалюгідну й бридку, що сахнувся, побачивши її, і з жахом усвідомив, що зовсім не відчуваю любови до цієї істоти і хочу тільки, щоб вона зникла якомога швидше.

Це була дівчина, яку привів до мене солдат – її хлопець. На її обличчі засохла косметика і бруд, її волосся звисало, як жмуток дроту, а одяг був неохайний і порваний. Її ноги були вкриті шрамами і заляпані грязюкою, неприємний запах її тіла наповнив кімнату. Вираз її обличчя був похмурий і злостивий, а очі спухли від сліз.

Це нещасне створіння прийшло у Форт-Беннінг, щоб повідомити солдатові, що чекає його дитину. Хлопець визнав, що він відповідальний за її стан, але категорично відмовився одружуватися. Дівчину охопила лють, вона погрожувала убити його, а потім себе. У неї вже була одна позашлюбна дитина, і цього разу вона вирішила, що або одружиться, або помре.

Я поглянув на неї і подумав, що ніколи не бачив нікого, настільки непривабливого і нещасного, настільки наляканого і настільки самотнього. Навіть думка про те, щоб помолитися за неї, викликала в мене огиду. Я не хотів її торкатися.

“Господи! – кричав я в душі. – Чому Ти привів її до мене?” “Вона одна з Моїх дітей, – з’явилася відповідь. – Вона заблукала і потребує Моєї любови і зцілення. Я привів її до тебе, щоб ти полюбив її і розповів їй про Мою любов”.

Болісна думка раптово обпекла мене. Я вже встиг привітати себе з тим, що здатен любити, але тепер відсахнувся, побачивши людину, яка вкрай потребувала любови.

“Господи, – благав я подумки, – прости мені, і дякую Тобі за нагоду побачити, якою обмеженою та егоїстичною є моя любов. Зроби так, щоб я позбувся свого невміння любити і наповнився Твоєю любов’ю до неї”.

Дівчина схлипувала, і за спухлими повіками можна було розгледіти каламутний погляд її очей.

“Будь ласка, сер, – просила вона, – зробіть щось!”

“Ти віриш у Бога?”

Вона кивнула і прошепотіла: “Так, вірю”.

“Чи ти віриш, що Він може допомогти тобі?”

Вона завагалася, а потім повільно заговорила. “Я знаю, що Він може допомогти мені, але я не думаю, що Він хоче зробити це. Раніше я була християнкою, але погляньте на мене тепер. Навіть якби Він і хотів допомогти мені, що Він може зробити, щоб зарадити такій біді?”

“Бог може допомогти тобі, і Він хоче цього”, – сказав я з упевненістю, якої раніше не відчував.

Вона похитала головою, і її плечі опустилися в цілковитій безнадії.

“Будь ласка, – сказав я, – спробуй зрозуміти, що Бог любить тебе. Він наповнить тебе Своєю радістю та миром і задовольнить кожну твою потребу, перш ніж ти вийдеш з мого кабінету”.

Дівчина, розтуливши рота, вражено дивилася на мене, а солдат мав такий вигляд, немов я збираюся змусити його одружитися з нею.

“Бог привів тебе сюди сьогодні, – продовжував я. – Він дозволив, щоб всі ці прикрощі сталися у твоєму житті тільки для того, щоб ти зрозуміла, як сильно Він тебе любить. У Нього є чудесний задум для твого життя, і якщо ти почнеш вірити Йому і дякувати за все, що з тобою сталося, то побачиш, як Бог допомагає тобі вже тепер”.

“Дякувати Йому за це? – в її очах знову спалахнув раптовий гнів. – Я тільки хочу, щоб цей чоловік одружився зі мною і в моєї дитини було ім’я”.

“Поглянь на це”. Я показав їй підкреслений вірш у своїй Біблії. “Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі” (1Сол. 5:18). Я розгорнув Послання до римлян 8:28: “…Тим, хто любить Бога, … усе допомагає на добре“.

Дівчина глянула на мене недовірливо, і я раптово усвідомив, як марно говорити цьому скаліченому створінню про любов Божу чи будь-яку іншу любов. Вона не розуміла значення цього слова. Тільки Бог міг запалити в ній іскру розуміння.

“Чи можу я помолитися за тебе?”

Вона похмуро кивнула. “Звісно, чому б ні?”

Я підійшов, щоб покласти руку на її голову, і коли поглянув униз, то побачив, яка вона брудна. Приступ огиди змусив мене затремтіти.

“Господи, – прошепотів я, – наскільки безмежною є Твоя любов до нас, наскільки більшою від тої любови, на яку здатні ми самі. Будь ласка, Господи, нехай Твоя любов торкнеться її тепер, і навчи мене любити її”.

Тоді я твердо поклав свою руку на її голову і почав голосно молитися.

“Боже, я знаю, що це Твоя воля, щоб ми хвалили Тебе у всьому. Ніщо в цьому світі не може статися без Твого дозволу. Ця люба тобі дитина страждала. Вона почувається скаліченою, покинутою і нелюбою, але я знаю, що Ти любиш її. Дякую Тобі за все, що привело її до цього моменту в її житті. Допоможи їй, Господи. Я вірю, що Ти вже зараз допомагаєш їй відчути Твою любов і славити Тебе…”

Я відчув, як дівчина почала тремтіти під моєю рукою. Бог торкався її Своєю любов’ю.

