У розмовах з дітьми часто можна почути, що уроки релігії бувають цікавими. У своїх спогадах з дитинства Марі Дюран, французька катехитка та громадська діячка, розповідає: «Після повторення пройденого матеріялу на уроках релігії священик наводив нам якийсь яскравий приклад, пов’язаний з темою уроку, або читав цікаву історію з книжки чи газети. Ми слухали його з великим зацікавленням. У нього був чудовий голос і добрий слух. Коли він починав співати якусь пісню, ми охоче приєднувалися до нього. Ми радо бігали до церкви на ті уроки релігії. А влітку я чекала, коли ж закінчаться канікули, щоб знову зустрітися з нашим священиком на уроках».
Водночас трапляються випадки, коли уроки релігії не цікаві, а навпаки – дуже нудні, як іноді недільні проповіді. Декілька моїх давніх знайомих розповідали мені, що не можуть переказати змісту проповіді після того, як вийдуть з церкви. Чим це зумовлено: невмінням привернути увагу чи небажанням запам’ятати?
Відсутність прикладів, життєвих історій, притч – одна з головних причин нецікавих катехиз. Приклади та різноманітні історії не лише викликають цікавість, а й допомагають ліпше зрозуміти і запам’ятати тему уроку. Сучасна людина, вихована на телебаченні та кольоровій пресі, неохоче засвоює суху теорію.
З огляду на це в мене виникла ідея написати кілька книжок, які б містили приклади з життя, свідчення, притчі. Першу книгу присвячену Декалогові, ви саме зараз тримаєте в руках. Сподіваюся, що вона допоможе у важкій праці передавання віри та навчання моралі.
о. Станіслав Клімашевський