Де б ви не перебували, Бог хоче, щоб ви навчилися казати: «Не можу цього зробити сам. Покладаюся на Господа». Ви ніколи не матимете відповідей на все, тож можете покинути «безпечну зону», де нема ризику і видно куди ступати далі, й відкритися назустріч усьому, що трапиться на вашому шляху, аби увійти в «зону віри».
Жити без страху означає жити в зоні віри. Це означає прагнути осягнути і тримати ніщо, допоки воно не стане чимось. Бог хоче, аби ми так жили. Насправді Він хоче, щоб ми жили так, аби Він знову і знову міг випробовувати нас (Він може дозволити нам певний час побути в «безпечній зоні», щоб ми відновили сили, однак Він не хоче, щоб ми жили там весь час).
Дозвольте Богові змусити вас рушити далі. Навіть якщо зараз ви не є зовсім розбиті, дозвольте собі бути готовими зустріти ризик у вірі просто тому, що Він кличе вас. Коли перейдете в «зону віри», коли оберете життя без страху, тоді й дізнаєтеся, де перебуває Бог.
Я б не написав цього, якби вибрав прожити своє життя в «безпечній зоні». Коли я був проповідником, то жив «безпечно». Я жив автономно. Ми з Черіс багато подорожували та проповідували в храмах. Наша зарплата не була сталою, однак нам вистачало. Ми відчували, що нас чекає безхмарне майбутнє. Проте саме тоді, серед відчуття безпечности та впевнености, Дух Господній почав викликати в мені дедалі більше відчуття невдоволення.
Я почувався цілковито нещасним, хоча й начебто мав усе необхідне (на мою думку). Господь торкнувся мого серця і сказав: «Чи ти готовий покинути “зону безпеки” і піти дорогою віри? Ти можеш лишитися там, де є, і все буде добре, однак ти ніколи не побачиш чудес, не зможеш побачити надприродного, не зможеш пізнати, що саме я справді вчинив у твоєму житті – допоки не ризикнеш вийти з безпечного місця і рушити назустріч вірі».
Я такий радий, що сказав «так» на Його запрошення! Ми перестали робити просто добрі речі і підкорилися Його волі, а між цими поняттями є величезна різниця. Я маю сказати, що коли підкоритеся Його волі, то деколи відчуватимете небезпеку. Будете почуватися вкрай некомфортно. Однак навчитеся покладатися на Господа і вже не зможете повернутися до вигод своєї безпечної зони. Пам’ятайте, що та можливість, котру посилає нам Господь, з’являється як подарунок від Нього. Те, що ви зробите з цією можливістю, стане вашим подарунком Господеві.
Вам треба дещо дізнатися про Бога. Біблія каже: «Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є» (Євр. 11:6). Це означає, що немає жодного значення, якою мірою ви релігійні у вашому житті. Якщо ви не покладаєтеся на вашу віру, то не зможете сподобатися Богові. Якщо ви в «безпечній зоні», то не маєте потреби молитися і шукати Господа, бо ви й так задоволені тим, що маєте. Не можете бути правдиво помазаними, оскільки в змозі робити все і без помазання. Мало того, спокійне життя в «безпечній зоні», котрого ми так прагнемо впродовж усього життя, не є Господньою волею для нас. Його волею є те, щоб Його діти завжди були залежними від Нього. Завжди.
Якщо хочете перебувати там, де є Господь, виходьте з безпечного місця і йдіть у «зону віри». Це ризиковано, однак саме там перебуває Господь!
Зона віри – місце, де трапляються дива. Ви не побачите дороги по морю, якщо не вийдете з безпечного місця. Не побачите, як манна падає з неба. Не побачите тих чудесних речей, котрі Бог хоче вчинити у вашому житті – надзвичайних, незліченних, яких неможливо описати словами – не побачите їх так довго, допоки триматиметесь «в тіні». Отож, першим кроком до життя без страху є вихід до того місця, де Господь прийде до вас, або ж усе закінчиться.
Ви можете відчувати, що вже колись це чули, але з вами такий варіянт не перейде. Ви вже пробували ризикувати, пробували ходити по воді, але каменем пішли на дно. Погляньте на Мойсея. Йому було вісімдесят років, він уже провів сорок років свого життя в пустелі, наглядаючи за вівцями. Його життя виглядало повною і розгромною поразкою. Він подумав, що почув Господа і захотів побачити, що буде далі. І палаючий кущ почав з ним говорити.
Не виглядає на те, що Господь почувався обмеженим через неміч Мойсея. Богові не потрібен був суперрозумний та суперсильний чоловік. Господь потребував когось, хто б покладався на Нього, когось такого, як Мойсей, який сказав: «Так, Господи, я підкоряюся, але не можу цього зробити власними силами». Саме таким він був – зі всіма проблемами та страхами, ще й у похилому віці, – однак Бог допоміг йому зробити неможливе.
Допоки залишатиметеся в безпечній зоні, доти не зможете зростати. Ви не можете одночасно відпочивати і вчитися. Багато людей були обережними і врятувалися від пекла. Без сумніву, вони в дорозі до неба. Це добре. Але, може, є щось більше за це. Може, Бог стукає в їхні двері, намагається привернути їхню увагу, тому вони мають вийти зі своїх маленьких безпечних будиночків та увійти в набагато більше хрещення Святим Духом.
Чимало людей настільки бояться ризикувати, що просто стоять за зачиненими дверима. Це так, ніби прожити все життя в Єгипті, в землі, де «чогось бракує». Кілька людей наважуються та роблять крок віри – і опиняються в незвіданих місцинах, у землі, де «всього в міру». Якщо вони й далі підуть у тому ж напрямку, живучи у вірі, настане день, коли вони досягнуть обіцяної землі. Землі, де течуть молоко і мед, де врожаї такі великі, що розум не може того збагнути. Це земля, де ви весь час йдете дорогою віри, де немає гір, бо Господь їх відсунув, де немає океанів, бо Господь їх розділив. Це варте того, аби певний час перебувати в невідомості, і варте тривалого дискомфорту.
Щоразу як сходимо зі старого, знайомого шляху і починаємо йти за Господом, зустрічаємося з чимось цілком невідомим. Дивіться, як цей стан описує апостол Павло в розмові з пресвітерами Церкви в Ефесі: «І ось тепер, побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, не відаючи, що там трапитись має мені» (Дії 20:22). «Не відаючи», він, однак, все одно туди йде. Він не знає, чи його там приймуть, чи вб’ють. Єдине, що йому відомо – це те, що так хоче Господь. Він знає, що зв’язаний Святим Духом, аби здійснити цю подорож. Більше він не знає нічого. Він іде сліпо. Це життя у вірі. Це життя без страху.