У Страсну п’ятницю Ісус помер. Його бачили мертвим на хресті, а римський центуріон простромив Йому серце. Побачивши, як Ісус перетерпів страсті, він вигукнув: «Чоловік Цей був справді Син Божий!» (Мр. 15:39). Йосип Ариматейський негайно пішов до Пилата, щоб попросити тіло Ісуса і поховати Його в новому гробі недалеко звідти. Потрібно було поспішити: під час юдейського шабату – що відповідає нашій суботі – обов’язковим правилом є відпочинок, і поховання проводити заборонено. То що ж відбулося під час цього шабату? Зі сторони людей – нічого! Кожен прожив вдома цей день, присвячений Богові. А з боку Бога… ця таємниця належить самому Богові. Хай там що, але наступного дня, у перший день тижня, гріб виявився порожнім. Він воскрес, і «сидить праворуч Отця», як проголошують Його послідовники.
Відповідь на це запитання пропонує нам ікона православних християн, написана під натхненням Першого послання святого Петра (3:18-22). Тут ми бачимо, як воскреслий Ісус простягає руку таємничим особам. Це вірні зі Старого Заповіту, які померли до приходу Ісуса, зокрема Адам і Єва. Бо Ісусове воскресення не спасає лише тих, хто народився після Нього, але й тих, що народилися перед Ним. Традиційна відповідь, отже, – що у Святу суботу Ісус ходив «проповідувати до померлих», закликаючи їх йти за ним у Царство Боже. Це образне висловлювання, але в ньому є щось правдиве: воскресення Ісуса стосується всіх людей з початку часів – які символізують Адам і Єва – й аж до останньої людини, яка житиме на землі.