“Чи можеш ти подякувати Богові за все тепер?”

“Так, так, – розридалася вона. – Дякую тобі, Боже. Я справді дякую Тобі за все”.

Я продовжував молитися. “Боже, я вірю, що Ти зцілюєш її зламаний дух. Ти вкладаєш у неї нове життя замість смутку, Ти даєш їй радість, замість поразки – перемогу”.

Коли я відступив назад, її обличчя світилося від сліз.

“Що сталося? – вигукнула вона. – Я почуваюся зовсім іншою! Я більше не відчуваю тривоги і мені так легко на душі. Я ніколи не почувалася так раніше, я щаслива, я справді щаслива!”. Її очі були широко розплющені від здивування. “Що сталося?”

“Бог зробив це, тому що ми повірили Йому і хвалили Його”, – сказав я, раптово усвідомивши, що не менш чудесна подія сталася зі мною. Я придивився до дівчини; вона мала вигляд зовсім іншої людини. Мені хотілося обійняти її. Вона здавалася такою гарною, такою чистою, такою святою!

“Дякую тобі, Господи”. Я відчув, як мій настрій дедалі більше покращується. “Я люблю цю дівчину. Дякую, що Ти змінив мене, Господи”.

Я ніколи не зміг би навчитися більшої любови, якби намагався змінити своє ставлення до дівчини. Бог повинен був здійснити це перетворення. Моя роль полягала в тому, щоб визнати брак своєї любови і після цього у вірі скоритися силі Бога, що перемінила мене.

Що більше ми намагаємося змінити себе, то більшим є наше розчарування і вина, яку ми відчуваємо через власні вади.

Бог приводить певних людей у наше життя, щоб продемонструвати нам, наскільки ми нездатні любити інших. Він не робить цього, щоб ми почувалися зле; це Йому потрібно, щоб ми отримали нагоду пережити Його преображаючу любов у своєму житті і в житті людей, яких Він покликав любити нас.

Чи ви дякували Йому за тих людей у своєму житті, яких важко любити? У вас є сердитий сусід? Прискіпливий начальник? Хваліть Бога за них, тому що Він любить вас і хоче зробити вашу радість повною, давши вам можливість любити їх. Він також любить їх, і хоче використати вас як носія Своєї любови до них.

Я гадаю, що, мабуть, найчудовіші і найскладніші для нас можливості полюбити є в нашій рідній оселі – там, де ми живемо. Чи ваш чоловік або дружина має певні якості, що дошкуляють вам? Чи не важко вам жити зі своїми батьками? Чи виявляють непокору ваші діти?

– Любіть один одного, – сказав Ісус. – Приймайте один одного; дякуйте Богові один за одного.

Нелегко подякувати Богові за чоловіка-алкоголіка чи байдужу, непокірну дитину. Нелегко полюбити того, хто каже, що не потребує нашої любови.

Нелегко побачити колоду у своєму оці, визнати власне самовдоволення, жаль до себе, роль багатостраждального мученика, яку ми виконували. Чи можемо ми подякувати Богові за те, що Він привів цих людей у наше життя, щоб ми змогли побачити колоду у своєму оці?

Чи можемо ми подякувати Богові за те, що вони такі, якими вони є, і особливо за ті речі, які перешкоджають нам любити їх? Чи можемо ми визнати свою нездатність любити їх за їхні неприємні нам звички? Чи можемо ми сказати Богові, що хочемо любити їх, і тоді підкорити себе Йому, щоб перемінитися й отримати змогу полюбити їх, згідно з Його волею для нас?

Після цього ми можемо впевнено чекати чуда, яке Бог здійснить для нас. Це може відбутися миттєво; ми можемо відчути чудесну іскру любови, і звісно, що ми будемо хвалити і славити Бога за це. Але будьте пильними і не ставайте залежними від почуттів. Ця перша іскра може згаснути, і ми сидітимемо склавши руки, не вдаючись більше до жодних дій.

Щоб любити свідомо й умисно, так, як Христос любить нас, завжди будуть потрібні зусилля волі. Відчуваємо ми любов чи ні – це не змінює того факту, що ми таки любимо. Бог покаже нам практичні і конкретні способи повідомити про цю любов особі, яку Він привів у наше життя, і невдовзі ми відчуємо таку глибоку любов, якої не відчували ніколи раніше. Наша любов буде незмінною і твердою, тому що вона витікає з джерела, що перебуває поза нашими обмеженими можливостями. Це любов Божа, яка наповнює нас до краю, яка перетікає через нас до інших. Саме це означає бути закоріненим у Божій любові; і на цьому ґрунті наша здатність любити постійно зростатиме.

Саме в такий спосіб Святий Дух породжує плоди в нашому житті.

Попередній запис

Особливий Божий задум

Наступний запис

Нагода для зростання