Деколи найжахливіші хвилини ставали найпрекраснішими можливостями, які відкривалися переді мною в житті. Коли Бог покликав мене проголошувати євангельські істини, я подорожував з братом, який уже проповідував Слово як євангелізатор. Він попросив мене, щоб я виголосив проповідь під час «пробуджувального богослуження», яке мав проводити. Хоча то була для мене чудова нагода, я так налякався й знервувався, що аж розхворівся.
Важко було знайти більш несміливого, нетямущого й замкнутого в собі хлопця, ніж той, яким я був тоді. Серце вискакувало в мене з грудей на саму думку про те, що мені треба буде стати перед людьми. Я молився й постив упродовж кількох днів, але й досі пам’ятаю той страх, який відчував, коли ми разом з братом їхали на богослуження, під час котрого я мав виголосити свою першу проповідь.
Я сидів в автомобілі на місці пасажира й переживав неймовірні муки, думаючи: «Не може бути. Усе це відбувається не насправді». За мить мені треба було стати перед групою із сорока осіб і виголосити проповідь. Я був такий нажаханий, що з таким самим успіхом їх могло бути й сорок тисяч. У голові роїлися думки: «Що ти робиш? Що ти собі вигадав? Не згадаєш жодного слова з того, що хочеш їм сказати». Я був переконаний, що виглядатиму дурнем. Що буде, якщо зазнаю поразки?
Пастор церкви представив мене й оголосив, що я приїхав виголосити свою першу проповідь. Зіщулившись, я сидів на лавці й думав, що видамся всім дурнем і блазнем. Та врешті подолав свій страх і виголосив проповідь. Була вона кострубатою, але коли минуло багато років, я зрозумів, що перемігши страх у найжахливіший момент свого життя, я використав найпрекраснішу можливість, яка відкрилася переді мною. Завдяки цьому здійснилося моє призначення.
Не менший страх я пережив і того дня, коли познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Однак, набравшись відваги, я запросив її на побачення, і вона погодилася. Я відчув полегшення й вдячність. А після кількох зустрічей зрозумів, що ми дедалі більше подобаємося одне одному. Я був тоді мандрівним проповідником і прислуговував під час «пробуджувальних богослужень» у штаті Алабама. Якось я попросив свою майбутню дружину приїхати на одну із зустрічей і послухати, як я промовляю. Дядько й тітка дівчини запропонували відвезти її туди, тож ми домовилися про деталі зустрічі. Усе було заплановано.
Перш ніж виїхали до Алабами, мама сказала доньці, що під час цієї зустрічі я, напевне, освідчуся їй. Звісно, я дізнався про це лише згодом.
Після богослуження я запросив її разом з дядьком і тіткою на вечерю. А ввечері, коли ми сиділи вдвох і розмовляли, я вирішив скористатися нагодою і сказав їй: «Я кохаю тебе».
Раптом мені здалося, ніби щось перервало нашу розмову. Якусь хвилю, яка видалася мені вічністю, вона мовчала. І тоді мене охопив страх. Я не здогадувався, що дівчина була шокована й згадувала ті слова, які сказала їй мама. Знав лише, що освідчився їй, а вона мовчала, а отже, як мені здавалося, не поділяла моїх почуттів.
У мене почалася паніка, бо я був переконаний, що неправильно зрозумів її почуття й що вона відкине мою любов. Я гарячково почав вигадувати спосіб, як відмовитися від своїх слів. Шукав у голові слів, які могли б її заспокоїти. Врешті видушив із себе: «Знаєш, коли хтось каже, що кохає тебе, то це може означати багато різних речей, наприклад, що ніколи раніше так не почувався або що зацікавився тобою. Це не обов’язково треба одразу розуміти так, що цей хтось кохає тебе». Я розпачливо шукав виходу з цієї ситуації, поки моя співрозмовниця не перебила мене.
Крізь пелену страху я почув, як сказала: «Я теж кохаю тебе». Я відчув полегшення і випалив: «Так? То я справді тебе кохаю». Потім ми часто сміялися, згадуючи ту хвилину. Подумай, однак, що трапилось би, якби я піддався страхові відкинення. Що було б, якби я не ризикнув і не сказав їй, що відчуваю? Міг би розминутися з великим коханням свого життя.
