Вже те, що Ісус визначав Себе як Сина Божого, доволі дивне, але Біблія йде ще далі й каже, що Він – Бог. І нам не треба шукати цього в якомусь незрозумілому уривку, перекрученому й розтлумаченому в такий спосіб. Як писав К. С. Льюїс: «Доктрина божественності Христа мені видається не як щось вставлене в Біблію, що можна так само легко витягти звідти… вам доведеться розплутати цілий клубок, аби позбавитись неї». Ісус стверджував, що
- вірувати в Нього – те саме, що вірувати в Бога (див. Ів. 12:44),
- приймати Його – те саме, що приймати Бога (див. Мк. 9:37),
- шанувати Його – те саме, що шанувати Бога (див. Ів. 5:23),
- ненавидіти Його – те саме, що ненавидіти Бога (див. Ів. 15:23),
- знати Його – те саме, що знати Бога (див. Ів. 8:19) і
- бачити Його – те саме, що бачити Бога (див. Ів. 14:9).
Божественність Ісуса підкреслюється в Біблії тим фактом, що там Його неодноразово названо «Господь». Щоб не наражатися на ризик богохульства, надаремно призиваючи священне Ім’я Бога (давньоєврейською Яхве), юдеї ще за старозавітних часів створили для Нього три особливих ймення. У першому грецькому перекладі Старого Заповіту всі їх перекладено словом kyrios, як тоді найчастіше називали Бога. Однак апостол Павло слово kyrios близько 200 разів застосовує до Ісуса, кажучи, що це «ім’я, що вище над кожне ім’я» (див. Фил. 2:9-11). Біблія прямо стверджує, що Ісус – Господь [kyrios] (див. Рим. 10:9). За словами одного бібліолога, називати так Ісуса означає визнавати, що Він «поділяє ім’я, природу, святість, авторитет, могутність, велич і вічність єдиного істинного Бога».
Жадаючи побачити Бога для підкріплення своєї віри, один з учнів Ісуса попрохав Його: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить нам!» (Ів. 14:8). На що Ісус відповів: «Стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Ів. 14:9). Ісус стверджував не те, що Він і є Отець, а те, що Він – видимий прояв Бога, Який об’являє все те в Божому характері й природі, що можливо й необхідно кожному бачити й знати. Іншими словами, Він заявляв про Себе як про Бога.
Ось кілька прикладів, як Біблія підтверджує божественність Ісуса Христа. У ній сказано: «Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме» (Кол. 1:16) – так можна говорити тільки про Бога. А ще, що Він «тримав усе словом сили Своєї» (Євр. 1:3) – так можна говорити тільки про Бога. А ще, що наприкінці часу Він «має судити живих і мертвих» (2Тим. 4:1) – і так можна стверджувати тільки щодо Бога. Біблія свідчить більш ніж ясно: «Він був сяйвом слави та образом істоти Його» (Євр. 1:3); «бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества» (Кол. 2:9).
Дехто погоджується з тим, що Ісус був великим вчителем, людиною видатної мудрості, людиною, що була унікальним моральним взірцем, однак відмовляється визнавати, що Він – Бог у людській подобі. К. С. Льюїс легко доводить, що цього недостатньо: «Саме так ми й не повинні називати Його. Людину, яка була б звичайною і казала б ті речі, що їх казав Ісус, аж ніяк не назвеш великим вчителем чеснот. Вона була б або божевільною – такою самою, як та, що називає себе яйцем-пашотом, – або ж дияволом із самісінького пекла. Тут ви постаєте перед вибором: або ви записуєте Його в дурні, плюєте на Нього та вбиваєте Його як біса, або ж падаєте Йому в ноги та називаєте Його Господом і Богом. Але тільки не кажіть про Нього цю зверхню маячню, що Він буцімто великий вчитель людства. Він не залишив нам можливості так Його називати. І не мав жодного наміру це робити».
Чому ж саме хрест судився Людині, яка була Богом?