Цар, одержавши таку відозву, наказав зробити дослідження, і було знайдено указ Кіра (Езд. 6:1-5). У такий спосіб заява юдеїв була підтверджена у всіх подробицях, і навіть більше. Тепер виявилося, що Кір не тільки видав свій указ про відновлення храму, але він також повелів: «…видатки будуть дані з царського дому»; крім того, він розпорядився про повернення священних посудин, які виніс Навуходоносор.
Діючи відповідно до цього указу, Дарій наказав Таттенаю, Шетор-Бозенаю та їхнім товаришам припинити досаждати юдеям і дозволити їм продовжувати свою працю в мирі. Бог явним для віри чином діяв за сценою й використовував владу ворога для досягнення Своїх цілей, продемонструвавши ще раз, як все сприяє на добро для тих, хто любить Його. Дарій після втручання їхніх ворогів не тільки підтвердив указ Кіра, але також видав інший указ про те, щоб все необхідне забезпечення для дому Божого було здійснено за його кошт.
Він говорить: «А від мене даний наказ про те, що ви будете робити з тими юдейськими старшими, щоб збудувати цей Божий дім, а з царського добра, з данини Заріччя, нехай докладно дається видаток тим людям, щоб не спиняти роботи. А що буде потрібне, чи телят, чи баранів, чи овечок на принесення Небесному Богові, пшеницю, сіль, вино та оливу, що скажуть священики, які в Єрусалимі, щоб без омани видавалося їм день-у-день, щоб вони завжди приносили пахощі в жертву Небесному Богові та молилися за життя царя та синів його» (Езд. 6:8-10).
«Як дороги людини Господь уподобає, то й її ворогів Він замирює з нею» (Прип. 16:7), і коли вона перебуває на шляху Його волі, то може надійно залишити своїх ворогів у руках Господа. Це виявили юдейські старійшини і могли засвоїти урок, який часто викладається в Слові Божому і завжди потрібний Його народу: «Ті, що з нами, численніші від тих, що з ними» (див. 2 Цар. 6:16).
Таким чином, Сам Бог був щитом для Своїх людей, коли вони займалися Його служінням; і поки вони були слухняні Його слову й покладалися на Його силу й захист, їм неможливо було перешкодити. Отже, сатана ще раз переоцінив свої сили й був використаний для того, щоб сприяти праці, котру ненавидів. Кілька століть потому апостол написав: «Бажаю ж я, браття, щоб відали ви, що те, що сталось мені, вийшло більше на успіх Євангелії» (Фил. 1:12). Коли сатані вдалося сховати Павла у в’язницю, він думав, що здобув перемогу, як, на його думку, і в найвідомішому випадку з усіх, коли він підштовхнув юдеїв зажадати розп’яття їхнього Месії. Але в обох випадках його гаданий успіх виявився досить нищівною поразкою. Тому ми можемо, яким би не був опір або переслідування, спокійно йти вперед, мужньо й непохитно, бо ми прийнялися за працю для Господа. Він сказав: «…Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Мт. 28:20).
Дарій пішов ще далі. Він додав: «А від мене виданий наказ, що коли який чоловік змінить це моє слово, то буде вирване дерево з дому його, і буде поставлене, а він буде прибитий на ньому, а дім його буде обернений за це в руїну! А Бог, що вчинив, щоб там пробувало Ім’я Його, знищить кожного царя та народ, що простягне свою руку, щоб змінити це, щоб ушкодити той Божий дім, що в Єрусалимі! Я, Дарій, видав цього наказа, – нехай він докладно буде виконаний!» (Езд. 6:11-12). Так цар оточив юдеїв своїм авторитетом і відгородив їх від подальших нападок, пригрозивши стратою за створення перешкод в їхній праці. На підставі використовуваної мови навряд чи можна сумніватися в тому, що Дарій сам мав певне знання «Небесного Бога», бо він говорить про Нього як про Того, Чиє ім’я там пробуває. Як би там не було, Господь прихилив серце царя до Свого народу й до праці з будівництва дому Божого. Результат цього указу був миттєвим: ми читаємо, що Таттенай і його товариші чинили в точності так, як ухвалив Дарій (Езд. 6:13), і негайно весь опір припинився, і всі супротивники цієї праці зникли з виду.
Але тепер не тільки опір справі дому Божого припинився; Бог у Своїй турботі про Свій народ, у відповідь на його віру також повернув серце царя до них, так що його царська влада тепер стала їхнім укриттям і захистом. Отже, ми читаємо: «А юдейські старші будували, і щастило їм за пророцтвом пророка Огія та Захарія, сина Іддо. І вони збудували й закінчили з наказу Бога Ізраїлевого та з наказу Кіра, і Дарія, і Артаксеркса, царя перського. І закінчений був цей храм до третього місяця адара, що він місяць дванадцятий, шостого року царювання царя Дарія» (Езд. 6:14-15).
Перед тим як удатися до подробиць цього твердження, ми можемо нагадати нашим читачам разючу паралель із новозавітної історії будівництва дому Божого. У зв’язку зі смертю Степана «утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апостолів, розпорошилися по краях юдейських та самарійських» (Дії 8:1).