Коли я просив її вийти за мене заміж, теж думав, що помру зі страху. «А якщо передумала? А якщо скаже ні?» Та все ж вона сказала «так», і та жахлива хвилина перетворилася на одну з найпрекрасніших можливостей мого життя – медовий місяць. Живемо в шлюбі вже двадцять два роки й маємо п’ятьох чудових дітей. Якби я піддався страхові, усе це могло оминути мене.
Незалежно від того, чи ти самотній, чи одружений, побачиш, як ці приклади можна застосувати до різних стосунків у нашому житті. Коли востаннє ти без страху починав розмову з незнайомцем і ділився з ним відчуттям Божої Любови? Чи ви колись пропонували свою дружбу тому, кому через вас Господь міг би допомогти? Через такі випадки можете зав’язати тривалі стосунки з іншими людьми, котрі стануть радістю вашого життя. Якщо дозволяєш страхові відкинення обезвладнити себе, ніколи не дізнаєшся, що можеш втратити.
Ще один приклад з мого життя трапився тоді, коли ми покинули спільноту, в якій я розпочинав своє служіння, тому що Бог наказав нам податися до невеликої церкви в Ґейнсвіллі. Усе просто-таки волало в мені, кличучи повернутися додому та безпечно жити й служити там, де почуватимусь зручно і спокійно. Однак Бог дав нам відвагу залишити все, що ми добре знали й любили, і розпочати служити в церкві «Каплиця свободи» в Ґейнсвіллі. Бог був з нами і подарував нам великий успіх.
Кожен етап розвитку мого служіння вимагав від мене подолання страху, який нашіптував мені, щоб не ризикувати. Часом те, що казав нам зробити Бог, здавалося неможливим для виконання. Зведення будинків вартістю мільйони доларів, щоб реалізувати видіння, які давав нам Бог, вимагало відваги. Створення організацій, які відповідали б потребам навколишніх жителів і далеких народів, було пов’язане з численними викликами. Страх міг паралізувати всі ці наші зусилля й зробити їх безплідними.
Пригадую той час, коли Бог відкрив для нас можливість душпастирського служіння в графстві Оранж у Каліфорнії. Коли я вперше летів туди, розум підказував мені, що, мабуть, не знаю, що роблю. Як зможу водночас бути пастором двох церков – на східному й західному узбережжі Сполучених Штатів?
Відтоді церква в Каліфорнії розрослася й налічує нині кілька тисяч членів. Церква успішно служить місцевим жителям. Якщо Бог каже тобі щось здійснити, мусиш зробити це й засоромити чорта. Борися зі страхом, який він ставить на твоєму шляху. Переможці використовують можливості.
Коли думаю про першу проповідь, яку я виголосив у невеликій сільській церковці, бачу тепер, якою великою справою то було. То був Божий дар, який відкрив переді мною можливість реалізувати своє призначення. Тепер з Божою допомогою маю змогу проповідувати мільйонам людей завдяки подорожам і телевізійним програмам. Однак усе почалося від тієї першої проповіді, яку я виголосив в один з найстрашніших моментів свого життя.
Коли згадую, як запросив свою дружину на перше побачення, бачу, що тодішня перемога над собою відкрила для мене прекрасне майбутнє. Наважившись боротися зі своїм страхом, я дістав можливість реалізувати власне призначення, яке в протилежному разі залишилось би для мене закритим.
А ти? Розмірковую над тим, які можливості ти відкинув, попри те, що Бог давав тобі їх, відкриваючи шлях до неймовірних успіхів. Які речі ти побоявся зробити, хоча вони могли стати першим кроком до майбутнього, яке приготував для тебе Бог? Він хоче, щоб ти використовував можливості, які дістаєш. Він бажає, щоб ти досягнув неймовірних успіхів, але для цього мусиш подолати свій страх і піти на ризик.
Можливо, обставини складаються не найліпше. Може, сім’я виступає проти того, що ти робиш. Можливо, тобі здається, що виставляєш себе на посміховисько, не маючи жодної гарантії того, що все це закінчиться успіхом. Але якщо чекаєш на ідеальний момент, коли тобі не загрожуватиме поразка, ніколи не зможеш реалізувати того призначення, яке приготував тобі Бог. Цей шлях завжди вимагає ризику.
Те, що може здаватися тобі незначною нагодою – як моя перша проповідь, – насправді може бути великою брамою, відчинити яку зможеш лише в тому разі, якщо вирішиш використати цей шанс.