Вступ

На початку автор зазначає, в якому ракурсі написана ця книжка, наводить власні переконання. Адже читачі мають на це право, чи не так?

* * *

Коли я, відкритий до спілкування, їдучи в поїзді або маючи будь-яку іншу нагоду, починаю розмовляти з іншою людиною, то під час нашої розмови рано чи пізно співрозмовник запитає:

– Ну, і чим же ви займаєтеся? Ким працюєте?

– Моя робота пов’язана з навчанням дорослих, – відповім.

– О, це цікаво! І яких же дорослих ви навчаєте? – виявить зацікавлення співрозмовник.

– Духівників-добровольців та професійних духівників, які проводять духовні розмови або відвідують хворих тощо.

– То ви священик?

– Ні, я психолог.

– О, то з вами треба говорити дуже обережно.

Розмова уривається. Іноді я думаю, що ліпше було б відрекомендуватися так: «Вибачте, я психолог, але це нічого, я цілком нормальний».

Думаю, що читачі зреагують подібно і поставляться скептично. Вони тримають у руках книжку «Віра і здоров’я» авторства такого собі психотипа. Невже і він пояснюватиме нам, що весь світ неправильний, що всі ми трошки не при собі (крім нього, звісно), а потім скаже, що нам усім потрібна терапія?

Ні, такого я не робитиму. Навпаки, як психолог, терапевт-духівник і християнин я з великою радістю можу стверджувати: є декілька тисяч наукових досліджень, які описують зв’язок між вірою та добрим самопочуттям. Зміст цих досліджень такий: за психічними та фізичними критеріями християни здоровіші, ніж інші люди. Люди, які вірять у милосердного Бога, краще долають життєві кризи та стресові ситуації. Вони рідше хворіють на психічні захворювання і менше піддатливі психосоматичним хворобам. А коли все-таки хворіють, у них більше довіри до процесу видужання, тому й одужують вони швидше. Загалом вони менше бояться і рідше впадають у депресію, мають більше радості від сексу, їхні подружжя і сім’ї здоровіші і стійкіше протистоять побутовим стресам.

Християни менше п’ють і курять, рідше вживають наркотики, тож фізично вони міцніші, ніж інші люди. А це впливає і на душевний комфорт. Легше добре почуватися, коли тіло здорове. І нарешті, якщо говорити про смерть, то люди віруючі сприймають повідомлення про близький кінець із меншим страхом та розпачем.

Відколи ця книжка вийшла вперше, у наукових дослідженнях, які стосуються людини, відбулися значні зміни. Якщо в другій половині XX ст. більшість досліджень і наукових проектів були присвячені психологічним проблемам, то сьогодні в наукових інститутах усього світу ми вітаємо нову «позитивну психологію», яка виразно заявила про себе на зламі тисячоліть. Науковці вже не питають, як раніше, чому і що саме відбувається не так, як це можна виправити. Тепер вони частіше дивляться на позитивний розвиток.

Від чого залежить здоров’я і задоволення? Чому більшість пар щасливо проживають разом усе життя? Як воно так, що деякі люди, хоч і важко травмовані, залишаються здоровими і навіть виростають завдяки своєму стражданню?

Із досліджень феномену щастя видно, що майно, освіта і здоров’я – це не вагомі чинники для того, щоб бути щасливим. Проте величезне значення для цього має готовність просити вибачення, оптимізм (надія) і вдячність. Якщо подивитися на людей емоційно дуже стабільних, то стане зрозуміло, що в них, як і в нещасних людей, віра часто стає вирішальним чинником того, як саме вони справляються зі своєю проблемою. Наука тепер набагато серйозніше сприймає віру як ресурс для вдалого життя, бо більше звертає увагу на ресурси загалом. Наприклад, із відомого дослідження американської дослідниці Еммі Вернер[1], яка декілька років проводила наукові спостереження, вивчаючи поведінку 550 чоловіків, виявилося, що серед них є значна кількість таких, котрі виростали в надзвичайно поганих умовах – так звані «діти ризику», і все одно вони виросли пристосованими до життя. Висновок з цього дослідження такий: повинні бути якісь авторитетні особи, які могли б заповнити брак здорових стосунків із батьками. Часто це учасники якихось релігійних спільнот, які можуть ставати своєрідним замінником сім’ї.

Учасники однієї з підгруп – ті, що вміли знайти щастя в нещасті – виростали в особливо несприятливих умовах, у підлітковому віці мали значні проблеми, але коли стали дорослими, то їхнє життя склалося добре. Вернер стверджує: «Вступ до релігійної спільноти, яка дає їм опору, відчуття спільності та певність щодо спасення, був для багатьох проблемних підлітків важливим поворотом у житті»[2].

Є щонайменше 1500 наукових досліджень про зв’язок між вірою та душевним здоров’ям. Майже всі свідчать, що такий зв’язок є, він позитивний. Це стосується багатьох релігій, за винятком тих випадків, коли зумовлені страхом суворі фундаменталістські принципи перетворюють практику віри в шкідливий чинник. Такі чесноти, як мудрість, мужність, справедливість, любов і поміркованість, що передаються в релігійному контексті, допомагають людям добре жити[3]. А віра дає емоційне полегшення, моральні орієнтири, соціальну підтримку та більш позитивний погляд на власні життєві обставини, ніж пояснення про важку долю, які вигадують люди невіруючі, щоб якось справитися зі своїми стражданнями.

