«А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту. Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон. А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися. І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли. Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв’язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так. А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись, а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч. А коли довгі дні не з’являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись… А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди. А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля. Бо ночі цієї з’явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу, та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе. Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано. І ми мусимо наткнутись на острів якійсь. А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі. І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від’їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п’ятнадцять. І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день. А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть, то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете! Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.»
Я вже давно не страждав на морську хворобу. Останній раз це було приблизно в тих же місцях, де буря застигла Павла. Я проводив гостьові лекції і звершував треби на борту круїзного судна (відпустка клірика!), і передбачалося, що розповідатиму якраз про подорожі і корабельну аварію Павла. Під час лекції, яка була перед моєю, почалася сильна хитавиця. У лекційному залі рояль зірвався з петель і, якби не моментальна реакція членів екіпажа, врізався б у слухачів. Люди серйозно перелякалися! Лекція ж була присвячена античній археології римських поселень Тунісу (куди прямовував корабель після Мальти). Матеріал цікавий, я намагався записувати, але стіл увесь час ходив ходором вгору-вниз і вправо-вліво, і мене скаламутило. Я пішов до себе в каюту і приліг. Добре ще зміг стояти на ногах під час власної лекції.
Сучасні судна набагато надійніші за древні, але і вони можуть потрапити в біду. Днями писали в газетах: біля берегів Австралії знайдена чудова яхта без жодної людини на борту. Навіть їжа стоїть на столі, а нікого немає. Куди всі поділися? Яке нещастя трапилося? І нам не треба мати глибоких знань про античні кораблі, що курсують між Єгиптом з його багатими зерновими житницями і Римом з його голодними безробітними натовпами, щоб здогадатися, як часом жилося морякам. У даному випадку ми бачимо одне з таких лих. Сховатися в бурхливому морі ніде. Правий був Павло, що не варто було їм покидати Доброї Пристані, нехай воно і не краще місце для зимівлі. (Хоча Павлове «я ж вам казав» – не метод «набувати друзів і чинити вплив на людей». Серед плодів Святого Духа Павло не згадує «такт»!) Вони ризикнули і програли. Тепер для них нічого не залишалося робити, як вживати заходи, що залишилися: протягнути під кораблем канати, щоб він не розвалився під натиском хвиль; спустити якір, щоб уповільнити біг судна до знаменитих і жахливих мілин Сірту. Капітанові і власникові судна було найважливіше доставити вантаж і отримати за нього хорошу ціну. Але коли корабель у небезпеці, вантаж викидають за борт. Взагалі для хорошого мореплавання потрібні найрізноманітніші пристосування: канати, додаткові вітрила, особливо важка грот-рея. Проте у скрутну хвилину викидаються і вони.
Читач з чуйною біблійною пам’яттю може замислитися: де ж я це читав? Відповідь, яку має на увазі і Лука, така: у Книзі Йони! Йона намагався втекти від Бога, не бажаючи проповідувати у великому імперському місті Ніневія. Здійнялася страшна буря, і моряки зробили те саме, що і екіпаж Павлового судна: покидали вантаж у море (Йони 1:4-5). Йона в цей час глибоко спав. Його добудилися, дізналися, у чому справа, і в результаті скинули в море. Шторм вщух, а морське чудовисько отримало несподівану вечерю.
Сенс цієї алюзії полягає в тому, що Павло не Йона: він нікуди не втікає, а навпаки, слідує своєму покликанню проповідувати в столиці імперії. Відповідно, і події відбуваються інакше. Павло підбадьорює супутників. Виявляється, йому було небесне видіння. (На відміну від моряків, ми вже знаємо: якщо Павло каже, що йому було видіння, до нього варто прислухатися.) Вночі йому з’явився ангел, «Ангол Бога, Якому належу й Якому служу», – важливе уточнення для слухачів, які знають багатьох богів. Ангел підтвердив, що Павлу судилося з’явитися перед кесарем. У цьому і полягає мета подорожі. І всі інші також врятуються разом з Павлом. Їх викине «на острів якійсь». Схоже, Павло бачив у видінні, як вони потрапляють на острів, але не знав, на якій саме.
Незабаром моряки приходять до того ж висновку: глибина стає все менше і менше (в. 28). Вони наслідують звичайну практику: спустити якір, щоб судно уповільнило хід; коли ж він занадто натягається, зрубати його і викинути новий, і так далі. Археологи знаходили такі черги якорів: перший, другий, третій, четвертий – у ряд – і далі нещасний корабель. Але цей нещасний корабель міг би розбитися об скелі з набагато більшою силою, коли б не вжиті заходи. До цього моменту Павло більш менш керує діями, і коли моряки винаходять хитрий план з метою врятувати власну шкуру, а інших кинути, швидко розкушує його і присікає (в. 30-31).
Павлове видіння – вузловий момент розповіді. Досі вони йшли в темряві; тепер справи все ще йдуть погано, але вже видно світло попереду, хоча і видиме тільки очима віри. Як було сказано про Ісуса, смерть «тримати Його не могла» (Дії 2:24). Павлу знову треба пройти через те, про що він писав у 2Кор. 4 (відразу після «Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій»). «А ми маємо, – каже він (4:7, 10), – скарб цей у посудинах глиняних»; «Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову, щоб з’явилося в нашому тілі й життя Ісусове». Таке апостольське життя. Так діє Євангеліє, долаючи сили зла, які всіляко намагаються зашкодити учням і служителям Ісуса, не дати їм виконати своє покликання. Двома розділами пізніше Павло написав немов не розповідь, а пророцтво: «А в усьому себе виявляємо, як служителів Божих, у великім терпінні, у скорботах, у бідах, у тіснотах, у вдарах, у в’язницях, у розрухах, у працях, у недосипаннях, у постах… як умираючі, та ось ми живі» (2Кор. 6:4-5, 9). Павлове розуміння хреста, невід’ємне від його духовного служіння, допомагає нам побачити, що хоче сказати Лука на рівні глибшому, ніж богословські формули.
Багатьох християн учили, що достатньо мати віру – і усе буде гаразд. Дії відповідають: якщо ви так думаєте, значить, ви не зрозуміли, що означає нести хрест. Благовістя про розіп’ятого і воскреслого Месію накладає печать на життя благовісників. Образ церкви як маленького корабля, можливо, ще не був продуманий, але до певної міри Лука вже до нього прийшов. Бури і шторм не означають, що шлях марний. Вони лише означають, що Ісус вимагає для Себе світ, а сили світу цього опираються Йому. Люди, які залучені в цю боротьбу, повинні узяти на себе хрест і стати причетними до перемоги, завойованої при Голгофі. «Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати».