Приступність і простота
Коли Іван Хреститель відправив своїх апостолів запитати Господа, чи Він Той, Хто мав прийти, Ісус відповів: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина» (Мт. 11:4-5).
Ісус був прихильним до кожного. На відміну від пророків і релігійних людей того часу, які часто трималися відчужено, Ісус сміливо міг виразити Свою приязнь і завжди був готовий допомогти. Він ніколи не був надто зайнятий чи надто втомлений, щоб не поблагословити дітей, не доторкнутися до прокаженого чи не проповідувати тим, хто бажав чути Боже Слово.
Ісус завжди був у правильному місці і в потрібний час. Прокажені звали Його і в жодному випадку не боялися наблизитися до Богочоловіка. З якоїсь дивної і незрозумілої причини вони знали, що завжди можуть доступити до Нього, і Він їх не відкине.
Малі діти прибігали до Ісуса і купчилися біля Його ніг, щоб отримати благословення і ніжну ласку.
Однак найбільше до Нього приходило грішників. Це явище неможливо було пояснити. Зі Своєї нескінченної любові Він виявляв простоту й увагу до грішників, на чиї душі неможливо було дивитися без жаху.
Десь у глибині свого упадку грішники знали, що їм потрібно якомога ближче доступити до Ісуса. Як квітка тягнеться до сонця, шукаючи тепла, так ці грішники прагнули Того, Хто міг повернути їм невинність і чистоту. І вони не помилилися. Спаситель дивився на них із великою любов’ю, і всі речі, що здавалися важливими в цьому світі, враз втрачали свою цінність. Люди розуміли, що їм необхідно змінити себе і слідувати за Ним.
Ніхто ніколи й не думав, що Бог може бути так близько, бути таким приступним, готовим вислухати і з такою любов’ю простити гріхи. Люди читали про святих, бачили Івана Хрестителя, пророків Божих, але жоден із них не був як цей чоловік – Син Божий.
Здавалося, Його очі до кожного промовляли: «Прийди до Мене, і знайдеш мир душі своїй». Він дотиком Своєї руки зціляв їх тіла, підносив душі і запалював їх бажанням шукати тільки Царства Божого.
Ісус був простим у спілкуванні і вислуховував кожного так, ніби нікого іншого, крім нього, не існувало. Перебуваючи в Його присутності, люди не відчували поспіху з Його боку, а коли говорили з Ним, втрачали відчуття часу. Здавалося, перед ними розкривалася вічність, яку Христос полишив, тому люди забували про час, своє місце перебування і заняття, про самих себе.
Вони бажали вбирати кожне Його слово, бо ті слова запалювали їх серця і затримували Його присутність у них. Ісусові слова не були подібними на ті, які вони чули раніше. Не мало значення, куди вони йшли далі після зустрічі з Ним, бо Його любов і бажання пробачити їм гріхи, заставляло подивитися на свої недоліки як на щось таке, що вони мали в собі змінити.
Благородність і щедрість
Ми виявляємо щедрість, коли даємо іншим, а благородність, – коли ділимося з іншими й забуваємо про себе.
Ісус був щедрим на дари та силу.
Він дарував апостолам силу зцілювати, виганяти демонів і воскрешати з мертвих та радів, коли вони поверталися і перераховували свої вчинки – вчинки, які Його сила в них творила.
Він дякував Отцеві за те, що може ділитися цими дарами з людьми. Він закликав їх вийти у світ та використовувати ці дари, усвідомлюючи, що увагу буде звернено на Його учнів.
Бо те, що даром прийняли, мали даром давати. Вони повинні були віддати належне Богові за такі дивовижні дари та вживати ім’я Ісуса, щоб запевнити інших, що ця сила від Нього. Сила, яку вони мали в собі, свідчила про те, що Ісуса послав Отець Небесний, Який так сильно полюбив їх.
