«ДЕ І ЯК МЕНІ ПОЧИНАТИ ДІЛО?»

– Отримала я дозвіл працювати з найбіднішими з бідних, – важко зітхнула Матір Тереза, опинившись на вулиці. – Але де і як починати мені це діло? Радили мені замешкати в домі одного мусульманина, який виїхав до Пакистану й уже не повернеться… не знаю, що мені робити! – А після хвилинної застанови вирішила зробити таке: – Вчиню так, як порадив мені отець Целестин: піду жити в монастирі Сестер Кармеліток, які також піклуються про бідних. Щодня після Святої Літургії ходитиму в бідняцькі квартали Калькутти та провідуватиму тих, хто особливо потребує. А пізніше, як обіцяв мені отець Целестин, його приятель отець Жулієн підшукає для мене і тих, хто схоче працювати зі мною, окреме приміщення.

Так і сталося. За той час, доки Матір Тереза допомагала бідним, отець Целестин та отець Жулієн шукали в східній частині Калькутти якийсь будиночок для Матері Терези та її майбутніх сестер. Одного дня підійшли вони до Альфреда Гомеса, який мав дуже багато землі, що межувала із територією двох християнських родин.

– Пане Альфреде! – звернувся до нього отець Целестин. – Я чув, що ви маєте до винайму територію з досить великим будинком.

– Лише перший поверх можна орендувати, бо мій брат Михайло живе на партері! – відповів Альфред. – Двоє моїх братів, які жили на першому поверсі, виїхали до Пакистану. А для чого ви шукаєте приміщення?

– Є одна монахиня, яка вирішила допомагати найбіднішим з бідних у Калькутті, – пояснив отець Целестин, – і шукає приміщення, де хоче молитися та відпочивати після праці в бідняцьких кварталах!

– У такому разі віддам їй одну кімнату на першому поверсі, – рішуче відповів Альфред. – Тішусь, що є такі люди, які хочуть допомогти нашим злиденним. – Задумався він на хвилину, а потім додав: – Знаєте що? Я ще закінчу та зремонтую кімнату й віддам її без оренди. Домовилися?

– Домовилися! – зрадів такій звістці отець Целестин.

– На партері й далі житиме мій третій брат, а на першому поверсі та монахиня… як вона називається? – запитав Альфред.

– Матір Тереза! – відповів отець Целестин.

– Матір Тереза не заважатиме йому, а він стане для неї своєрідною «охороною», бо ніхто не добереться до неї без його відома та дозволу, тому ніщо і ніхто їй не загрожуватиме.

Щовечора о 5-6 годині після цілого дня праці в бідняцьких кварталах Калькутти Матір Тереза поверталась до своєї кімнати на 14 Крік Стрит, де молилася й писала.

А якою убогою була її кімната: лавка служила «бібліотекою», дерев’яна скринька – столом, інша скринька – кріслом, а зелена шафа – вівтарем! Згодом, з монастиря Сестер Лорето доставили їй ліжко, а ще на стіні висів образ Непорочної Діви Марії.

Нелегко жилося Матері Терезі: інколи, а то й часто, відчуваючи голод, вона залишала власникові записку: «Пане Михайле, я голодна. Дайте мені, будь ласка, щось їсти!».

Бували й такі періоди, коли вона почувалася дуже самотньою, а та самотність, як вона пізніше напише, «здавалась гіршою від будь-яких тортур та мук!». Попри різноманітні труднощі, Мати Тереза покладала всю свою надію на Бога, і настав час, коли Бог благословив її зустріччю із першою дівчиною, яка хотіла приєднатись до неї в праці серед бідних.

Було це 10 березня 1949 року. Вранці хтось постукав у двері її кімнати.

– Хто ж це може бути? – здивувалась Матір Тереза (це уперше її хтось провідує).

Перервала вона свою молитву й відчинила двері.

– Субазіні! – скликнула вона радісно. – Що ж ти тут робиш?

– Що ж я тут роблю? – перепитала колишня учениця Матері Терези. – Пам’ятаєте, коли Ви заступилися за мене, коли моя мати хотіла забрати мене зі школи, щоб видати заміж за нелюба?

– Добре пам’ятаю! – відповіла Матір Тереза. – Стала я перед суддею і дуже наполягала на тому, що твоя мати не мала права це робити, а ти також заявила, що хочеш закінчити науку, тому суддя віддав тебе під мою опіку!

