Часто нас переповнює прагнення молитви, якого не можемо втілити. Нам бракує не часу, який іноді просто марнуємо, а внутрішнього порядку. Можливо, ми навіть молимося довго і палко, здійснюємо паломництва, активно беремо участь у житті Церкви, читаємо релігійні книжки… Проте своїх духовних прагнень цим задовольнити не можемо.
Невдоволення поглиблюється, коли розуміємо, що не відповідаємо власним ідеалам. Оманливо думати, що духовне життя має одразу звільнити нас від слабкостей та вад. З часом ревність та ентузіязм згасають. Зникає захват духовністю. Розчаровані собою і дрібними плодами своєї духовности, повертаємось до «нормального», «тверезого» життя, де має значення лише те, до чого можна торкнутися, що можна побачити, почути, виміряти. На минуле духовне життя починаємо дивитись як на дитячий ідеалізм, якому не місце в реальному світі.
Та попри хаос і моральну крихкість у кожному з нас зачаїлася туга за втраченими надіями й духовними прагненнями. У глибині серця ми хочемо, як блудний син, повернутися до Бога, щоб знову відчути Його близькість. Час до часу пробуємо відновити минулий досвід, воскресити «щось», що вже давно вмерло. Іноді нам здається, що треба зовсім трішки, аби віднайти давні духовні прагнення та релігійну ревність.
І це правда. Але варто пам’ятати, що ми не станемо людьми палкої молитви і глибокої духовности за один раз. Потрібна постійність та вірність у поєднанні із щирістю.
Саме щирість є фундаментальною засадою духовного життя. Найменший самообман у будь-якій справі негативно впливає на духовність. Саме «напівправда», «маленькі компроміси», половинчаста щирість стосовно себе самого, людей і Бога, «неназивання речей своїми іменами» заганяють нас у життєвий хаос.
«Правда вас вільними зробить» (Ів. 8:32). Передусім треба щиро і відкрито прагнути осягнути всю правду про Бога в нашому житті і про нас самих. Таїнство сповіді допоможе досвідчити правду, яка нас визволяє. Зазвичай ми сповідаємося формально, без глибоких внутрішніх настанов. Але сповідь раз у місяць чи ще рідше не зможе очистити заплямовану брехнею щоденність.
Духовне життя вимагає щоденної щирости, оскільки неправда закрадається в думки, почуття, вчинки. Після первородного гріха людина має нахил глибоко обдурювати себе. У неї несамовита схильність до моральної фальші (К. Ранер).
Святий Ігнатій Лойола в «Духовних Вправах» пропонує нам щоденний іспит сумління, який має допомогти постійно досвідчувати правду про самих себе.
Ігнатіянський іспит сумління – це не підрахунок гріхів, а діялог людини з Господом. Ми відкриваємо спочатку безумовну Божу любов, а тоді – свою відповідь.
Щоденний іспит сумління можемо назвати п’ятнадцятьма хвилинами щирости.
Пункт перший.
Подякувати Господові за всі дари.
Пункт другий.
Попросити про дар розпізнати свої гріхи і позбутися їх.
Пункт третій.
Вимагати від своєї душі звітування насамперед про думки, потім про слова, а тоді – про вчинки, подумки аналізуючи кожну годину від пробудження до хвилини іспиту.
Пункт четвертий.
Попросити в Бога прощення за свої провини.
Пункт п’ятий.
Постановити собі виправитися. Насамкінець промовити «Отче наш».