Життя в ритмі

Коли до нашого монастиря приходять гості, то насамперед звертають увагу на ритм монастирського життя, в який і вони повинні влитися. Особливо він впливає на менеджерів, які відвідують наші семінари, і надихає їх переглянути свій щоденний ритм. Для святого Венедикта найважливішою справою було надати життю певний ритм. Він ретельно пильнував, щоби монахи плекали щоденний розклад, щоби дотримувалися рівноваги між молитвою і працею, самотністю та перебуванню в спільноті. Для порівняння він наводив ритм природи та біоритми людини. Природа як давня вчителька мудрости показувала йому своїм ритмом, як можна жити так, щоби бути здоровим. Святому дуже гарно вдалося створити справжній ритм, бо він зважав на день та ніч, світло і темряву дня, на сім днів тижня. Навіть на практиці проявлялося те, що через шість днів праці людина потребує сьомого дня для відпочинку.

Юдейська культура глибоко шанувала суботу. Водночас це було глибокою пошаною до людини, яка не створена лише для того, щоби працювати, а може мати один день у тижні для того, щоби відпочити. Цей час має бути часом читання, святкування, тиші чи зустрічей з людьми. Християнська традиція перенесла це шанування сьомого дня на неділю. Останнім часом ставлять під сумнів культуру неділі. Дедалі більше крамниць відчинені в цей святковий день. Такий спосіб поведінки починають перебирати і люди. Таким чином вони зайняті також і в неділю, тож можуть і сьомого дня поринути в споживацтво. Шкода, що вони не зауважують, що це зовсім не перевага, а радше втрата: втрата особливого дня, того дня, який мав би кардинально відрізнятися від усіх інших. Біблія говорить про Божий спокій суботи, в якому може брати участь і людина. Неділя шанує гідність людини. Вона застерігає її від того, щоби людина не стала лише виробником чи лише споживачем. Людина здобуває свою гідність, якщо принаймні раз на тиждень зупиняється для того, щоб заглянути у своє серце.

Є також щорічний ритм життя, що ним керуються ті, які працюють у природі та з нею. Взимку вони зачиняються в теплих хатах і роблять те, що дозволяє відповідний сезон. Весна характерна впорядкуванням полів, літо – важкою працею. Також вони зважають на погодні умови. При сильній спеці роблять собі полудневі відпочинки, засмагають під сонцем, мокнуть під дощем. Осінь – час врожаю та вдячности за дари землі. Водночас пори року відображають саме життя людини: весна – це молодість, літо – це розквіт життя, осінь – час старіння. Той, хто постійно працює проти свого внутрішнього ритму та біоритму, виснажує сам себе. К. Ґ. Юнг колись сказав: той, хто працює в ритмі, працює ефективніше та відповідальніше. Саме ритм допомагає бути жвавими. Особисто для мене він має велике значення в праці. Коли згадую час, коли я ходив до школи, то мені видається важливим не те, що я тоді вивчив. Найкращим моїм досвідом було усвідомлення того, як правильно вчитися. Тож не більше, ніж пів години на день я присвячував удосконаленню своєї професії. Я вчився поділяти свій час: починав навчання з вивчення латинських та грецьких слів. Це заняття вимагало високої концентрації уваги. Тоді виконував письмові завдання, а потім вивчав різні додаткові предмети. Позаяк я постійно міняв завдання місцями, то вони ніколи мені не набридали, я був бадьорий і відкритий на нові цікаві речі. Навіть сьогодні звертаю увагу на час дня, коли я найбільш жвавий і працьовитий, коли мені найкраще думається, а коли мені важко до чогось взятися і я виконую лише незначні завдання. В усіх випадках намагаюся прислухатися до свого внутрішнього світу, зупиняюся і відпочиваю тоді, коли потребую поживитися з внутрішнього джерела. Кожна перерва для мене є креативною перервою.

Сучасна людина переконана в тому, що вона повинна встигнути зробити якомога більше. Вона мусить проявити максимальну ефективність, щоби завершити всі свої завдання. Однак якщо вона намагається зробити щось проти свого життєвого ритму, то їй мало що вдасться. Людина допускатиметься непотрібних помилок та втрачатиме здатність концентрації на важливому. Та насамперед вона втрачає свою креативність.

