«Будучи екзорцистом у досить великому французькому місті, де я здійснюю своє служіння в тіні Пресвятої Богородиці, мені часто доводиться приймати багатьох страждаючих гостей, яких переслідує диявол, а також вислуховувати безліч сповідей і бути свідком численних оздоровлень і зцілень, які я можу спокійно приписати милосердному втручанню Діви Марії, через молитву Церкви, покірним служителем якої став і я. Мені здається, що для багатьох було б корисно дізнатися про пригоду, яка сталася зі мною одного дня, коли я розгубився.
Якось до мого офісу увійшов дивний незвичайний чоловік. Усе в ньому здавалося дивним: обличчя, поведінка, екстравагантний одяг, а також різкий і смердючий запах. Це не був запах пороку, але це було щось середнє між тухлим яйцем та сіркою. Мені одразу ж згадався один тип ладану, який використовують сектанти, і яким із часом просочується їхній одяг.
Загадковою й цікавою була поведінка цього чоловіка, який неначе сканував мене, щоб зрозуміти мої думки та почуття. Окрім того я зрозумів, що він не мав до мене жодної недовіри, він просто боявся когось іншого: він постійно озирався навколо і говорив пошепки, щоб ніхто нас не почув. Хоча в кімнаті, крім нас, нікого не було. Спочатку я подумав, що він боїться, що його побачать чи почують інші мої відвідувачі, але більш правдоподібним виглядало, що він боїться когось із сектантів, або ж взагалі того нечистого, якому він посвятився.
Його одяг незвичного покрою мав дивний сіро-фіолетовий відтінок. Лише згодом я пригадав, що бачив щось подібне в одному журналі, в якому розповідалося про сатанічні меси: саме такими були їхні «ризи». Згодом цей чоловік сам сказав мені: «Мій наставник працює вночі». Потім я пригадав, що в цьому журналі розповідалося про меси Люцифера. Мій гість сказав, що займається окультизмом та чорною магією. Це було досить звичне для мене зізнання, але при цьому люди шукали оздоровлення. А цей відвідувач мав досить незрозумілі наміри. Він підтвердив, що пов’язаний із сатанічною сектою, але аж ніяк не виявляв бажання звільнитися від демонічних зв’язків.
Я подумав: а для чого він взагалі прийшов? Однозначно, щоб звільнитися від сатани. Чи все ж йому потрібні освячені частички для їх осквернення на чорній месі? Чи він хотів перетягнути мене на свій бік? Чи просто звістити перемогу свого наставника? І справді, він весь час говорив про перемогу і здавалося, що хотів донести якусь важливу інформацію до покірного слуги Христового. Я ретельно записував все, що він казав. Наведу витяг із цих записів.
«Мій Наставник вас переміг! Ми практично зруйнували вашу Церкву. Мій наставник регулює взаємини між народами і він взяв гору над вашою Церквою. Ви повинні це визнати! Сила сатани у світі очевидна, сама Богородиця говорить вам про це в різних об’явленнях. Особливим чином про це говорить Книга Одкровення. Настав час сатани. Це його час, хоча це час і жінки, зодягнутої в сонце».
Коли він вмовк і дозволив мені говорити, я зауважив, що перемога диявола ілюзорна і триватиме недовго. Христос Своїм хрестом здолав диявола саме тієї миті, коли сатана вважав, що переміг. Саме так буде і з Церквою: її теперішні страждання уособлюють внутрішнє оновлення, яке готує нас до нової П’ятдесятниці, про яку стільки сказано і яку так очікують. А диявол є просто одним із Божих сотворінь, яке спочатку було добрим, а згодом добровільно зійшло з істинного шляху.
«Ні! Диявол рівний із Богом». Мій співрозмовник явно не хотів говорити про особу Христа. «Його бунт став тріумфом!» Деколи він запитував: «А ти не боїшся мого Наставника?». Ця фраза, яку він повторював від самого початку, лунала як загроза, але згодом стало зрозуміло, що за нею ховався його страх, адже диявол усе бачить і все чує. Я відповів, що говорив із ним в ім’я Ісуса Христа, священиком якого я є, тож нічого не могло зі мною статися без Його допусту. Окрім того як екзорцист я мав особливий захист Пресвятої Діви Марії.
Йому не сподобалося, що я заговорив про Богородицю. Він намагався весь час перевести розмову на свого наставника диявола. Я нагадав йому Протоєвангеліє[1]: «І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою». Він прийняв виклик, але зі своєю інтерпретацією: «Сатана ввіп’ється їй в п’яту, а це означає, що він переможе». Я зауважив: «Як він зможе перемогти, якщо жінка розчавить йому голову?». Потім я почав пояснювати йому об’явлення Апокаліпсису про Жінку, одягнену в сонце, про боротьбу з червоним драконом, якого переміг Михаїл. Окрім того, на мою думку, у євангельських розповідях про спокуси Христа теж можна було знайти потрібну аргументацію, але вирішальним аргументом стала Пресвята Богородиця. Коли я говорив про неї, мій гість не знаходив собі місця і, здавалося, впав у відчай.
Спочатку я сказав йому, що його наставник не може забезпечити йому ані спокою, ані щастя. Натомість Христос ніс мир і радість. Він ніс свободу саме від невільництва диявола, який всім обіцяв гроші, славу та владу. Під час розмови я постійно молився про себе до Діви Марії, що вибивало підґрунтя з-під ніг мого співрозмовника. Було очевидно, що він просто боїться свого наставника. Тоді я почав говорити про любов мого Вчителя і Наставника, Який помер, щоб спасти нас, і всім ніс прощення. Мій гість лише відповів богохульством (своєю апостасією[2]), в якому чітко лунав його відчай. Я лише згодом роздумував про гріхи проти Святого Духа і мені здалося, що цей бідолашний чоловік повністю в них винний.
Я запропонував йому покаятися та покинути свого наставника. Я сказав йому про те, що щоночі прошу прощення в Господа за всі гріхи. Мій співрозмовник, здавалося, розривався між двома почуттями: надією та відчаєм. Я спитався, чи можу молитися за нього. Мені здалося, що він не проти, тож подумки розпочав короткий екзорцизм для вигнання сатани. Потім я повторив його вголос. Для нього це був перебір. Він швидко піднявся, щоб піти геть, але наостанок встиг сказати мені своє ім’я: П’єтро. Потім він практично вибіг з будинку.
Дотепер я роздумую над значенням цього візиту. Чи це диявол послав його, щоб звести мене з праведного шляху? Чи, можливо, Пресвята Богородиця послала його, щоб я навернув його, або ж, принаймні, молився за нього? Я зрозумів лише, що для члена сатанічної секти, який посвятився дияволу, дуже складно повернутися до Бога» (свідчення екзорциста Авіньйону, отця Крістіяна Кьорті).
[1] Протоєвангелієм називають біблійний текст Бут. 3:15, у якому вбачають заповідь народження і приходу у світ Спасителя – Ісуса Христа (Прим. ред.).
[2] Добровільне відречення від християнської віри (Прим. перекл.).