ВЕЛИКА ШКОЛА НА ВИГНАННІ – Частина 1

Будуйте доми, і осядьте, і засадіть садки, і споживайте їхній плідпомножтеся там, і не малійте! І дбайте про спокій міста, куди Я вас вигнав” (Єрємії 29:5-7).

Так писав пророк Єремія з Єрусалиму до старших, священиків, пророків, до цілого народу, який за наказом Навуходоносора був відведений у Вавилон.

Прислухаючись до його мудрої поради, вони дбали “про спокій міста” і малися непогано. Виселення до Вавилону не можна навіть порівняти з важким перебуванням ізраїльтян на Нілі, у Пітоні та Рамзесі в часи Мойсея. Окрім небагатьох винятків, тут не було важкої невільничої праці (див. Ісаї 47:6). Ніде нема мови про виготовлення цегли на Євфраті, попри те, що Вавилон, напевно, виготовляв найбільше цегли в тодішньому світі. Бо в жоден инший час у Месопотамії не будували стільки, як за часів Навуходоносора.

Тому, хто взяв пораду Єремії за правило, велося добре, деяким навіть дуже добре. Одна сім’я, яка доробилася до певних статків, залишила для нащадків свої припорошені глиняні ділові акти. “Мурашу і сини” – страхування, договори позики та оренди, рухоме та нерухоме майно; осідок – Ніппур, з філіялами у всіх місцях, – це були “Ллойди” Месопотамії.

Так, Мурашу, переміщені особи з Єрусалиму, до чогось таки дожилися з 587 р. до Р. Х. Вони стали поважною родиною, ще навіть у часи персів їхня фірма в Месопотамії була добре відомою. Ділові “папери” “Мурашу і синів” багаті красномовними деталями про життя депортованих, як-от імена, заняття, посілості. Вчені Пенсільванського Університету, США, відкрили частину захованих грамот у давньому діловому офісі цієї юдейської фірми в Ніппурі. Вони були у великих керамічних глечиках, які, згідно з приписами безпеки того часу, були старанно закриті асфальтом. Цим перекладеним текстам раділи не лише асирологи.

У б’юро “Мурашу і синів” панувала жвава ділова атмосфера; понад сто п’ятдесят років вони втішалися великою повагою своїх клієнтів, незалежно від того, чи йшлося про орендарів великих земельних ділянок та каналів, чи рабів. Той, хто не міг писати, після довгих переговорів на місці свого імени на документі ставив як урочистий підпис відбиток нігтя пальця руки. Це відповідало тоді для свідків хрестику – символу анальфабетів наших часів.

Одного дня до “Мурашу і синів” з’явилися три ювеліри… Еліл-ага-іддіна та Бельсуну, та Хатін промовили до Еліл-надін-сума, сина Мурашу: “Що стосується каблучки зі смарагдовою вставкою, яка зроблена із золота, то ми поручаємося на термін двадцяти років за те, що смарагд не випаде із золотого персня. В той день, коли смарагд випаде із золотого персня перед закінченням терміну двадцяти років, Еліл-ага-іддіна, Бельсуну та Хатін заплатять Еліл-надін-суму відшкодування в розмірі 10 мін срібла”. Цей документ підписаний сімома особами. Перед ім’ям нотаріуса на глині відбиті відтиски трьох нігтів пальців – це “підписи” трьох неграмотних ювелірів.

Юдей на вигнанні Маннуданніяма прийшов до “Мурашу і синів” тому, що хотів заключити договір оренди з одним вавилонянином про поважне стадо худоби: “13 старих баранів, 27 дворічних баранів, 152 дорослі кітні вівці, сорок однорічних баранів, сорок однорічних ягничок, один старий цап, один дворічний цап.., у цілому 276 голів “білої” та “чорної”, дорослої та малої дрібної рогатої худоби на умові сплати збору. За пасовище, догляд та охорону названої дрібної рогатої худоби поручається Маннуданніяма… Ніппур, 25 улула… Підпис: відбиток нігтя пальця руки Маннуданніями”.

У цьому банку залишали також застави за ув’язнених за борги, він мав спеціяльні відділи на всі випадки життя.

Відсоткова ставка по кредиту складала 20 %, її ввели, певна річ, не Мурашу. Це був звичний тоді відсоток.

“Мурашу і сини” може служити прикладом для виду діяльности, якою ізраїльтяни зайнялися з часу виселення. Вона стала для них найкращим родом занять і залишилася нею до сьогодні – купці та гендлярі. У своїй батьківщині вони існували лише як селяни, поселенці, скотарі, а також ремісники. Закон Ізраїля не знає жодних приписів щодо торгівлі – вона була їм чужою. Слово “ханаанянин” було для них ідентичним з “гендляр”, гріхи їх нещадно таврували пророки. “Немов Ханаан, у нього в руці неправдива вага, любить він кривду чинити” (Осії 12:8; Амоса 8:5-6).

Переорієнтація на цей раніше зневажуваний вид діяльности була дуже мудрою, хоч це рідко правильно розуміють. Бо вона, поряд із твердим дотриманням старої віри, виявилася порятунком для подальшого існування синів Ізраїля як народу. Як селяни та поселенці вони, розсіяні розрізнено в чужій країні і поріднені та пошлюблені з представниками инших рас, були б на протязі кількох поколінь перемішані та зникли б. Цей новий вид діяльности зумовлював їх перебування в більших чи менших товариствах, всередині яких вони могли будувати спільноти між собою і відвідувати богослуження. Це забезпечувало їм єдність та подальше існування.

Ізраїльтяни не могли б знайти собі кращого місця для вишколу. Для міст та метрополій цілого світу, які відтепер стають батьківщиною бездомних, Вавилон, як міжнародний центр торгівлі, промисловости та транспорту був великою школою. Та столиця, руїни якої ще й після двох з половиною тисяч років дають уявлення про її колишню потугу та велич, не мала собі рівних у Стародавньому Світі.

Попередній запис

ОСТАННІ ДНІ ЮДЕЇ – Частина 3

Наступний запис

ВЕЛИКА ШКОЛА НА ВИГНАННІ – Частина 2