Стояння 6: Вероніка витирає лице Ісуса
«Ісуса побачили, що йде Він по морю, і до човна зближається, і їх страх обгорнув… Він же каже до них: Це Я, не лякайтесь!» (Ів. 6:19,20)
Теперішнє суспільство породжує дедалі більше й більше нових страхів. У панічному страху можна замкнутися у своєму куточку і дозволити себе перемогти. Можна тремтіти від кожного стороннього звуку. А можна довіритися Богові, якого Ти особисто зустрів на своїй дорозі і, перемагаючи страхи, йти вперед. Довіра до Бога – ось надійний засіб від страхів. «Чи ж не наказав Я тобі: будь сильний та відважний? Не бійся й не лякайся, бо з тобою Господь, Бог твій, у всьому, де ти будеш ходити» (І. Н. 1:9).
Чи не боялася Вероніка? Ми знаємо, як інколи нелегко відверто висловити свою позицію в оточенні, вороже налаштованому на правду. А тут ідеться не лише про висловлення своєї думки, адже Вероніка виходить з натовпу і цим проявляє себе як особистість. Стає сам на сам проти розбурханого потоку ненависті. Зустріч двох поглядів. Відвага Вероніки переламала агресію римських воїнів та ненависть натовпу. Вона стояла з любов’ю перед Любов’ю. Здається, такий малий вчинок, а водночас такий величний і гідний подиву. Вероніка підійшла й витерла обличчя засудженому на смерть. Крок у бік Любові і її відвага залишається викарбуваною на хустині у вигляді нерукотворного лику Спасителя.
Чим більше ми відважно живемо Божою Любов’ю, схиляємося перед Нею, тим більше Вона проникає в наше єство і викарбовується в нас. Але завжди потрібно зробити цей перший крок! Не змарнувати саме цієї, такої важливої, миті. Звичайно, будуть інші нагоди зустрічі з Богом, але саме ця вже ніколи не повернеться. Пам’ятаймо, що страх не творить. Ліпше робити помилки і йти вперед, ніж засушити себе, немов квітку в гербарії, сидячи скованим страхами.
На цьому стоянні Хресної дороги просимо за всіх, кому бракує відваги, особливо відваги жити справжніми християнськими цінностями, а також за нас, щоб ми не боялися йти проти течії.
Господи, додай нам відваги!