Буття автентичними і справжніми, послідовними і чесними, дозволяє нам почуватися одним цілим, цілісними, закоріненими в себе самих, у найглибшу, найбільш потаємну частину вас самих.
І якщо ви колись мали відчуття, дуже слабке, майже непомітне, внутрішнього поділу, відчуження, фрустрації стосовно самих себе і стосовно навколишньої світу, осіб, яких ви зустрічаєте, то, після досвіду інтеграції, ви врешті-решт почуватиметеся самими собою.
Бути самими собою – гарний досвід. Усі це кажуть.
Я вам розповів, як на практиці зіткнувся з цим.
Цей стан для тих, хто пройшов ініціяцію.
Для привілейованих.
Який усі ми, геть усі, можемо досягнути, якщо лише цього захочемо.
Він є частиною шляху зростання. Він є частиною подорожі, котра чекає на кожного з нас на цій землі. І, як я кажу, ми прийшли сюди, на землю, власне задля цього.
Аби пройти наш шлях.
Особистий.
У кожного свій, неповторний.
Зараз, коли я почуваюся самим собою, відчуваю, що означає гордість існування, повноти, неповторности власної особистости.
Не лише це.
Я вже не можу осуджувати.
Мені це вдавалося і раніше. Але лише за допомогою раціональних аргументів.
Тепер такий спосіб поведінки міститься в моєму серці. І його вже неможливо викорінити.
Я вже не вмію осуджувати свого ближнього. Я бачу його, можу аналізувати його поведінку, вгадувати його думки, внутрішні порухи, але я його не суджу. Я зрозумів, що кожен з нас є тим, ким бажає бути. Мій Бог може пропонувати, може поставити перед важким вибором, але, зрештою, залишає тебе вільним.
Навіть дає свободу залишатися хворим, невротичним, поверховим.
Навіть вільним убити себе.
Сьогодні я набагато чіткіше бачу знаки того, що повинно стати моїм життєвим шляхом, знаки, які Бог залишає для мене тут і там, у речах, у людях, яких зустрічаю.
Сьогодні я вже не вмію бути ані ревнивим, ані заздрісним. Тепер автентичність, чесність, як частина моєї природи, викорінюють будь-які залишки ревности і заздрости.
Мені вдавалося так чинити й раніше, але завдяки розуму; часом це вдавалося добре, часом не дуже, а бувало, я знову падав… А тепер відсутність ревности і заздрости міститься в серці.
Вона там живе.
І вже не хоче звідти йти.
Вона є невід’ємною частиною мене.
- Якби ви знали, яке це благо – почуватися самим собою, яке це благо – нездатність судити, бути ревнивим чи заздрісним стосовно інших.
- Радість, яку неможливо описати.
- Вам житиметься легко, так, ніби невидимі тягарі, які ви, навіть не знаючи цього, раніше носили, тепер зникнуть назавжди.
- Щезнуть без сліду.
- Ви тепер відчуєте, скільки енергії буде у вашому розпорядженні.
- Безмірно.
- Невичерпно.
- І скільки мудрости на додачу.
Знання і мудрість
Усі головні елементи здорової і врівноваженої особистости, перераховані на попередніх сторінках, не можуть мати сили, якщо ми спершу не станемо на шлях глибокого пізнання самих себе.
Я відмічений життям. Я був приречений долею. У тому сенсі, що ще з дитинства мене надзвичайно захоплювало читання великих романістів минулих століть. Читаючи цих авторів, мені видавалося, що вони перебувають поряд зі мною. Тільки згодом я усвідомив, що вони були тільки тими, хто прокладає дорогу. Вони готували ґрунт для того, щоб я дійшов до священних текстів, до Біблії, до Євангелія, до Ісуса, до Бога.
Усьому свій час.
Знання – це шлях, упродовж якого ти повинен вийти на вищий рівень усвідомлення себе самого і всесвіту, який тебе оточує.
Читати Святе Письмо не означає взятися читати на одному подиху всю Біблію. Це означає, наприклад, відкривати її принагідно, прочитати якийсь стих і роздумувати над прочитаними словами, доки вони тобі не стануть товаришами на весь наступний день. Ніби приємна, розслаблююча і хороша підвалина.
Подібно, коли щось сієш на городі, кладеш маленьке насіння, ніжно накриваєш землею, кожного вечора поливаєш і… чекаєш.
Одного дня ти побачиш паросток, що пробивається крізь землю.
Так само кожного ранку, коли стоїш перед дзеркалом, умиваючи лице, зазирни також всередину себе.
У глибину.
У власну суть.
Зніми всі маски.
Ніхто крім тебе не бачить.
Не бійся.
Молися.
Досить кількох слів подяки Богові, твоєму справжньому Батькові, щоб спокійно провести ніч, і ще кілька слів, аби попросити Його супроводжувати тебе впродовж дня, щоб ти міг залишатися на шляху особистого зростання, коли перебуваєш на підприємстві, на праці, чи просто вдома.
Добре було б ніколи не припиняти, стоячи перед дзеркалом, себе запитувати:
«Хто я насправді?»
«Чи знаю справжню причину свого приходу на цю планету?»
«Чи можу я бути особою, що не перетворюється в раба емоцій, які відчуваю впродовж дня?»
«Чи виявляю достатньо поваги до тих, кого зустрічаю?»
Цих кілька запитань досить, щоб змусити себе, неминуче, заглянути глибоко у власну особистість. Пуститися, не здаючи собі з того справи, у дорогу.
В дорогу особистого зростання.
Врешті-решт, поступаючи таким чином, ти станеш розумним.
Постійне, спокійне, ненав’язливе глибоке самозапитування спричинить твоє зростання, без зусиль, у мудрості, і багато речей, які спершу тобі здавалися незрозумілими, таємничими, зараз тобі несподівано виявляться в їхній простоті.
Але чим більше ти будеш знати, тим більшим буде бажання дізнатися ще щось.
І так буде завжди.
Я молюся за те, щоб у хвилину своєї смерти все ще перебував у пошуках, усе ще продовжував запитувати себе.
Чи власне це не є справжньою молодістю?
Бути молодими означає завжди бути гнучким, здатним до змін, коли це необхідно, бути звичним до само-запитування, до дискусії, до вміння визнати помилку, до ділення, до залучення інших, понад усе, завжди відчувати всередині себе бажання чогось навчитися.
Бажання жити, на мою думку, означає бажання вчитися, зростати.
Означає щораз глибше пізнавати самого себе.
І жити щоденним життям.
Хай яке воно є.