Незабаром після цього, під час візиту Савла після його навернення (ми говоримо: після його навернення, але насправді пройшло кілька років (див. Гал. 1); але тут ми маємо на увазі порядок оповіді) в Єрусалимі знову спалахнув опір, і елліністи збиралися вбити Савла; тоді брати відправили його в Тарс (Дії 9:29-30). За цим іде повідомлення: «А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарії мала мир, будуючись і ходячи в страсі Господньому, і сповнялася втіхою Духа Святого» (Дії 9:31). Бог подарував їм спокій від переслідувань ворогів, і вони, з Його благодаттю, використовували можливість укріплятися у своїй найсвятішій вірі. Так було й зі старійшинами юдеїв. Вони будували і надихалися розрадою Святого Духа, як навчали пророки.
Важливо відзначити ці два класи: будівельники і пророки. Як було зауважено при поясненні книги Огія, ці дві категорії трудівників ніколи не можуть бути змішані. Будівельник не може брати на себе функції пророка, і пророк не може обміняти свою мантію пророка на кельню будівельника. Так, апостол говорить: «І ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам: коли пророцтво – то виконуй його в міру віри, а коли служіння – будь на служіння, коли вчитель – на навчання» (Рим. 12:6-7). Будівельник – це той, чия праця – класти камені на основу; тобто той, хто використовується Богом через проповідь або навчання для залучення душ, для укладання їх як живих каменів на основу, котра є Ісус Христос (див. 1Кор. 3:11). Пророк – це той, хто спонукує людей в їхній праці через передачу їм намірів Божих і хто також перевіряє все Його Словом. Пророк віддає своє сумління в присутність Бога, підтримує почуття відповідальності й передає керівництво, докір або вмовляння відповідно до потреб часу, говорячи під впливом Святого Духа; сьогодні, безумовно, через написане Слово, але будучи направленим Духом на Слово, яке відповідає певному випадку.
Таким чином, старійшини Ізраїлю трудилися, а пророки пророкували; і також записано, що їм «щастило за пророцтвом» (Езд. 6:14). Причина очевидна. Дух Святий діяв у силі, по-перше, через пророків і, по-друге, пробуджуючи в серцях будівельників відгук на Слово Боже, передане пророками. Протягом усієї історії нація процвітала, коли слухала голоси своїх пророків; і, з іншого боку, усякі важкі обставини випливали зі зневаги цими посланими з небес застереженнями й попередженнями.
У Церкві Божій – все так само. Коли «будівельники» уважні до пророків, які розкривають і застосовують розум Бога, як він відкривається в Його Слові, тоді вони процвітають, їхня праця довговічна, і вони самі одержують благословення. Але якщо вони недбалі до Божественного водійства і застережень, чинять згідно своїх власних міркувань, то лише псують працю, за яку вони прийнялися, і приносять дерево, сіно й солому замість золота, срібла й дорогоцінних каменів. Їхня праця може здаватися більш значною і навіть більш успішною в очах людини; але для них має бути випробування в прийдешній день, і тільки Господь є суддею справжнього благополуччя служіння.
Більше не було перерв, бо люди продовжували свою працю доти, поки не закінчили її; і як Дух Божий уважно відзначає, вона була закінчена «з наказу Бога Ізраїлевого та з наказу Кіра, і Дарія, і Артаксеркса, царя перського» (Езд. 6:14). Таким чином, усе було зроблено в слухняності Богові, а також з дозволу земної влади, якій, за Божим призначенням, вони підкорялися. Благословенний привілей для цих робітників, які так потрудилися, і чимала честь, можна додати, для цих язичеських монархів – бути зв’язаними й використаними для здійснення цілей Бога! Не викликає сумніву – і цей урок не слід пропустити, – що імена царів згадані для того, щоб показати, зокрема, значення, яке Бог надає принципу слухняності законній владі.
Єдиний виняток, як було відзначено раніше, – це випадки, коли «установлені влади» вторгаються зі своїми домаганнями в сферу, в якій панує Бог. У той самий момент, коли людська влада стикається з домаганнями Бога на душу, вона втрачає законну силу. За цим винятком (див. Дії 4:19), віруючий завжди повинен підкорятися владі, яка встановлена Богом (Рим. 13:1).
Потім наводиться дата, в яку дім було закінчено. Це відбулося на третій день місяця Адара, котрий був у шостий рік царювання царя Дарія (Езд. 6:15). Тобто пройшло чотири роки з моменту поновлення будівництва дому до його завершення (Езд. 4:24). Скільки років минуло з моменту, коли була закладена основа, точно встановити неможливо, оскільки тривалість царювання правителів між Кіром і Дарієм не зазначена. Навряд чи пройшло менше двадцяти років, а можливо, і більше. З таким довготерпінням і витримкою Бог мирився з невдачами Свого народу! І тепер, коли Його ціль була виконана й будинок побудований, з якою насолодою Він звертає нашу увагу на працю Свого народу! Хоча все було зроблено Його благодаттю, по цій самій благодаті Він зараховує Своєму народу те, що Він Сам зробив. І так завжди було й буде, про що рясно свідчитиме судилище Христове. Бо якщо хтось із нас одержить нагороду за добрі справи, які ми зробили в тілі, то ми визнаємо на Його славу, що Він Сам був джерелом і силою у всіх добрих справах, які Він бажав похвалити.