«Зроби своєму тілу приємність, щоб твоя душа хотіла в ньому жити», – каже Тереза Авільська (1515-1582). Радість життя для багатьох біблійних авторів та постатей історії Церкви пов’язана також і зі здатністю насолоджуватися.
Однак ця добра здатність може бути обмежена. «Деякі люди дивляться на своє життя крізь темні окуляри. Інші ще з народження веселі та оптимістичні». Я також успадкував від своїх предків до певної міри затемнені окуляри, які часами перешкоджали моїй життєвій радості. Не зважаючи на це, кожного дня я знаходив нагоду для того, щоб насолоджуватися життям. Вразливість допомагала мені триматися землі. Я не хотів, щоб мною керували насолода або фальшиві обмеження. Під насолодою не слід розуміти необмежене багатство і ще менше – безмірність. Кожна звична подія в житті може стати справжньою насолодою, залежно від того, як ми її оцінюємо.
«Насолоджуватися вміє лише той, хто навчився відмовлятися», – повчав на своїх лекціях завідуючий кафедрою педагогіки Цюріхського університету, професор Пауль Мор. Цей вислів виглядає як протиріччя. Цитата професора зовсім не вживається з гедонізмом, який так поширений у сучасному суспільстві.
Гедоністична філософія плекає уявленням про життя, яке обіцяє необмежену насолоду і водночас відсутність страждань. Вона щоденно себе рекламує: «Жадібність – це супер!», «Зрештою, найважливіший я!», «Бо я цього вартий!». Для гедоніста вислів «Насолоджуватися вміє лише той, хто навчився відмовлятися» стоїть поперек горла. При цьому він не помічає, що насолода, без здатности відмовлятися, зазвичай призводить не до радости життя, а найчастіше до залежностей.
У біблійних текстах найбільше висловів про радість життя знаходимо в Соломона. Ось його слова: «Я знаю, немає нічого в них кращого, як тільки радіти й робити добро у своєму житті. І отож, як котрий чоловік їсть та п’є і в усім своїм труді радіє добром, це дар Божий!» (Проп. 3:12-13). Також він порушує тему статевого життя: «Хай твоє джерело буде благословенне, і радій через жінку твоїх юних літ, вона ланя любовна та серна прекрасна, її перса напоять тебе кожночасно, впивайся ж назавжди коханням її! І нащо, мій сину, ти маєш впиватись блудницею, і нащо ти будеш пригортати груди чужинки?» (Пр. 5:18-20).
Уже тоді говорилося про це: насолоджуйся життям, однак постав свої потреби та бажання перед необхідною планкою! Цього неможливо досягнути без свідомої міри готовности до страждань. Тут здатність насолоджуватися та страждати виступають як сіямські близнюки. Автор бестселерів нашого часу, богослов та психіятр Манфред Лютц, в одній зі своїх лекцій висловився дуже провокативно: «Хто не може відмовитися від сексу, не здатний створити сім’ю». Отож ми постійно перебуваємо між насолодою та зреченням.
У цій дискусії задіяні не тільки ми як окремі особи чи подружні пари. «Насолоджуватися вміє лише той, хто навчився відмовлятися» – це стосується також розвитку суспільства та культури. Одного разу голландського історика Йогана Гуіцінгу (1872-1945) запитали: «Чому, на Вашу думку, культурні та суспільні системи після піднесення та короткого чи тривалого розквіту знову переживають занепад?» Його відповідь була така: «Протягом свого розвитку вони знехтували трьома принциповими передумовами розквіту власної культурної ідентичности: спрощенням, обмеженням та зреченням».
Важко собі уявити, що вказівка цього історика може бути прийнята в наш час через відповідальних у політиці та економіці. Наше суспільство такою мірою зосереджене на підвищенні рівня добробуту та економічного зросту, що лише окремі політики та керівники підприємств залучають до своєї діяльности такі поняття, як обмеження чи відречення.
Той, хто любить свою професію, щодня все більше й більше розуміє, що таке радість життя. Про нього можна сказати: «Він зростає у своїй професійній діяльності, насолоджується своєю працею і не проміняв би її на жодну іншу». Це можна сказати й про мене, коли я працював керівником фонду «Господь допомагає». Я був відповідальним за великий та діяльний колектив співпрацівників, насолоджувався багатогранністю завдань та викликів та можливістю вільно організовувати свою працю! Оглядаючись на цей період життя, згадую не лише приємні моменти. Звісно, доводилося страждати, зціпити зуби та переживати нелегкі моменти невдоволення через тиск обставин та нерадісні миті рутинних завдань. Радість та страждання йшли в повному комплекті з моєю працею. Однак я почувався добре, виконуючи ці завдання. І не тільки тому, що вони дарували мені більше свободи, а радше тому, що вони були справжнім викликом для мене.