– Тому до смерти залишусь Вам вдячною! – радісно сказала Субазіні.

– Але Ти ще не пояснила мені, навіщо ж прибула до Калькутти? – мовила Мати Тереза.

– Я ніколи не забуду тих днів, – продовжувала Субазіні, – коли ми прогулювались бідняцькими кварталами Мотіхіла й допомагали людям! Якою я тоді почувалась щасливою! Ви часто питали, чи хтось з нас хотів би Вам допомогти в праці серед найбідніших, а я, добре все продумавши, хочу залишитись з Вами і допомогти у Вашій праці серед найбідніших з бідних!

– О, яка я задоволена й щаслива, що Ти так вирішила! – сплеснула в долоні Мати Тереза. – Бог вислухав мої молитви!

– Але де ж ми житимемо, якщо зголосяться до Вас інші волонтерки, щоб допомогти Вам? – затривожилась Субазіні.

– Не переживай! – заспокоїла її Мати Тереза. – Ану ходи зі мною. – Вона зійшла вниз до пана Михайла.

– Пане Михайле! – звернулась вона до нього. – Маю до вас справу.

– Кажіть, Мати Терезо, – ввічливо відповів пан Михайло.

– Третій поверх дому пустує, правда? – запитала вона його.

– Пустує! – кивнув він головою. – А так проситься, щоб хтось там жив.

– Ось біля мене дівчина! – вказала вона на Субазіні. – Вона зголосилася, бо хоче допомогти в моїй праці зі знедоленими в бідняцьких кварталах Калькутти. Згодом напевно зголосяться інші дівчата, щоб допомагати мені!

– Не потрібно мені більше пояснювати, Мати Терезо! – перебив її пан Михайло. – Третій поверх – ваш! Беріть без оренди. Ви так багато добра робите нашим знедоленим у Калькутті, що був би гріх брати від Вас гроші!

І так Мати Тереза могла користуватись цілим третім поверхом.

Через кілька днів зголосилася до Матері Терези інша дівчина – Магдалина Гомез.

– Мати Терезо, – сказала вона, – я хочу приєднатися до вас, щоб працювати серед найбідніших з бідних!

– І подумати, якою Ти була! – засміялася Мати Тереза, а з нею Субазіні. – І як ти виступала за незалежність Індії! І якою запеклою Ти була активісткою.

– Допоки ви мені не сказали скерувати всю енергію в працю між злиденними, – важко зітхнула Магдалина. – І якою я тоді почувалась щасливою!

– А що сказав батько, коли Ти йому повідомила, що хочеш приєднатись до мене? – поцікавилася Матір Тереза. – Він напевно не був задоволений.

– Ні! – споважніла Магдалина. – Але врешті погодився!

– Ти ще пригадуєш, чого я тебе повчала?

– Ви говорили, що потрібно любити всіх бідних, не зважаючи на їхню расу, релігію чи національність! – рішуче відповіла Магдалина.

– І ти готова працювати за таким принципом? – серйозно запитала Мати Тереза.

– Так, Мати Терезо! – без вагання відповіла Магдалина.

Невдовзі зголосилася 16-річна дівчина – пізніше в монастирі сестра Марія Маргарита.

– Хоч без формального новіціяту я надала вам чернечі імена, – тішилася Мати Тереза, – проживатимете в мене як «квартирантки»! – Всі щиросердно розсміялись.

От як і з ким починала Мати Тереза працювати в бідняцьких кварталах Калькутти: поруч із нею було вже троє «сестер», перших запланованого згромадження Місіонерок Божественної Любови!

* *

У декреті було написано як «невеличка група під проводом Матері Терези» посвятилась «щедрою душею та з великою користю для душ, щоб піклуватись про бідних дітей, дорослих, стареньких, а також хворих у цьому нашому місті». Далі було написано про «серйозну перевірку» того гуртка після їхнього прохання підвищити її до згромадження і про висновок, що «в ніякого іншого згромадження немає такої мети, яку собі ставить та установа». Наприкінці наведено, як «ті, хто бажають вступити до того згромадження, рішені безнастанно посвятитись пошукам по містах та селах бідніших, опущених, хворих, немічних, помираючих».

Едикт встановлення Місіонерок Божественної Любови був підписаний 7 жовтня 1950 року.

Попередній запис

ПОКЛИКАННЯ В ПОКЛИКАННІ!

Наступний запис

ЗГРОМАДЖЕННЯ ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