Настав момент випробування. Тепер Адамові доведеться скористатися з права вибору. Який шлях він обере, вірний чи невірний? Два варіанти, ніякого тиску.
Він зробив вибір – і першим відчув на собі його наслідки. За Адамом пішло й усе людство: «Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд…» (Рим. 5:18). Також апостол Павло написав: «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12).
Як джерело з кришталево-чистою водою виходить з-під землі, щоб стати рікою, так і Адам став прабатьком усього людства. Але, на відміну від джерела, Адам міг вирішити, куди спрямувати свої води: текти повноводною рікою по родючих, рясних травами землях або пробиватися каламутним холодним потоком крізь каміння, пінитися й шукати вихід із глибоких, позбавлених сонячних променів ущелин.
Не можна звинувачувати Бога за те трагічне становище, в якому опинилося, й досі перебуває, людство. Вина лежить на Адамові: йому було дано вибір, але він вважав за краще прислухатися не до слів Бога, а до брехні спокусника. Історія людства з того часу й до сьогоднішнього дня – це серія безплідних людських спроб повернути собі колишнє становище, втрачене з падінням Адама.
«Але це несправедливо! – скаже хтось. – Яке відношення до нас має гріх першої людини, вчинений нею на зорі історії? Чому наслідки цього вчинку повинні позначатися по сьогодні? За що нас карати?» Сьогодні існує думка, що життя людини стане кращим, якщо виправити середовище її проживання. Але перший гріх був здійснений у бездоганному середовищі існування, хіба цей факт не змушує задуматися про характер наших мрій?
Згадаймо ще раз приклад із річкою – холодною, з каламутною водою, що тече по дну глибокої, похмурої ущелини. Чому б цій річці не повернути назад – до сповнених сонця, родючих полів, що лежать в її витоку? Чому б річці не прокласти нове русло, щоб знову стати тим щасливим, безтурботно-дзюркотливим потоком, яким вона була, коли вперше вирвалася з-під землі?
Але це неможливо – річка не може самостійно повернути назад. Якщо вона раз звернула зі світлих сонячних берегів у темряву ущелини, їй самотужки не повернутися назад. Є способи завернути її рух назад, але вони річці недоступні. Мені пригадується велика китайська ріка Янцзи. Вона щодня викидає в море тонни ґрунту, перетворюючи блакитну чисту воду на каламутно-жовту. Ця річка тисячоліттями тече в звичному напрямку – така вже доля річки.
Людство схоже на річку. Щоб змінити його русло, потрібне чудо, і це чудо можливе. Чудо може повернути течію цієї річки в долину спокою, але люди або не розуміють цього, або не бажають розуміти. Вони вважають, що немає й не може бути нічого іншого, крім цього важкого, згубного шляху, у кінці якого – океан смерті.
Історія цієї річки – людства – з часів Адама й до наших днів майже не змінювалася: річка петляє, блукає, розгалужується й дедалі глибше занурюється в страшну темряву. Ми волаємо про допомогу, але, як і Адам, обираємо невірний шлях. У розпачі ми дивимося на Бога й у своїх бідах починаємо звинувачувати Його. Ми сумніваємося в Його мудрості й справедливості, Його милості й любові.
Ми забуваємо при цьому, що прабатьком людства був Адам. Як від президента країни залежить доля громадян країни, так від Адама залежала доля майбутніх поколінь. Дії президента покликані бути виявом колективної волі громадян країни. На рішення президента інші країни дивляться як на рішення всього народу.
Адам – праотець людства. Ми успадкували від наших предків певні риси: інтелект, колір шкіри, зріст і вагу, темперамент і багато іншого. Подібним чином від Адама всі люди успадкували занепалу, грішну природу. Коли він не зміг упоратися зі спокусою й піддався їй, наслідки впали на ще не народжені покоління, і Біблія ясно вказує, що гріх Адама буде стягнуто з кожного його нащадка. Нам добре відомі ці гіркі слова з книги Буття, в яких описана трагедія, викликана вибором Адама. «…Проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся» (Бут. 3:17-19).
Єві ж Бог сказав: «Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітності твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над гобою» (Бут. 3:16).
Якщо до гріхопадіння всі рослини землі були прекрасні й корисні для людини, внаслідок первородного гріха Адама з’явилися на світ і бур’ян, і отруйні рослини. Раніше людина прогулювалася райським садом, і їй достатньо було простягнути руку, щоб добути їжу. Людина не мала потреби ні в одязі, ні в даху. Після гріхопадіння їй довелося працювати в усі дні життя, щоб забезпечити цим себе та свою сім’ю. До гріхопадіння жінка вела в райському саду цілком безтурботне існування, після нього в її життя ввійшли хвороби та скорботи. На неї тепер, як і на чоловіка, попереду чекала фізична й духовна смерть. Смерть означає наступне: 1) смерть духовного начала в людині; 2) початок вмирання фізичного (у момент народження людина починає вмирати); 3) вічна смерть душі.
Час гріха
Відтоді як гріх увійшов у людський рід через Адама, люди безуспішно намагалися позбутися його та його наслідків, робили різні спроби змінити стан речей. Бог застерігав Адама, щоб він не куштував плодів із дерева пізнання, – це загрожувало йому смертю. Про це говорить Біблія. Також у ній написано, що Бог заповідав Адамові та Єві плодитися й розмножуватися на землі. Хоча прабатьки роду людського й були створені за Божим образом і подобою, після гріхопадіння їхні діти успадковували вже не Божі, а лише батьківські образ і подобу. І як наслідок цього, перші діти Адама та Єви – Каїн і Авель – уже були заражені смертельною хворобою гріха, вони успадкували її від своїх батьків і передали всім наступним поколінням. Ми всі спадкові грішники, і ніякими силами нам не позбутися своїх гріхів.
Щоб відвоювати позиції, втрачені Адамом, люди закликали на допомогу і філософію, і релігію, і багато чого іще. Своїм затьмареним, обмеженим після гріхопадіння розумом ми намагалися влаштувати те, що Бог наперед визначив влаштовувати при ясному світлі свідомості, дарованої Ним людині. Нами часто керували благі наміри, і деякі наші спроби цілком похвальні, але мети вони не досягли. Всі наші знання, винаходи, весь наш розвиток і честолюбні плани на майбутнє важать дуже мало, поки ми не вирішимо повернутися до початку шляху. Ми все ще повторюємо помилку, яку зробив колись Адам, усе ще поводимось як господарі становища. Самозвані царі, ми у вирішенні своїх проблем покладаємося лише на себе, замість того щоб підкорятися законам Бога.
Дія гріха в світі сьогодні очевидна. Але перш ніж знову й знову звинувачувати Бога, розглянемо нинішній стан речей більш уважно. Нескінченно милосердний Бог посилає в наш світ Свого Сина, щоб указати вихід із наших серйозних труднощів. Він посилає Свого Сина, щоб Він пройшов ті ж самі випробування, яких зазнав колись Адам, і з честю вийшов із них. Сатана спокушав Ісуса Христа так само, як спокушав Адама. Диявол запропонував Ісусові Христу владу й славу в обмін на зречення Бога. Те ж саме він запропонував свого часу Єві, а через неї – Адамові.