Проникливість і дотепність
Навряд чи розумно вважати, що Бог, Який сотворив людину, покликану до радості, Сам ніколи не радів. Хоча у Святому Письмі конкретно не згадується про те, що Ісус усміхався, однак у Біблії є фрагменти, де Ісус спричинявся до радості інших. У всякому разі, на їхніх обличчях була та щаслива усмішка, яку ми маємо, коли словом чи жестом виражаємо почуття, давно затаєні.
Нам нескладно уявити чоловіків, які ввечері повертаються додому і розповідають своїм жінкам: «Якби ти тільки чула, що Він сьогодні говорив фарисеям! Господь такий дотепний, Він слова ворогів використовує проти них же самих».
Одним із таких випадків був день, коли фарисеї вирішили звинуватити Ісуса в державному злочині. «Чи годиться, – запитали вони Його, – давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?» «Принесіть мені динарій, щоб Я бачив», – відповів Ісус (Пор. Мр. 12:14-15).
Глянувши спочатку на монету, а потім на фарисеїв, Він сказав: «Чий це образ і напис?» – Кесарів, – ті Йому відповідають. «Віддайте кесареве кесареві, а Богові – Боже!» (Мр. 12:16,17).
Дії Ісуса в цій ситуації заслуговують аплодисментів і схвальних вигуків. Цей випадок викликає в пам’яті іншу подію, коли після здійснення багатьох чуд і вигнання торговців із храму старші народу запитали Його: «Якою Ти владою чиниш оце?» (Мт. 21:23).
«Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?» (Мт. 21:24-25).
Багато людей, напевно, глузливо посміхалося, очікуючи відповіді. Якщо б первосвященики та старші народу відповіли, що «з неба», Ісус сказав би їм: «Чого ж тоді ви не увірували в Івана?» Якби вони відповіли, що «від людей», ті розгнівалися б, тому що вважали Івана за пророка Божого.
Зрозумівши, що потрапили у власну пастку, фарисеї відповіли: «Ми не знаємо». Ісус же різко й дотепно мовив: «То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню».
Неважко уявити, якою була радість людей, коли Ісус вкотре завів Своїх ворогів у глухий кут, а людям у такий спосіб дав відчути себе захищеними, бо усвідомили вони, що Господь, за Яким вони йшли, знав, про що говорив.
Такі каверзні запитання стосовно політики невдовзі отримали духовний характер. Оскільки фарисеям не вдалося налаштувати проти Нього правління, вони ставили Ісусу складні запитання щодо Закону й моралі, і тим прагнули змінити суспільну думку.
Ісус – наш приклад для наслідування
Мета життя будь-якого християнина полягає в тому, щоб стати досконалим образом Ісуса, так само, як Христос є досконалим образом Отця Небесного. Люблені риси Господа назавжди закарбовуються в пам’яті християнина. Його серце палає Словом Господа.
Християнина подивляє стійкість Ісуса, і він сам намагається бути сильним. Він бачить, яким лагідним є Христос до народу, як контролює Свій гнів. Послідовники Ісуса захоплюються Його милосердям і пробачають іншим до сімдесяти разів по сім. Вони відчувають співчуття Ісуса і самі переймаються потребами інших. Християни упокоряються перед смиренням Ісуса і переборюють свою гординю.
Християнин пізнає героїзм, відвагу та безстрашність Ісуса і не боїться небезпеки. Він споглядає, як Ісус відповідає Своїм ворогам виважено, спокійно, правдиво, стримано й з повагою до людини, і сам намагається бути схожим на Нього. Християнин, у міру своїх сил, наслідує Господа у вірності, ревності, простоті, благородності та інших якостях, які так милі Ісусу.
Це стає для християнина способом життя, бо йому недостатньо тільки дякувати Богові, він бажає віддати Йому істинну хвалу, наслідуючи Його. Та найперше він вчиться любити так, як любив Господь: не зважаючи на обставини, аж до смерті.
«Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього» (2Кор. 3:18).