Утім Бог зробив набагато більше. На початку Святого Письма знаходимо страшне запитання: «Каїне, де твій брат?». Це означає, що ми ввірені одне одному: ми відповідальні за інших. Їхня доля повинна турбувати нас.
Не можна робити вигляд, ніби нічого не зауважуєш.
*
Один чоловік потрапив у Рай після смерти. Бог зустрів його усмішкою, та при цьому з якимось дивним смутком дивився поза нього. Потім Бог запитав: «Ти прийшов сам?»
Протягом цілого життя ми зустрічаємо інших людей. Дехто з них залишає на нас незмивний знак, а від інших залишаються тільки недовготривалі спогади.
*
Нитки, безліч ниток: білі, чорні, жовті, червоні. Деякі живуть самі, дехто – у родинах, які складаються з великих і маленьких ниток. Дехто мешкає в одній кімнаті, інші – у великих умебльованих домах, а комусь доводиться обмежитися бараком або хатинкою у віддалених місцях. Практично всі нитки мають будильник, який дзвонить зранку, після чого всі нитки забігають у кольорові машини, у великі жовті автомобілі, червоні та білі транспортні засоби, які бігають по рейках над землею та під нею.
Так вони сплітаються в мільйони вузлів.
Багато ниток збирається на балконах або біля газетних кіосків. П’ють каву або чай, з’їдають круасан або печиво, після чого розбігаються по ліфтах, величезних ревучих вантажівках або потужних тракторах, відкривають магазини, телефонують або ж умощуються біля великих агрегатів і мільйонів комп’ютерних екранів.
Менші нитки переплітаються в класах, на подвір’ях або майданчиках. Багато ниток застеляють ліжка, прибирають удома, йдуть у магазин, де завантажують великі візки гарними речами, потім готують їжу, зустрічаються на сходах, тротуарах або перед вітринами.
Інші нитки лежать на однакових ліжках у великих лікарнях, тихих кімнатах. Це – хворобливі, крихкі, зношені, поранені, тендітні нитки. Інші нитки доглядають за ними, підтримують і тихо очікують. Деколи чорні ножиці обрізають нитку. Тоді нитки біля неї починають плакати і кричати: «Чому?».
І маленькі, і великі нитки мають безліч запитань, але часто навіть не знають, до кого з ними звернутися. Більшість навіть не хоче дочекатися на правильну відповідь.
В їхньому постійному сплітанні нитки утворюють маленькі й великі вузли. Щоразу, коли якась нитка каже словами чи жестами іншій: «Я тебе люблю», то утворюється міцний і надійний вузол. Це – вузли краси та найцінніших речей. Таким способом нитки сплітаються в прекрасний килим людства. Проте це не робить їх остаточно щасливими, адже, як це зазвичай трапляється з килимами, нитки бачать лише зворотну сторону килима: якусь мішанину, химерне сплетення ліній без початку та кінця, постійне беззмістовне роїння. Саме тому вони продовжують дивитися на небо і запитувати: «Чому?».
Отець Небесний, Творець світу, натомість дивиться на килим зверху і насолоджується його красою, барвами, надзвичайним малюнком. Це – Його шедевр. Він знає, що всі нитки виходять з Його рук і до Нього повернуться, і саме тоді вони зможуть захоплено роздивитися прекрасний узор килима, який вони плели протягом життя.
Проте багато ниток знає про це. Сам Отець їм про це сказав. Ці нитки присвячують свій час тому, щоб сплести більш міцні вузли, намагаючись закріпити вузлики, які зустрічають, говорячи їм про доброту Отця Небесного, служачи, оздоровлюючи, примирюючи і підбадьорюючи їх.
Це не легке завдання.
Багато ниток відмовляються від нього, занедбуючи ослаблені вузли, а дехто взагалі їх розв’язує. Деякі нитки обрізають інші, інші ж – вириваються з рук Отця і блукають з одного місця в інше. Так у прекрасному килимі з’являються моторошні дірки, які спотворюють його.
З надзвичайним терпінням Отець Небесний шукає втікачів, повертає їх і з допомогою інших ниток латає дірки на цьому килимі. І Він настільки в цьому справний, а Його помічники настільки здібні, що там, де вони сплітають свої вузлики любови, на килимі з’являються прекрасні позолочені узори.
Щодня сплітаються вузли. Кожен з них продовжує задум, який бачить лише Бог. Ми ж відповідаємо за візерунок, який плетемо.
*
Один святий, ідучи містом, побачив дівчинку в лахмітті; вона просила милостиню.
«Господи, чому Ти таке допускаєш? Зроби щось, прошу Тебе», – звернувся до Бога святий.
А ввечері в телевізійних новинах він дивився репортажі про те, як люди вбивають одне одного, бачив очі вмираючих дітей, їх виснажені голодом тіла.
І знову заволав до Бога: «Господи, подивися, скільки лиха! Зроби щось!»
Уночі святий почув голос Господа: «Я вже щось зробив: Я створив тебе».
Наша відповідальність поширюється не тільки на родичів, християн чи симпатичних нам людей. Нікого не можна забути. Для християн це незабуття має бути своєрідним статутом.
*
Маленький Карло був спокійним і сором’язливим хлопчиком. Якось він повернувся додому і сказав мамі, що хоче приготувати різдвяну листівку для всіх своїх однокласників.
Мама інстинктивно відповіла: «Ні, я вважаю це недоречним!»
Вона щодня бачила дітей, які повертаються зі школи додому. Її Карло завжди плівся позаду. Інші діти сміялися та формували веселі галасливі групи, а Карло завжди тримався наодинці. Мама вирішила допомогти сину і придбала папір та фломастери. Протягом трьох тижнів він щовечора старанно готував тридцять п’ять різдвяних листівок.
Залишався день до Різдвяних канікул, і Карло ніяк не міг заспокоїтися через наплив емоцій. Він акуратно спакував листівки у свій наплічник і побіг у школу. Мама вирішила приготувати до повернення сина його улюблені солодощі та горнятко гарячого шоколаду. Вона знала, що він повернеться розчарований, тож таким чином вирішила пом’якшити його біль, адже він подарує всім листівки, а сам не отримає жодної.
Вона зготувала торт і шоколад. Коли ж почула звичний гамір дітей, то визирнула у вікно. Всі йшли, сміючись і розмовляючи між собою. І як завжди останнім йшов Карло. Сам.
Проте в дім він практично вбіг і кинув наплічник на крісло.
У його руках нічого не було, тож мама чекала, що він зараз розплачеться.
«Я приготувала тобі торт і гарячий шоколад», – сказала вона, відчуваючи клубок у горлі. Проте син практично не звернув уваги на її слова. Він усміхнено подивився на маму і гордо сказав: «Жодного! Жодного!».
Мама невпевнено подивилася на нього.
І син додав: «Я не забув жодного з моїх однокласників. Жодного!».
Цього й вимагає Вчитель: «Оце ж воля Того, Хто послав Мене, щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня» (Ів. 6:39). Жодного.