Досі ми розглядали виключно стосунки між чоловіком і його дітьми. Перед аналізом інших аспектів проблем, пов’язаних із залученням чоловіка, варто присвятити один розділ запитанням та відповідям, які стосуються хлопчиків та дівчаток. Це мені допоможе обґрунтувати точку зору та передбачити можливі додаткові запитання. Особливу увагу приділимо «основному пріоритету» чоловіка – відкрити дітям Христа.
Почнемо з проблеми, яка особливо турбує християнок сьогодні. Це запитання, яке виникає щоразу, коли я говорю на тему батьківства.
1 Я погоджуюся, що батько повинен бути духовним лідером сім’ї, але в нас цього немає. Якщо діти в неділю ідуть до церкви, то тому, що я їх буджу та одягаю. Якщо ми маємо спільні молитовні зустрічі, то це лише завдяки моїй наполегливості і моїм молитвам із дітьми перед сном. Якби я цього не робила, то в наших дітей зовсім не було би духовного виховання. Однак люди стверджують, що я повинна почекати, доки чоловік перетвориться на духовного лідера сім’ї. Що би ви порадили в цій ситуації?
Це сьогодні надзвичайно важливе запитання та контроверсійна тема для обговорення. Як ви зазначили, деякі християнські лідери радять жінкам пасивно чекати дозрівання чоловіків до духовної відповідальности. А наразі вони рекомендують жінкам стояти осторонь і дозволяти Богові натиснути на чоловіків, аби ті згадали про призначене Господом для них. Я категорично не погоджуюся з цією думкою, якщо йдеться про маленьких дітей. Коли питання стосується духовного благополуччя чоловіка та дружини, тоді вона може спокійно чекати. Проте за наявности в сім’ї дітей ситуація кардинально змінюється. Кожен день без духовного виховання є назавжди втраченим для них.
Тому, якщо чоловік не виконує ролі духовного лідера, ігноруючи тим самим призначення Бога, то я вважаю: це повинні робити ви. У вас немає часу для очікування. Ви повинні слідкувати за відвідуванням членами сім’ї церкви щонеділі. Ви повинні молитися з дітьми і вчити їх читати Біблію. Окрім того, ви повинні дбати про особистий духовний розвиток та зміцнювати свої стосунки з Богом. На мою думку, духовне життя дітей (та й дорослих) є надто важливим, щоб жінка відклала це на два, чотири чи шість років, сподіваючись, що чоловік врешті-решт прокинеться від духовної сплячки. Ісус чітко дав зрозуміти: члени нашої сім’ї можуть збудувати великий бар’єр для нашої віри, і їм не можна цього дозволити. Він каже: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її. І: вороги чоловікові домашні його! Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний» (Мт. 10:34-37).
У попередніх розділах цієї книжки я вже згадував про свого дідуся Р. Л. Добсона. Він був високоморальним чоловіком, але вважав: християнська віра є не потрібною. Його духовна байдужість дуже сильно пригнічувала мою бабусю, Джуаніту Добсон, а вона була відданою християнкою і Бог був для неї на першому місці. Саме тому вона взяла на себе відповідальність відкрити Христа своїм шістьом дітям. Часом дідусь надзвичайно тиснув на неї: ні, він не вимагав її відмови від своєї віри, але прагнув відмежування від усього цього.
Він казав: «Я хороший батько та годувальник сім’ї, я оплачую рахунки, і я чесний у бізнесі. Цього достатньо».
Дружина відповідала: «Ти хороший чоловік, але цього недостатньо. Ти повинен віддати своє серце Богові». Він зрозуміти цього не міг.
Моя худорлява бабуся не намагалася накидати свою віру чоловікові, але й не зневажала його. Натомість бабуся тихо продовжувала молитися та постити за коханого. Більше ніж сорок років вона просила Бога на колінах, щоб чоловік прийняв Христа.
У шістдесят дев’ять років із дідусем трапився серцевий напад, і вперше в житті він був безнадійно хворим. Одного дня молодша дочка прийшла до нього прибрати та поскладати речі в кімнаті. І коли проходила попри ліжко, то побачила сльози на його очах, чого до того ніхто не помічав.
«Татку, щось сталося?» – запитала вона.
Він відповів: «Сонечко, побіжи і поклич маму».
Моя бабуся прибігла до дідуся, і він їй сказав: «Я знаю, що незабаром помру і не боюся смерти, але тут так темно. І немає виходу. Я прожив своє життя і так і не пізнав того, що є таким важливим. Ти будеш молитися за мене?»
«Чи буду я молитися?» – промовила моя бабуся. Все своє життя вона молилася, щоб цей момент настав. Вона встала на коліна і щиро почала молитися. Отже, сталося так, що Р. Л. Добсон віддав своє серце Богові того дня в незвичайний спосіб.
У наступні два тижні дідусь попросив привести духівників, аби покаятися. Він закінчив свою справу і помер із молитвою на устах. Перед тим, як впасти в кому, з якої він так і не вийшов, дідусь сказав: «…Тепер є вихід із темряви».
Бог відповів на невблаганні молитви моєї тендітної бабусі.
Повертаючись до запитання, хочу попередити жінок, щоб не були надто впевнені в правильності пасивної позиції та постійно критикували своїх чоловіків. Нехай в усьому керуються почуттям любови. Проте, можливо, настануть роки самотности, коли тягар духовного лідерства за дітей мусите нести самі. Якщо і так, то Господь обіцяє допомагати вам упродовж цих важких років.