Дехто дивується, що попри свою працю в управлінні монастирем, численні зустрічі та курси я встигаю писати книжки. Однак відкрию вам таємницю – це справа правильного ритму життя. Щотижня я виділяю шість годин на написання книг: щовівторка та щочетверга зранку з 6.00 до 8.00 години та в неділю ввечері. Мене дуже тішать ці шість годин, бо тоді я можу бути тут і тепер. Я не виконую жодної справи в поспіху, а намагаюся все робити почергово. Стараюся зробити перерву між працею в управлінні монастирем та виступами перед людьми. Навіть коротка вечірня перерва в тиші дозволяє регенерувати свої внутрішні сили. Я лягаю на ліжко на п’ятнадцять хвилин і кажу сам собі: нарешті ти можеш просто нічого не робити. Просто насолоджуйся тягарем втоми. Дякуй Богові, що зараз ти вільний. Тоді енергія для наступних завдань росте сама собою. Звісно, до правильного риту життя належить також і внутрішнє налаштування не піддаватися тискові тих справ, які мені потрібно виконати. Якщо я дозволяю тому, що роблю, рости так, як все росте в природі, тоді витрачатиму значно менше енергії.

Якщо наради на фірмі тривають дуже довго без розумних перерв, то зазвичай вони нічим добрим не закінчаться. Мало того, таке ставлення до працівників може викликати агресію. Тоді треба значно більше часу, щоби викоренити агресію в певному середовищі. Значно ефективніше було би проводити зустрічі в здоровому ритмі. Це стосується також довгих засідань політиків. Також і тут варто було би робити розумні перерви. Може, тоді замість старих закостенілих рішень виникали би нові конструктивні думки.

Для святого Венедикта було вирішальним те, що настоятель має все впорядкувати, зокрема час. Успіх монастирського життя залежить від правильного розпорядку дня. Наш теперішній монастирський розклад вже дещо відрізняється від того, який встановив святий Венедикт 1500 років тому. Однак і для нас сьогодні важливо правильно розділити свій час. Ми дуже обережно змінюємо свій графік, тому що те, що було встановлено і перевірено, сприяє гарній співпраці братів.

Доктор Вескові, лікар курортного містечка, колись протягом тижня жив у нашому монастирі, дотримуючись нашого внутрішнього графіка. Тут він довів, що цей графік відповідає біоритмам людини. Навіть п’ятигодинна щоденна молитва, яку ми молимося до сьогодні, виявляється, відповідає людським біоритмам.

Правильне розпланування часу допомагає не лише монахам, а й звичайним людям, які живуть у світі. Якщо для того, щоби встигнути на роботу, вони повинні прокидатися рано, то це змушує їх раніше засинати. Їхній щоденний розпорядок залежить від їхньої праці. Що раніше вони її почнуть, то раніше завершать і зможуть насолоджуватися вечірнім відпочинком. Все ж таки є багато людей, які навіть не знають, що таке вільний час. Приходячи надто втомленими додому, вони навіть не уявляють, що робити зі своєю втомою, і не можуть дозволити собі навіть кілька хвилин перерви. Відповідно, замість того, щоби відновити свої сили, вони беруться за нову діяльність. Та часто це закінчується новими невдачами. Також можемо вбивати час перед телевізором чи топити його в інтернеті. Обидва заняття не додадуть нам задоволення, не зроблять наш час приємним, не дозволять ним насолоджуватися. Час людського життя можна легко вбити іншими заняттями і речами.

Для успішного життя та внутрішньої насолоди людина мусить мудро розподілити час свого життя. Саме відчуття правильного ритму дає мені відчуття батьківщини, дому, захищености. Я знаходжу в собі простір для найважливішого. Я цілковито віддаюся праці, однак коли настає час відпочинку, я цілковито віддаюся йому, насолоджуюся часом, присвяченим тільки мені. Тому добре роздумую над тим, як цей час розподілити, щоби він був мені на добро, щоб я відчував, що живу, а не існую.

Попередній запис

Правильний темп

Наступний запис

Сила звички