Відвага і наполегливість

Що б ми подумали про здорову людину, яка раптом, через незрозумілі побоювання, не вірить, що може працювати, лише тому, що не спробувала? То була б направду сумна ситуація.

Деякі люди, можливо, зі страху перед невдачами чи труднощами, подібним чином докладають мало зусиль до того, щоб сповняти Божу волю. Хіба ж Господь Бог дав нам усі здібності тіла і душі, щоб ми сиділи, склавши руки? Чи маємо ми зручно всістися і чекати на Його дари і винагороду? Бог хоче, аби ми з впевненістю займалися своїми справами, для слави Його Царства. Тоді ми насправді стаємо учасниками Божої слави, прекраснішої, аніж можемо собі уявити.

У нашому суспільстві, часто скептичному і цинічному, ми маємо бути відважними у свідченні віри й у втіленні Богом даної любови. Христос учив нас любити щедро й безумовно, як Бог любить нас, навіть любити своїх ворогів. Наша любов має неодмінно поширюватись і на найменших наших братів, і на тих, хто нам неприємний чи навіть ворожий. Тут потрібна моральна відвага.

Далі, ми маємо наполегливо продовжувати вірити, довіряючи Всемогутньому, з твердим переконанням, що Він приведе нас до вічного життя. Він пообіцяв, і неодмінно відправить у наші серця божественного Духа Утішителя, Який направлятиме нас. Він – найбільший наш скарб.

Також, як і наполеглива вдова в притчі, яку розповідає Христос, ми маємо бути непохитними в наших молитвах, дякувати Богові за все, що маємо і ким є, і просити знайти наше правдиве щастя в Ньому. Ісус Христос є прикладом і джерелом сили на шляху до Царства Божого. «Будьте відважні: Я світ переміг!» (Ів. 16:33).

Уявімо, чоловік хотів збудувати будинок своїми руками, але в один момент він із сумнівом поглянув на тисячі цеглин, які треба підняти, щоби звести стіни, і занепав духом. Він почувається розбитим. Але якщо він підніматиме цеглину за цеглиною, виконуючи щоденну працю, то у свій час зведе стіни свого помешкання. Так само нам слід кожного дня вибудовувати наше життя і долати щоденні труднощі, покладаючись на Божу поміч.

Якби ми мали взятися за якусь серйозну амбітну справу задля Царства Божого, чи діяли б ми з гординею? Так, якби хотіли, щоб нами захоплювалися, чи якби хотіли високо про себе думати. Гординю підбурює диявол, батько брехні. Благородна віруюча людина, однак, не гордиться, коли з чистим серцем робить добрі Божі справи. Кожна людина, яка робить добрі християнські справи, малі чи великі, має робити їх щиро в Дусі Правди. Цінність наших вчинків йде не від людського визнання, але від любови до Бога та до близьких. Це дуже високе покликання, яке нам передав сам Христос. «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мт. 5:48).

Ми справді покликані, і нам слід прагнути до великих речей, до найбільших вершин святости, до героїчної любови, до будування нашого життя як живого храму Святого Духа, і до будь-якої доброї справи, яку можемо зробити.

Нехай піднімуться сильні духом слуги Божі! Хай просять і отримають від Бога палаючі вірою серця. Усі нехай шукають і знаходять малі та великі справи, до яких їх кличе Бог. Хай знають, що найбільшою справою є служити з великою любов’ю найменшим братам та сестрам.

* *

Це давня легенда, яку розповів мені мій батько: Один чоловік, пригнічений проблемами й турботами, поскаржився Богові, що його хрест занадто важкий. Бог прислав до нього ангела, і той показав йому велике поле, встелене хрестами. «Поклади свій хрест і вибери, який захочеш, – сказав ангел, – але пам’ятай, що кожен має нести в житті хрест». Перепробувавши безліч хрестів, чоловік нарешті обрав один, який міг нести. «Думаю, понесу оцей», – промовив він. Тоді ангел сказав йому: «Придивися добре; ти взяв той самий хрест, з яким сюди прийшов».

Попередній запис

Бог говорить у власний спосіб

Наступний запис

Тихі дні