Зачаровані предмети. Частіше, аніж зазвичай, саме в таких випадках необхідно вважати на непотрібні страхи, зауваження чи невмотивовані підозри, якщо ж ви вже звернулися за консультацією до якогось мага чи побожної особи, то стережіться шахраїв. Єдина причина того, що предмет стає зачарованим, це закляття. Теоретично, будь-який предмет можна заклясти через сатанинський обряд. Це справа чаклунів чи будь-яких посвячених сатані осіб. Але на практиці такі випадки трапляються досить рідко, тому необхідно обережно судити, чи насправді предмет є зачарованим. Як не дивно, але певний початковий скептицизм у таких випадках може виявитися наймудрішим підходом до справи.
Як людина усвідомлює наявність зачарованого предмету? Деколи через його походження, деколи через певні наслідки, деколи завдяки допомозі харизматиків. Основна можлива причина – це походження предмета: якщо вам щось подарував якийсь чаклун, то вірогідність того, що річ зачарована, більш ніж висока. Типовим прикладом є талісмани, які часто дуже дорого коштують, але при цьому, якщо вони не є звичайним шахрайством, часто містять високий негативний заряд, який може виявитися надзвичайно шкідливим.
Деколи особа розуміє це через певні наслідки. Наприклад, вона не може заснути, або ж, лягаючи в ліжко, відчуває сильні болі. Підозра може впасти на подушку чи матрац. Пробуємо змінити подушку, і якщо болі зникають, а при поверненні старої подушки знову з’являються, то може йтися про зачаровану подушку, в якій часто знаходять якісь дивні предмети, про що я вже писав у попередній книзі. Тоді необхідно спалити подушку, окропивши її попередньо освяченою водою і будучи дуже обережним: спалювати на відкритому просторі, молитися, а попіл викинути в рухому воду: річку, море, каналізацію, або ж викинути до смітника, якщо ви абсолютно переконані в тому, що сміття потрапить у сміттєспалювальну піч. У найпростіших випадках достатньо покропити предмет освяченою водою, після чого відпадає потреба його знищувати.
Деколи трапляється так, що особа має певні проблеми, але не здогадується про їхнє демонічне походження, а дізнається про це від харизматиків чи ясновидців. У такому випадку здоровий глузд теж рекомендує уникати награних страхів, безпідставних підозр і, передусім, від шарлатанів (ворожбитів, хіромантів, циган…).
Харизматики та ясновидці. Я ставлю їх на один рівень, хоча ототожнювати їх було б серйозною помилкою.
- Харизматики – це особи, які отримали від Святого Духа особливі дари чи харизми, які мають використовувати не для себе, а на благо Церкви.
- Ясновидці, натомість, мають вроджену особливу чутливість (деколи ми чуємо про «шосте почуття»), завдяки чому відчувають певні речі, приховані від інших.
Одразу ж зауважу, що друга категорія в нашому випадку не допоможе, оскільки вони відчувають лише природні феномени (наприклад, хвороби), але аж ніяк не демонічний вплив. Саме тому я надаю перевагу дискурсу про харизматиків, навіть якщо в повсякденні ці категорії часто плутають між собою.
Харизм багато. Нас по-особливому цікавлять ті особи, які мають харизму вигнання бісів (дуже рідкісний дар) та зцілення недуг; або ж особи, що мають особливі здібності до розпізнавання і демонічної присутности (що дуже допомагає при діягностуванні випадків), і розуміння причин, що дає змогу вжити відповідних заходів. Це все заслуговує особливого вивчення, яке виходить за межі цієї книги. Я обмежуся тим, що пораджу максимальну обережність, перш ніж вважати, що якась особа має особливі дари.
Окрім того, основними практичними критеріями щодо цього розпізнання я вважаю такі:
- Таку особу поважають за молитовне життя, віру, любов та врівноваженість.
- Життя такої особи ґрунтується на Слові Божому (читання чи регулярне слухання), молитві, й у ньому немає місця для дивакуватої чи комічної поведінки.
- Повна безкорисливість особи: те, що отримали як дар, ми повинні віддавати.
- Глибока покора. Той, хто хизується якоюсь харизмою, навряд чи має її. Справжні харизматики полюбляють тишу, а про їхні дари зазвичай дізнаються випадково, а не через саморекламу. Така особа повинна бути дуже скромною в спілкуванні, знаючи, що лише ретельне вивчення (яке не залежить від неї) може вирішувати цінність її допомоги.
- Дерево пізнається з плодів: досвід того, що демонструє харизматик, гарантує справжність його харизми. Не забуваймо про критерій a posteriori (пророцтво здійснилось, чи ні), який Святе Письмо пропонує для розрізнення справжніх і лжепророків.
Коли екзорцист знайомиться із харизматиком чи має радість співпрацювати з різними харизматиками, які мають різноманітні і взаємодоповнювальні дари, то можна не сумніватися, що він від цього тільки виграє. Я знайомий із багатьма екзорцистами, які визнають величезну допомогу, яку отримують від ретельно дібраних груп співпрацівників, які супроводжують молитвою та допомагають у здійсненні екзорцистом свого служіння.
Зачаровані тварини. Таке теж трапляється, хоча дуже рідко. Євангеліє розповідає нам про легіон демонів, які вийшли з одержимого і, з дозволу Христа, увійшли в стадо свиней, після чого розлючені тварини кинулися з високої кручі в озеро. Зауважу, що ніколи не натрапляв на такі випадки, а якби натрапив, то одразу б помолився про звільнення від злого духа. Вважаю, ця молитва була б не тільки легітимною, але й доречною.
Зовсім іншим є випадок, коли чаклуни використовують тварин для своїх магічних обрядів (особливо, спалюючи їхні нутрощі) чи як посланців для своїх повідомлень. У цьому разі найчастіше використовують ворон і котів. З досвіду інших екзорцистів я задокументував багато подібних епізодів. Наприклад, відчувати присутність у будинку котів чи інших тварин, яких ніхто не бачить, але чия присутність зрозуміла через сліди на землі чи подряпини на простирадлі.
Одна дівчина, сідаючи в машину, побачила величезного чорного кота на передньому сидінні. Коли вона вийшла з машини, щоб спробувати вигнати його, він просто щез. Подібних епізодів можна розповісти безліч, але, щоб заспокоїти особливо вразливих, зауважу, що ці тварини-фантоми ніколи не нападали на людей і не завдавали їм шкоди.
Чи можна це якось пояснити? Такі події траплялися, зазвичай, з особами, в яких вже були певні проблеми, зумовлені закляттями. Тому в подібних випадках можна було відмітити певне повторення демонічного впливу на них. У всіх цих випадках вистачило більш інтенсивного молитовного та сакраментального життя, щоб позбутися негативного впливу.
Одна молода монахиня, яка працювала медсестрою в римській лікарні, весь час зазнавала утисків з боку одного лікаря, який займався магією. Одного вечора, увійшовши до своєї добре замкненої кімнатки, вона побачила кота. Монахиня спробувала вигнати його, але той бігав по кімнаті як навіжений. Вона роздратовано кинула в нього ключами й побачила, що тварина втікає із закривавленим носом. Наступного ранку, прийшовши на роботу, сестра наткнулася на цього лікаря, на носі якого був пластир. «Що сталося, лікарю?». «Це ти і твої кляті ключі!».
Цей епізод засвідчений, але пояснити його нелегко. Я гадаю, що завдяки чарам лікар хотів залякати цю монахиню, але чари, як це часто трапляється, обернулися проти нього.