Але Ездрою рухав ще один мотив, коли він скликав це зібрання. Людина віри, він заявив перед царем про свою впевненість у Божому захисті під час своєї подорожі, і тому він не хотів просити військового супроводу. І тепер, відповідно до свого сповідання, він разом з народом поклався на Бога і Його водійство, просячи «щасливої дороги для нас і для дітей наших та для всього нашого маєтку». Як відомо кожному віруючому, одна справа – виражати довіру Богові до настання труднощів і зовсім інша – зберігати цю довіру і при проходженні через ці труднощі. Ездра був здатний і на перше, і на друге, він міг заспокоїтися у впевненості в тому, що рука його Бога буде над тими, хто шукає Його на добро, і що Його сила та гнів будуть звернені проти всіх тих, хто залишає Його. Безсумнівно, він висловлював це перед Господом під час цього посту й, звичайно, він завіряв у вірності Бога перед язичницьким монархом, для того щоб ім’я й честь Ієгови були задіяні в піклуванні про Його раба. Ездра говорить: «І постили ми, і просили нашого Бога про це, і Він дав нам ублагати Себе» (Езд. 8:23). Дійсно, Бог охоче відгукується на довіру Своїх людей і виступає на боці тих, хто свідчить, ким Він є для них серед випробувань і небезпек.
Читач повинен помітити, що Ездра говорив не просто про небезпеку, що виникла в його уяві, бо згодом він записав на похвалу свого Бога: «…рука нашого Бога була над нами, і Він урятував нас з руки ворога та чатівника на дорозі» (Езд. 8:31). Воістину, Бог – притулок і сила Свого народу, вірний помічник у бідах. Люди пізнавали б це повніше, якби, подібно до Ездри, вони всього лиш навчилися покладатися на Нього як на вседостатнього в будь-яких обставинах. Коли Неемія робив таку ж подорож декількома роками пізніше, його супроводжували воєначальники армії й вершники (Неем. 2:9). Віра Неемії не проявлялася так глибоко, хоча його серце було істинно прихильне до інтересів Господа. Наскільки краще довірятися Господу, ніж матеріальній зброї! І ті, хто уповає на Нього, як Ездра, не засоромиться.
Потім Ездра «відділив із священичих зверхників дванадцять до Шеревеї, Хашавії, і до десятьох їхніх братів з ними», щоб вони взяли на зберігання приношення, які він одержав для дому їхнього Бога, до їхнього прибуття в Єрусалим (Езд. 8:24-30). Підставою цього вибору було те, що вони були «святість для Господа», як і посудини (Езд. 8:28). Як сказав пророк, «очистьтеся ви, що носите посуд Господній!» (Іс. 52:11). І ми знаємо, що це було відповідно до Божественного порядку; бо ніхто, крім священиків і левитів, не міг доторкатися або нести священні посудини чи предмети обстановки дому Божого (див. Чис. 4:1-49).
Отже, Ездра передав на зберігання священикам священні посудини, срібло й золото, які були дані як добровільне приношення Господу, Богові їхніх батьків. І він наказав їм: «Пильнуйте й бережіть це, аж поки не відважите його перед зверхниками священиків і Левитів та зверхниками батьківських родів Ізраїлевих в Єрусалимі до кімнат Господнього дому» (Езд. 8:29). Вираз «не відважите» містить важливий принцип. Справа не в тому, що Ездра сумнівався у вірності священиків, яких він обрав; але, як апостол пізніше, він дбав «про добро не тільки перед Богом, але й перед людьми» (2 Кор. 8:21). Цілком можливо, що народ був повністю впевнений у чесності Ездри й священиків; але Ездра хотів усунути будь-який привід для дій ворога, зваживши посудини, срібло й золото перед передачею в руки священиків, а також повторно зваживши все це перед здачею. Тим самим він підтвердив і їхню, і свою чесність. Безсумнівно, це благочестивий біблійний приклад, який повинні наслідувати ті, хто так чи інакше відповідає за пожертвування Господнього народу. Такі люди повинні давати ретельний звіт про своє керування, а не очікувати, коли їх примусять зробити це. Багатьох труднощів у Церкві Божій можна було б уникнути, якби така практика була прийнята.
Далі, варто помітити, що після прибуття в Єрусалим зважування відбувалося іншими людьми, а не Ездрою, «і того часу була записана вся та вага» (Езд. 8:33-34). Якщо говорити сучасною мовою, звіти Ездри були перевірені й ревізовані, і це було зроблено на четвертий день після завершення їхньої подорожі.
У вірші Езд. 8:31 є коротке твердження (яке вже згадувалося) щодо подорожі переселенців. У ньому просто відзначається вірність їхнього Бога у відповідь на їхні молитви. «І рушили ми з річки Агави двадцятого дня першого місяця, щоб іти до Єрусалиму. А рука нашого Бога була над нами, і Він урятував нас з руки ворога та чатівника на дорозі». У тексті Езд. 7:9 сказано, що вони вирушили в дорогу в перший день першого місяця; можливо, це була дата зборів людей до ріки Агави (Езд. 8:15). Таким чином, сама подорож зайняла трохи менше чотирьох місяців; і Ездра свідчить, що Бог безпечно провів їх через усі небезпеки й укрив їх від усіх їхніх ворогів. Воістину, «Господнє Ім’я – сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний» (Прип. 18:10).
Народ також не забув про Господа після того, як усі тяготи шляху закінчилися: «Ті, що прийшли з полону, сини вигнання, принесли цілопалення для Бога Ізраїля: дванадцять биків за всього Ізраїля, дев’ятдесят і шість баранів, сімдесят і сім овець, дванадцять козлів на жертву за гріх, – це все цілопалення для Господа» (Езд. 8:35).
Досить зворушливо побачити, як цей незначний залишок охоплює своєю вірою весь Ізраїль, як було й при освяченні будинку Божого (Езд. 6:17). Ізраїльтяни були нечисленні, але вони не могли погодитися представляти менше, ніж дванадцять колін, і засвідчили про цю кількість своїх жертвопринесень.
Варто зауважити, що було два види жертв: жертви цілопалення й жертви за гріх. Кількість тварин наводить на думку, що дванадцять козлів, а також дванадцять биків, можливо, були принесені за весь Ізраїль і що інші жертви були індивідуальним, спонтанним вираженням подяки сердець за милість Ієгови до них у тому, що Він привів їх безпечно в Єрусалим і у Свій дім.
Довіривши себе дієвості жертв і встановивши взаємини з Господом єдиним можливим способом, вони «віддали цареві накази царським сатрапам та намісникам Заріччя, а ті підтримували народ та Божий дім» (Езд. 8:36). Цей порядок і повчальний, і гарний. Спочатку вони подбали про прихильність Бога через принесення своїх жертв, а потім звернулися до царських чиновників. Вони віддали своєму Богові перші думки й перше місце, тим самим визнаючи, що все залежить від Нього. Господь відповів на довіру Свого народу, торкнувшись сердець сатрапів і намісників, прихиливши їх до Своїх людей і до мети, яку вони мали перед собою.
Яке блаженство – повністю залежати від Бога й покладатися тільки на Нього в поширенні Його справи!