ГОРДІСТЬ: Гордість деформує людське життя

Коли я був малим, прибув до сусіднього містечка цирк. Каруселі, стрільниці, замок з привидами… Та найбільше розваги було в “царстві кривих дзеркал”. Чоловік переходив коло різних викривлених дзеркал, які відбивали його образ деформованим способом. З грубого ставав тонким, з тонкого – товстим… З малого – великим, з великого – малим. Можливо, хтось радо змінив би свій вигляд на той, який бачив у кривому дзеркалі. Але це була тільки розвага. Проте не є розвагою те, що спостерігаємо реальний світ і самих себе в такий викривлений спосіб. Звичайно, йдеться про гріх, а саме про гордість.

Гордість деформує погляди і сприймання людини. Тому важливо постійно боротися з гріхом гордости.

Гордість веде до того, що сприймаємо себе та навколішній світ немов у кривому дзеркалі. Дивлячись на себе крізь призму такого дзеркала, ми вже не помічаємо нічого поганого в собі, зате все довкола нас видається удвічі гіршим. Гордість веде до того, що самовільно приписуємо собі все добро і вихваляємося тим, що не є нашою заслугою. Сподіваємося похвали та подиву від людей за те, що ми незаслужено дістали від Бога. Таким чином вважаємо себе ліпшими від інших.

* * *

Як пізнати і лікувати гордого? На це запитання відповідає святий Василій Великий так: “Пізнати гордого можна з того, що він намагається бути вивищеним. Гордість лікується вірою в ту правду: Бог противиться гордим (Як. 4:6). Крім того, ніхто не може вилікуватися з тієї пристрасти, хоч би не знати як боявся, що буде засуджений з гордими, поки цілком не зречеться прагнення слави, подібно як ніхто не може позбутися якогось діялекту чи неправильної вимови, чи ще чогось, поки не тільки не перестане те робити, але й ним цікавитися.

Малий хлопчина на прогулянці запитує батька: “Тату, чому з гір падають каміння?” Батько поглянув догори і розповів йому таку історію:

Колись давно одна висока вершина почала чванитися своєю висотою. Перед усіма і перед собою вихвалялася, яка вона міцна, що її ніколи ніхто і ніщо не зможе знищити. Так вона звеличувалася над усім, а накінець і над землетрусом. Глузливо про нього говорила, мовляв, землетрус так глибоко в землі, що її не може пошкодити. Навколишні менші вершини були дуже здивовані з її слів, але боялися щось їй перечити…

Та одного разу почався сильний землетрус, який потряс усіма горами. Коли землетрус закінчився, виявилося, що кожна вершина поменшала, бо з неї поспадало багато каміння. Коли вершини озирнулись довкола, були дуже здивовані, бо ніде не знайшли тієї найвищої, чванливої вершини. Однак незабаром усе зрозуміли. Перед ними лежала величезна купа каміння – ось що залишилося з чванливої гори…

Відтоді, коли якась гора почне чванитися, впаде з неї декілька каменів, щоб собі згадала про те, що тоді сталося…

Нехай наші щоденні спотикання нагадують нам про уважність і потребу боротьби з найнебезпечнішим гріхом. Тільки тоді зможемо реально дивитися на світ, на людей біля нас і на самих себе. І це чисте пізнання буде добрим початком для якісного духовного життя. Амінь.

Попередній запис

ВІДКУПЛЕННЯ: Жити як відкуплені

Наступний запис

1. Гріх – небезпека для душі