Чи не дає воно добрих плодів у житті, і тим самим чи не виправдовується страждання?
Адже питання про сенс страждання, як ми вже сказали, складається з двох питань: чому? І навіщо?
Подивимося на життя крізь призму нашого власного життєвого досвіду.
Чи не визнаємо ми, що багато страждань у нашому житті справили на нас благотворний вплив і були для нас школою життя?
По-перше, страждання, неминуче знесене нами слідом за яким-небудь нашим злочином, вчить нас правді, підтверджуючи наявність морального закону в житті.
Я образив людину, а незабаром і сам відчув гіркоту образи, завданої мені самому, можливо, іншою особою. Я пошкодував дати злиденному – а незабаром загубив на вулиці свій гаманець. Яків обманув Ісава, вкравши в нього першородство, а потім був і сам ошуканий Лаваном, який підмінив йому наречену.
Цар Адоні-Безек, після того як переможці-євреї відрубали йому великі пальці на руках і ногах, сказав: «Сімдесят царів з відрубаними великими пальцями їхніх рук та їхніх ніг часто збирали поживу під столом моїм. Як робив я, так відплатив мені Бог!» (Суд. 1).
В Росії в 1918-19 рр. населення багатого і родючого Поволжя було байдуже до голодних, що приїздили з центру. За словами мого знайомого, там можна було померти з голоду серед гір хліба. Істинно виправдилися слова: «Неврожай від Бога, а голод від людей». Але в 1920 р. Поволжя пізнало такий голод, що люди вдавалися до людожерства.
- У житті постійно здійснюється закон: «Чим хто згрішив, тим і карається».
Ці страждання на практиці вчать нас тому, щоб ми не робили іншим того, чого собі не бажаємо.
Вони свідчать нам, що в житті панує не моральне безладдя, але дивний, чіткий і суворий порядок, заснований на правді, яка рано чи пізно дасться взнаки.
- «Бог правду бачить, та не скоро скаже».
Іноді в житті зустрічається видиме порушення цього світового порядку, і сам пророк Давид впадає в складнощі, спостерігаючи «добробут нечестивих», людей ледачих, беззастережних і, у той же час, «примножуючих багатство».
«І роздумував я, щоб пізнати оте, та трудне воно в очах моїх, аж прийшов я в Божу святиню, і кінець їхній побачив» (Пс. 73).
Багато хто заздрив багатому сардийському цареві Крезу. Але ми знаємо, що грецький мудрець Солон відмовився визнати його щасливим за життя, бо, казав він цареві, про щастя людини можна буде зробити висновок лише з того, який буде її кінець.
І дійсно, Крез, зрештою, був переможений іншим царем, втратив усі свої скарби і навіть був підданий жахливій смерті через спалення.
Стоячи на вогнищі, він вигукував: «О, Солон, Солон!»
З іншого боку, безневинно знесені тяжкі випробування Йова змінилися зовнішнім добробутом, що продовжувався до кінця його життя.
Так важко відкрити й усвідомити моральний устрій життя, хоча б і ціною страждання, і відчути себе в розумному всесвіті (не в хаосі, а в космосі)! Тому такий зрозумілий вислів Давида: «Благо мені, що я постраждав, аби навчитися настановам Твоїм».
- Страждання очищає душу
Це стверджує ще книга пророка Даниїла (11:35), а потім – грецький мудрець Аристотель.
Потреба людини в очищаючій скорботі така велика, що часто вона сама шукає відплати, покарання за злочин, аби вгамувати своє сумління. Цим, звичайно, ще не досягається очищення душі від провини в очах споконвічної Божої правди, бо це могла здійснити лише Голгофська жертва Христа («Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха». 1Ін 1:7); але все ж цим добровільним стражданням людина переплавлює душу і готує її до прийняття вищого Божественного очищення, оскільки в справі спокути повинно брати участь і зусилля людини, яке свідчило б про щирість її покаяння. «Учиніть гідний плід покаяння!» – проповідував Іоанн Хреститель.
- Страждання облагороджує людину
Далі, страждання стає для нас джерелом великих моральних цінностей і позитивних духовних надбань: воно призводить нас до віри, любові та духовної сили.
Ми живемо на цій землі для того, щоб попрацювати над красою нашої душі, і життя є великою майстернею, в якій душа готується до нового неба і нової землі.
Жахи війни і революції, коли ми стояли обличчям до смерті і були позбавлені всіх звичайних засад, багатьох із нас привели до віри в Бога.
І хіба ми не відчували того, як страждання робить нас толерантнішими до іншого, виховує чутливість до чужого горя, розуміння душі людини?
