Як грішник може бути пов’язаний із пресвятим Господом Богом? Може здатися, що тільки чесні й непорочні люди можуть як слід любити Всемогутнього. Але насправді Христос прийшов саме для того, щоб покликати грішників до каяття, і пообіцяв їм місце в Царстві Божому.
Насамперед треба сказати, що грішник може відчувати відразу до власного гріха, і це перший важливий крок для покаяння та переродження. Кожен з нас має відвернутися від своїх гріхів і зневажати їх, тоді Божа ласка прощення очистить наші душі. Бог відкриє нам очі, якщо попросимо і почнемо любити все чисте, все справедливе, все, що належить Богу. Йому ближче грішник, який кається, аніж праведник, який духовно гордий.
Не раз людина наверталася з хибного шляху і ставала щирою у своїй любові й шані до Отця «в дусі та в правді» (Ів. 4:23). Голодні більше люблять хліб, ніж ситі. Так, часто й грішник, каючись, може відчути велику радість від Божого милосердя і любови.
Чи можна в такому разі сказати, що гріх є хорошим способом здобуття Божого милосердя, стежкою, яка веде до духовного порятунку? Ні! У жодному разі! Нам не слід легковажно куштувати заборонений плід. Звичайно ж, ніхто б не хотів захворіти, тільки щоб пережити радість одужання!
Якщо хочемо зрозуміти щастя через нещастя, можна запропонувати свою допомогу ближнім, яким у житті поталанило менше, ніж нам, і яким ми, власне, зобов’язані служити в ім’я Ісуса, Господа нашого.
Хто з нас без гріха? Ніхто. Ми слабкі і часто блукаємо. Незважаючи на наші добрі наміри, знову й знову падаємо. Святе Письмо каже нам, що навіть праведний «сім раз впаде та зведеться» (Пр. 24:16). І св. Іван наголошує: «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1Ів. 1:8,9).
Важливо, що той самий Апостол називає відмінність: «Є й гріх на смерть… Та є гріх не на смерть» (1Ів. 5:16,17). Останній дрібний гріх, який став відомий через століття як «простимий гріх».
Зважаючи на нашу природу, а саме – гріхопадіння, ми не можемо уникнути дрібних гріхів. Смертного гріха, однак, який є навмисним нехтуванням Божої волі, слід уникати всіма можливими способами, і за нього необхідно каятися, коли вже гріх скоєно. Смертний гріх віддаляє нас від Бога і може навіть привести до того моменту, коли ми вже не слухаємо свого сумління, яке є голосом Бога в наших душах.
У такому стані вкрадений хліб починає здаватися солодким, фальшиві слова ллються як мед, а миттєва насолода стає ідолом. Наш супротивник, батько неправди, хоче, щоб ми повірили, наче з гріха можна отримати якусь користь; так само він спокушав Ісуса в пустелі, щоб використати Його божественні сили на власне благо. Нас можуть обманом змусити повірити, що нам краще не слухатись Божих Заповідей.
У таких спокусах дуже важливо не приглушувати голос совісти. Деколи нас може напімнути якась добра особа, що бажає нам добра, або ми можемо згадати якусь Христову науку – все це запрошення навернутися до Бога та просити в Нього прощення.
Після гріхопадіння нам не варто дивуватися, коли спіткнемося і впадемо. Св. Павло описує складну моральну дійсність, в якій ми живемо, дуже правдивими і водночас болючими словами: «Не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню» (Рим. 7:19). Справжня трагедія – не намагатися підвестися після падіння.
Коли ми ламаємо руку чи ногу, то швидко отримуємо медичну допомогу. Коли ламаються наші стосунки з Богом, також нам слід пильно вжити заходів, щоб Його милосердя зцілило нас.
Бог каже нам, через науку св. Петра, що «любов покриває багато гріхів» (1Пет. 4:8). Таким чином, цілюща сила Божої любови, і нашої взаємної любови до Бога, долає провину і сором за незчисленні гріхи. Бог дав нам слово.
Ми також можемо знати людей, яким потрібне наше напімнення. Наше християнське сумління вимагає від нас молитися за них, бути добрими до них і заохочувати їх навернутися до Бога. Ми можемо поговорити з ними про руйнівну дію гріха на них самих. Та насамперед слід сказати їм про доброту Отця, Який чекає у Своєму домі на блудних синів і дочок. Коли випадає нагода, ми маємо свідчити Боже милосердя та Його готовність прощати. «Чи Я маю вподобання в смерті несправедливого? – говорить Господь Бог, – чи ж не в тому, щоб він повернувся з доріг своїх та й жив?» (Єз. 18:23). Прощення – це така прекрасна, чудова річ! Воно дає надію, відновлює волю до життя, дозволяє відчути Божу любов.