Для мене апостол Павло – зразковий приклад людини, яка вміло поєднувала насолоду та страждання у своєму житті. Слова його Послання до филип’ян служать чудовим дороговказом: «Навчився я бути задоволеним із того, що маю. Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі. Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі» (Фил. 4:11-13).
Ми повинні навчитися насолоджуватися та відрікатися. Мова йде про плекання певного стилю життя, який варто практикувати в кожній сім’ї, а саме дозволити, щоб кожна звична подія в житті стала справжньою насолодою чи святом, залежно від того, як ми її оцінюємо. Як це виглядає на практиці, ми з дружиною довідалися минулого літа. Це, напевно, радше смішна історія, проте вона дуже підходить до нашої теми:
У маленькому квітнику перед вхідними дверима нашого дому росли кущі троянд різного кольору. Біля них росли два кущі чорниць. На жаль, для маленької ділянки на полуниці не знайшлося сонячного місця.
Одного ранку моя дружина знайшла посередині саду висячі полуниці, що росли в горщиках. А оскільки влітку найбільше сонця було саме перед вхідними дверима, ми купили два великі горщики, пересадили рослину і поставили їх по два боки від вхідних дверей. Врожай цього «ягідника» був, щоправда, досить скромний: щодня кілька чорничок до сніданку та в середньому дві дуже смачні полунички. Мабуть, наступного літа ми також будемо насолоджуватися цими маленькими смаколиками.
Якщо ми навчимося цінувати маленькі речі у своєму житті і насолоджуватися ними, то досягнемо того, що на старості років будемо солодкими для інших людей.
* *
Слово Анни: Ми з Гайнцом насолоджуємося безліччю речей у нашому щоденні: якщо сприятлива погода, сидимо на балконі, прислухаємося до співу пташок, спостерігаємо за життям селян, наших сусідів, як червоні потяги одної залізниці наздоганяють міжміські потяги іншої.
Це неймовірна насолода – спостерігати за тим, як змінюється природа кожної пори року. Коли взимку в лісі на схилі гори переважають білі та коричневі кольори, весною вони стають спочатку світло-зеленими, а згодом – темно-зеленими, а восени вкриваються пишними жовтими та червоними барвами.
У нашому житті присутні й інші радості: внуки, смачна їжа, зустрічі з друзями, догляд за трояндами та багато-багато іншого. Також ми з особливим натхненням подорожуємо по всіх куточках Швейцарії з допомогою генерального абонементу[1]. Велика частина цієї книжки писалася саме в час тих подорожей. Я можу до безконечности продовжувати список дрібничок, які збагачують наше життя.
Деякою мірою погоджуюся з висловом: «Насолоджуватися вміє лише той, хто навчився відмовлятися». Наше дитинство підтверджує його. Ми з сестрами отримали від нашого батька практично все, чого тільки забажали. Ми мешкали у великому гарному будинку з великим садом навколо, який запрошував нас до гри. На той час будинок був збудований дуже по-сучасному: посудомийна та пральна машини, сушарка для білизни та величезний холодильник, заповнений продуктами. Коли на ринку з’явилися перші телевізори, наш батько одразу придбав його для нас. Ми навчалися в гарних школах та вдягалися зі смаком.
Так, ми не повинні були відмовлятися. Можна подумати, що ми були дуже вдячними за все, що мали. Однак сприймали це як належне. Жили за високими стандартами життя. Про вдячну насолоду не могло бути й мови. Якщо не отримували очікуваного, – незадоволено кривили обличчям.
Щоправда, я відчувала, що наша мати не була згідна з батьковою поставою (з тим, як він витрачав гроші, як потрапляв у борги та розпещував своїх дочок). Вона постійно встановлювала заборони. Це призводило до конфліктів. Те, що я пережила в дитинстві, було емоційною мішанкою з очікувань, примусу, відчуття провини та розчарування. Це викликало в мені сильне напруження. Через це я не могла насолоджуватися багатьма хорошими речами.
У своєму першому подружжі я навчилася, що таке зречення. Внаслідок цього в мені щодня росла вдячність за великі та маленькі радості життя. Зараз я розумію, що не саме по собі «зречення» приводить до вміння насолоджуватися життям. Найсуттєвіше – це наша позиція. Хто плекає великі очікування через те, що його надто розпестили, розчарується, як свідчить моя історія. А той, хто навчиться з допомогою зречення помічати та цінувати маленькі речі, набуде здатність насолоджуватися. Хто концентрується тільки на зреченні, може стати сліпим на все добре у своєму житті. Здатності насолоджуватися життям сприяє «помічання та цінування дрібниць». А здатність страждати зміцнює внутрішня згода із небажаними змінами в нашому активному житті. Обоє зможуть нам допомогти не стати гіркими на старості літ. Як це виглядає на практиці – покажуть наступні історії.
[1] Це щось на зразок BahnCard 100, тобто картки на знижки на німецькій залізниці.