ВІДЧАЙ САМОТНОСТІ

Я забутий у серці, немов той небіжчик, став я немов та розбита посудина… Псалми, 31:13

Після смерті чоловіка королева Вікторія із сумом зізналася: «Більше нема кому називати мене на ім’я». Вінценосні особи теж бувають самотні.

У свій день народження Г. Дж. Уеллс[1] поскаржився: «Мені шістдесят п’ять. Я самотній і ніколи не знав спокою».

Знаменита балерина Айседора Дункан, яка виступала в багатьох королівських палацах Європи, яку вважали найвидатнішою танцівницею в світі, одного разу сказала: «Я весь час в оточенні людей, але серце моє болить, на очах сльози, а руки тремтять від думки про спокій і радості, яких я так і не змогла знайти». За її зізнанням, і в оточенні численних шанувальників вона завжди залишалася самотньою.

Кілька років тому голлівудська кінозірка, красуня, в якої було все, про що може мріяти жінка, наклала на себе руки. У залишеній записці названа все та ж причина – самотність.

Псалмоспівець сказав: «Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі…» (Пс. 102:8). І ще читаємо: «Моє серце зламала наруга, і невигойний мій сором: я чекав співчуття – та немає його, і потішителів – та не знайшов!» (Пс. 69:21).

Самота усамітнення

Самотність означає, що ти один. Я був на самоті на узбережжі океану, де гуркіт прибою об каміння заглушає інші звуки. Я відчув самотність у прерії, де її зрідка порушує лише виття койота. Самотність відчуваєш у горах, де ти наодинці з холодною красою вершин і стогнучим вітром.

Це відчуття знайоме й солдатові на посту, і хворому, замкненому в палаті психіатричної лікарні. Його знають ув’язнені одиночних камер і в’язні концтаборів.

Луїс Цамперінні, олімпійський чемпіон, згадував про жахливе почуття самотності, якого він зазнав під час Другої світової війни: упродовж 48 днів він плив у відкритому морі один на рятувальному плоту.

У своїй захоплюючій книзі «Один» адмірал Ричард І. Бірд згадує своє п’ятимісячне одиночне існування на Південному полюсі. Дні, згадує він, нічим не відрізнялися від ночі, сьогодні не відрізнялося від завтра. На сотні миль навколо жодної живої душі. І пекельний холод, коли чуєш, як твоє дихання перетворюється на крижані кристали.

Перш ніж загасити ліхтар, пише Бірд у своїй книзі, він ретельно обдумував плани на завтра. Він поклав це собі за правило, щоб зберегти здоровий глузд і розмежувати ніч і день: «Без постійної розумової діяльності дні втратили б сенс, а без сенсу існування особистість приречена на деградацію».

Самотність серед людей

Хтось вирішить, що більшої самотності, ніж у крижаній пустелі, зазнати не можна. Але самотність серед людей іще страшніша. Важко висловити словами самотність людини у великому місті.

Хто може зрозуміти самотність забутого всіма мешканця вбогої квартири, який роками не одержує листів, який забув, що таке дружнє рукостискання й добре слово? А хто зрозуміє самотність багатія, який на свої гроші спроможний купити все, крім щастя й любові?

Знають самотність бомжі, які живуть у картонних коробках або під’їздах, які харчуються недоїдками зі сміттєвих баків.

Нещодавно в одній з телепрограм показували одиноких людей похилого віку. Вони, забуті й безпорадні, доживали свій вік у напівзруйнованому притулку. Їхні порожні очі, які дивляться в нікуди, ще довго потім переслідували мене. Це були очі живих мерців. Згадував дідка на задньому плані, який під час зйомки тикав слабкими пальцями в клавіші піаніно, такого ж древнього, як і він сам. Він намагався підібрати мелодію християнського гімну «Що за Друга ми всі маєм».

У п’ятому розділі Євангелія від Івана ми читаємо про те, як Ісус ішов вузькими вулицями Єрусалима до купальні Віфесда біля Овечих воріт. Там Він побачив безліч хворих, що сподівалися на цілющу силу води. Ісус зауважив серед них нещасного, який без сторонньої допомоги не міг дістатися до води. Ісус запитав його: «Хочеш бути здоровим?» Паралізований відповів: «Пане, я не маю людини, щоб вона, як порушено воду, до купальні всадила мене». Довгих тридцять вісім років лежала ця безпорадна людина на вулиці, а поруч проходили жителі й гості Єрусалима. «Не маю людини», сказав він у результаті. У цього нещасного не було друзів.

Але у вас може з’явитися Друг, який буде вам рідніший за брата. Ісус Христос здатний змінити ваше життя: наповнити його радістю, щастям і світлом. Люблять Христа й служать Йому мільйони людей в усьому світі. Розкрийте Йому серце, і Він стане вам ближче найближчої людини.

У кожному місті можна знайти християнську церкву. В ній можна зустріти чудових людей, поруч із ними втомленій від байдужості світу душі стане тепліше. Християни є в усіх прошарках суспільства. Зустріньтеся з ними, і вам здасться, що багатьох із них ви знаєте все життя.

Але спочатку необхідно покаяння в гріхах. Необхідно віддати Христу серце, присвятити Йому своє життя. Нехай Він захистить вас від гріха, прийме в Свою сім’ю. Вам знайдеться місце біля Його вогнища, що зігріває кожного, хто прийшов. Якщо сьогодні вам самотньо, благаю, прийдіть до Христа. Скільки благословень принесе вам дружба з Ним!

Самотність у стражданні

Є й такий рід самотності. Кілька років тому мені надійшов лист від радіослухачки. Вона впродовж п’яти довгих, болісних років, страждала на артрит і не могла ходити. Скорчена недугою, вона не могла ні випростатися, ні лягти – тільки сиділа. «Я багато днів провела одна, – писала вона. – Але ніколи не була самотня». Як же так? Її не залишав Христос! Ви не будете самотні з Христом, вашим Спасителем і Супутником.

Я звертаюся зараз до страждаючих на самоті, тих, що лежать на лікарняному ліжку. Христос може дарувати вам благодать і силу! І тоді навіть на одрі хвороби ви можете стати Його посланцем для інших. Ви можете стати заступником за інших у молитві – це одне з найбільших земних служінь, доступне людині.


[1] Герберт Дж. Уеллс (1866-1946) – англійський письменник, автор науково-фантастичних романів.

Попередній запис

Реальність гріха

Наступний запис

Самотність скорботи