Коли ви опиняєтеся перед вибором і не робите його, це вже є вибір. Вільям Джеймс
То було на десятий день народження моєї дочки. Я встав рано-вранці, щоб прочитати ранкову молитву і почати новий запис у щоденнику словами: «Їй минуло десять». Щойно я написав ці слова, мені на очі набігли сльози. Раптовий приплив емоцій заскочив мене зненацька. Хіба це двоцифрове число так сильно вплинуло на мене? Навіщо всі ці сльози?
Я думав про те, яким буде її життя. Які обставини вплинуть на неї? Якими друзями вона себе оточить? Який фах обере? З ким одружиться? Чи справді я це сказав? Подружжя? За вісім коротких років моїй маленькій дівчинці мине вісімнадцять, і вона стане дорослою – такого самого віку, як її матір, коли я попросив її вийти за мене заміж. Я не міг повірити, що дуже скоро моє дитя зможе приймати вкрай важливі рішення в житті.
І ці думки обсіли мою голову ще більше, коли донька запросила мене пообідати з нею того дня в школі. Я притьма переправив увесь свій календар вправ, аби мати змогу прийти. Я знав, що дні, коли вона запрошує мене до школи на обід, уже давно полічені, а тому користався моментом. За обіднім столом мене вразив діялог між дочкою та її подругами. Дівчата цінують спілкування і завжди шукають нагоди поділитися досвідом у розмові. Я знав це, бо читав книжки з батьківства.
Але мене приголомшило, наскільки зрілою була їхня розмова. Вони розмовляли про те, що робитимуть у наступні вихідні, як одягатися на конкурс талантів і хто з ким «ходить». Вони говорили про хлопців. Я не міг у це повірити. Що, на їхню думку, означає те «ходить»? Для мене то було трохи занадто! Ці десятирічні діти виявилися малими леді. Куди поділося моє дитинча? Я усвідомив, що воно росло і неабияк швидко, під самим моїм носом.
Того дня я усвідомив, що навіть у цьому юному віці вибір моєї дочки важить чимало. Наші діти щодня приймають важливі, доленосні рішення щодо себе, своїх стосунків і свого майбутнього – у школі, церкві, танцювальній студії, на ігровому полі. Як можемо ми, батьки, допомогти дітям, що виростають так швидко, робити правильний вибір? Я переконаний, що передусім ми самі мусимо зробити вибір казати «ні».
Коли дитина ще зовсім мала, ви не гаятимете часу на заборони, якщо вона робить щось шкідливе. Проте в міру доростання дитини до підліткового віку ми дедалі частіше хвилюємося, як би не зранити їх. Ми хочемо, щоб вони любили нас, але, дозвольте, скажу: конфронтація не завжди погана річ. Інколи саме вона становить різницю між тимчасовим горем і цілим життям болю й нещасть.
Навіть такий простий вибір, як місце в автобусі чи з ким сісти за одну парту, може мати величезний вплив на майбутню особистість моїх дівчат. Які відеоігри вони побачать або які пісні слухатимуть завдяки тій особі, з якою сидять за партою? Наші діти можуть ще цього не усвідомлювати, але їхній вибір має вплив на всіх, хто їх оточує.
«Коли сніжить, ви маєте вибір: відгортати сніг або ліпити снігових янголів». Автор невідомий
У дорослому віці ми щодня не раз робимо подібний або ще складніший вибір. Ми вирішуємо, чи дякувати за ще один день, чи сердитися та чекати, поки він зрештою закінчиться. Ми вирішуємо, чи будемо порядними в стосунках з колегами на роботі, чи вирішимо розпускати пікантні чутки. Коли нас кривдять, ми вирішуємо, чи звірити цю кривду Богові, чи піднести слухавку і вилити на інших всю свою образу й гнів. Щодня ми вирішуємо, чи до останку присвячувати себе роботі, чи просто виконувати її абияк. Ми вибираємо, чи віддати перевагу своїм дружинам і дітям, чи домагатися здійснення своїх егоїстичних бажань.
Що мотивує вибір? З яких кроків він складається? Я роками спостерігав, як люди оцінюють ситуації, готуючись робити вибір, і мене завжди інтригувало, як відбувається процес прийняття рішення. Які рішення, прийняті в юності, мали тривалий вплив на вас? Чи хотіли б ви деякі з них змінити? Чи ви живете з певними наслідками поганого вибору? Як бачите, психологічний процес здійснення вибору починається в ранньому віці.