Найбільша в Європі праця на тему «Віра і здоров’я» – це багаторічне дослідження Р. Ґроссарта-Матіцека, який понад 20 років проводив наукове вивчення поведінки 36814 осіб похилого віку[4]. Ґроссарт-Матіцек, окрім багатьох інших чинників, вивчав також і особисте ставлення до віри. Він зміг довести, що віра, набагато випереджаючи всі інші чинники, має величезне значення для фізичного та емоційного здоров’я. Дослідники виявили 15 чинників. Один із них – це успадкована схильність, якої ніяк не можна змінити. Решта 14 зумовлені поведінкою. Вони належать до тілесної, емоційної, психологічної, соціальної та духовної сфери.

Те, що Ґроссарт-Матіцек називає науковим терміном «спонтанно-емоційний зв’язок з Богом», – це віра, яку проживаємо без зовнішнього тиску і страху (спонтанна), яка має вплив на емоційне самопочуття (емоційна). Така віра характерна для людей, які розповідають про себе, що вони моляться, бо на них це добре впливає, або йдуть до церкви, бо їм подобається там бути, або читають Біблію, бо знаходять у ній розраду й силу. І такий вид особистої віри, незалежно від інших чинників, – це найкраще, що людина може зробити сама для себе. Підтвердженням цього є те, що віра набагато випереджає всі інші чинники. Тож люди, які вірять саме так, щасливіші, здоровіші і живуть довше. Бо вони, як люди благочестиві, живуть більш чеснотливо. Наприклад, менше курять, вживають не так багато алкоголю і рідше потрапляють в автокатастрофи. Не лише інший спосіб життя, але й ставлення до віри має безпосередній вплив на самопочуття.

Наприклад, із осіб, які мали всі 15 важливих для здоров’я чинників, наприкінці дослідження 93% залишалися активними і здоровими аж до глибокої старості. Якщо в них яскраво вираженими були лише 14 чинників, активними й здоровими залишалося 70,6%, за винятком тих випадків, коли чинником, якого бракувало, був «спонтанно-емоційний зв’язок з Богом», тоді активними й здоровими залишилося усього 23%. Надзвичайну важливість цього чинника віри можна простежувати і під іншим кутом: коли хтось під будь-яким оглядом вів нездоровий спосіб життя, то більшість із таких досліджуваних не доживали до закінчення досліджень. У людей, які мали найважливіших п’ять чинників (із п’ятнадцяти), простежували такі шанси на виживання:

емоційний спонтанний зв’язок із Богом 12%
сильне прагнення життя 4,7%
сприятлива спадковість 4,6%
сон, що сприяє відпочинку, та регулярний відпочинок 3,9%
радість від життя (добре самопочуття і задоволення) 3,9%

 

Отже, чинник віри більш ніж у два з половиною рази переважає чинник прагнення життя (на другому місці) або чинник генетичної схильності (на третьому місці).

До упереджень про негативні наслідки християнського світогляду неодмінно належить уявлення, нібито християни отримують менше задоволення від сексу. Те, що віра, якраз навпаки, має вплив на реалізацію сексуальності, видно з багатьох досліджень. Двоє дослідників (Бохман і Нетер)[5] дійшли такого висновку: «Для християн характерна така, що реалізовується, і реалізована сексуальність – чим глибша віра, тим сильніша реалізація. У християнських середовищах я чую, як досить часто висловлюються сумніви, чи християни справді такі щасливі й задоволені. Очевидно, легше повірити тим кліше, які поширюють ЗМІ, заперечуючи, що віруючі люди не можуть отримувати сексуального задоволення лише тому, що вони віруючі, ніж довести протилежне. І навпаки, люди з невисоким рівнем віри значно рідше досягають високого рівня сексуального задоволення» (Бохман і Нетер, 2002, с. 141). Ці автори посилаються на дані, підтверджені великою кількістю попередніх досліджень, проведених зокрема в американському просторі, з яких стає очевидним, що християни з більшою радістю переживають сексуальність, ніж люди невіруючі (напр., Гарт, 1995)[6].


[1] Emmy Werner. Handbuch Resilienzförderung, Wiesbaden, 2011.

[2] Там само

[3] Seligman, М. Der Glücks-Faktor. Warum Optimisten langer leben. München, Ehrenwirth, 2003.

[4] Grossarth-Maticek R. Systemische Epidemiologie und präventive Verhaltensmedizin chronischer Erkrankungen. Strategien zur Erhaltung der Gesundheit. Berlin, New York, Walter de Gruyter, 1999.

[5] Bochmann A., Näther R. Sexualität bei Christen. Theologische Hochschule Friedensau. Gießen/Basel& Brunnen Verlag, 2002.

[6] Hart A. Lust oder Last. Aslar: Schulte & Gerth, 1995.

Попередній запис

40 – Безкорислива батьківська любов

Наступний запис

Віра