Перш за все тому, що нам хочеться поговорити з Богом. Бо для віруючих Бог є другом, підтримкою. Що ж може бути природнішим, як поговорити з Ним? Коли вони щасливі, то ділять свою радість із Ним, а коли переживають горе – розповідають Йому свій сум. Бо як можна собі уявити дружбу без взаємного обміну?
Але, можливо, і Бог має щось сказати людям? Вся Біблія сповнена словами, які Бог бажає сказати людям. Пророки постійно повторювали: «Слово Господнє». Бог звертається і до сучасних людей. Особливо через Євангеліє. Деякі його сторінки важко зрозуміти, інші взивають до нас, говорячи про цілком конкретні речі: молися за своїх ворогів, ділися з бідними, люби свого ближнього як себе самого тощо.
Якщо людина буде пильною до всього, що відбувається в глибині її душі, вона відкриє в собі добрі бажання, потребу робити добро. Це ще один спосіб, в який Бог звертається до людей. Крім того, є заклики, які виходять від інших людей. Молитва є тим засобом, завдяки якому все це може «зазвучати» в людській душі, завдяки їй вона може знайти на них відповідь.
Для віруючих молитва не є обов’язком, вона є природною потребою. Вони вважають очевидним, що їм слід підтримувати зв’язок з Богом. Бо інакше, що ж тоді є віра? Лише слово в словнику? У Євангелії Ісус не каже: ви повинні молитися. Він вважає, що це роблять усі, але закликає до наполегливости. Він дає не накази, а поради: не потрібно товкти одне й те саме, як язичники. Головне, що має значення – це віра в твого Отця. Душею молитви є довіра.