– Чому ти, Лука, такий м’який? – запитують одного з героїв драми «На дні» (М. Горького).
– Тому й м’який, що багато мене м’яли…
І чи не повинні ми, навіть ціною великих жертв, прагнути досягнення цього великого дару?
- Нерідко із страждання людина виходить міцнішою.
Воно загартовує її волю, будучи гранітним упором, за допомогою якого розвивається витримка, настійливість та енергія.
Хлопчик, знайшовши лялечку, з якої намагався вивільнитися метелик, став йому допомагати: він розкрив лялечку. Метелик поворушив крильцями, але марно! Летіти він не міг. Тому й потрібно було йому самому здолати свої пута, щоб зміцнити свої слабкі м’язи.
Такою шкідливою буває передчасна допомога.
Чудово, що людина значно важче зносить свій успіх – славу, багатство, зовнішню вроду, аніж свої невдачі: успіх легко може її зіпсувати, зробити гордою, ледачою і тому слабкою.
Зокрема, тілесні страждання можуть сприяти нашому моральному визволенню, бо «хто тілом постраждав, той перестав грішити» (1Пет. 4:1).
Орлиця кидає своїх пташенят з рідної скелі, з гнізда. Вони намагаються літати, перевертаються й падають, але мати кидається вниз і в потрібну хвилину приймає їх на свої потужні крила.
Так вона вчить літати своїх орлят.
Так Бог вчить нас літати (так Він вчив Ізраїля), бо ми дійсно створені не для того, аби плазувати в поросі земному, але літати, здійматися над усім, парити духом над плоттю, бути одухотвореними, вогнянокрилими… У важку хвилину ми падаємо, але не в безодню, а на розпростерті могутні крила.
«Людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти» (Йов. 5:7).
Це сьогоденне твоє страждання, якого ти так лякаєшся, воно впише нову рису краси у твою душу, у твій образ, воно карбує твоє ідеальне обличчя «за образом Бога» – тільки знеси його!
Не бійся ударів великого різця, який відтинає від мармуру уламки, що затуляють дивну красу, – її бачить Своїм провидячим оком Божественний Митець.
- Страждання готує до великого служіння
Страждання не тільки робить нас кращими, але воно виховує в нас здібність і інших робити кращими. Воно готує нас до виходу на велику арену життя. Через цю школу пройшов Йосип, який пізнав зраду і в’язницю, Давид, що пережив гоніння та поневіряння.
У цій школі злиднів, позбавленості, самотності, невизнання люди отримують нове серце, яке робить їх здібними служити великому.
Це хресний шлях усіх вождів, поборників і праведників, які померли для людської слави, аби жити для слави Божої, покінчили з людськими традиціями та світоглядом і потім стояли супроти цілого народу, як «мідна стіна», «тримаючи обличчя своє, мов кремінь».
«Сину мій, якщо ти приступаєш до служіння Господу Богу, то приготуй душу твою до спокуси. Бо золото випробовується у вогні, а люди, приємні Богові, у горнилі приниження». І за тієї ж причини Бог посилає ап. Павлу «в тіло колючку», щоб він не гордував, «через пребагато об’явлень не величався», а навпаки, зрозумів велику таємницю смиренності: сила Божа «здійснюється в немочі».
- Страждання наділяє не тільки силою, але й мудрістю.
Воно відточує зір, поглиблює здатність до сприйняття одкровення.
Далі, щоб звати людей до Бога, треба виховати в собі чисту, некористолюбну любов до Нього, здобути здатність любити Його заради Нього Самого, а не заради успіху чи страху покарання або навіть спасіння.
«Коли б фіґове дерево не зацвіло, і не було б урожаю в виноградниках, … то я Господом тішитись буду!» (Ав. 3:17,18) – такою є віра пророка.
В Англії я чув проповідника, слово якого було мов вогонь спопеляючий і як молот, що розбиває скелі. Пізніше я довідався, що життя цієї людини складається в ланцюг випробувань, починаючи з передчасної втрати найближчих людей. І тоді я зрозумів велику істину: щоб розбивати словом міцну скелю людського серця, потрібно самому відчути, що значить мати розбите серце.
Адже не те погано, коли серце розбивається, а коли воно перетворюється на камінь.
Чи не в цьому таємниця споконвічної і непереможної привабливості Христа? Тому Він і може співчувати нам у немочах наших, що «Він, подібно до нас, спокушений в усьому, окрім гріха». Він Сам пройшов увесь шлях людського страждання, «узяв на Себе нашу неміч і поніс наш біль».