Бути християнином означає не намагатися прибути першим до Неба, а прагнути туди прийти разом з іншими. «Що б Він сказав, якби ми прийшли одні без інших?» – запитував поет Шарль Пеґі. Апостол Павло писав до свого учня Тимофія: Бог «хоче, щоб усі люди спаслися» (1Тим. 2:4). Тому природно турбуватися про інших у своїй молитві, а особливо про грішників. Ісус молився за них навіть на хресті: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!» (Лк. 23:34).
Ще дитиною свята Тереза з Лізьє, яка в віці п’ятнадцяти років вступила до кармеліток – чернечої спільноти, присвяченої молитві, – довідалась, що один чоловік на прізвище Пранзіні був засуджений до страти на ешафоті. Вона багато молилась за нього. І якраз перед смертю цей бандит три рази поцілував розп’яття. «Це моя перша дитина», – писала вона. Вона була впевнена, що його спасла її молитва.