Друга причина подружніх криз полягає в тому, що люди не усвідомлюють або радше не хочуть робити практичних висновків з того факту, що обоє в подружжі є чоловіком і жінкою. Як говорив Іван Павло II, ми маємо справу з двома способами «буття в тілі». Жіночий, покликаний до турботи й опіки, та чоловічий, призначений для батьківства. Кожна особа є іншою (осібною), однак відмінність між жінкою та чоловіком є особливою, бо її наслідки – далекосяжні. Це виникає з простого та очевидного факту мудрости Творця, Який призначив чоловікові та жінці різні функції для виконання в цьому світі. Він обдарував Свої створіння відповідно до завдань, які ті мусять виконувати.
Очевидним та безсумнівним є поділ завдань у сфері передавання життя. Це жінка виношує у своєму тілі, народжує і годує грудьми, а чоловік (який перебуває ззовні стосунків мати-дитина) оточує її опікою, а також є захисником і годувальником. Так принаймні було в задумі Творця, Який дає нам щастя. Однак відмінність завдань не вичерпується лише сферою передавання життя чи виховання дітей у сім’ї. І поза родиною чоловік та жінка мають свої завдання. Жіночі таланти спрямовані до людини, до стосунків із нею, а чоловічі – до світу, боротьби, панування, керування справами. Старе правило каже: «Серцем чоловіка є справи світу, а світом жінки – справи її серця».
Наведу ще інший, дуже влучний вислів: «Чоловік хоче бути в житті кимось, а жінка… кимось для когось». Тому жінка ліпше вміє безпосередньо контактувати з людиною (особливо з маленькою, беззахисною, хворою, якій необхідна турбота або допомога), вона має завдання поширювати любов у світі, у міжлюдських стосунках. Чудовий приклад невтомного виконання цієї місії способом свого життя дала блаженна Мати Тереза з Калькутти.
Варто ще раз наголосити: завдання жінки полягає не в наріканні на погані стосунки, а в активному формуванні добрих стосунків. У цьому місці варто додати, що саме жінка має величезну силу впливати на чоловіка. Особливо тут ідеться про взаємний вплив. Тобто жінка, яка себе поважає, тим самим вчить чоловіків поважати жінок і, що дуже важливо, внаслідок цього чоловіки її також поважають. Просто нам, чоловікам (хоча часом ми вдаємо, що так не є), ви, жінки, справді важливі.
Запевняю жінок, що кожен справжній чоловік довго залишається під враженням,… яке справив на жінку. Доволі часто доводиться чути, як жінки нарікають на щораз гіршу поведінку чоловіків. Попри безсумнівну слушність таких тверджень, позиція постійного нарікання цілком «непродуктивна», і з неї не виникає нічого доброго для світу.
Це вдало ілюструє жарт.
Роздратована дружина каже чоловікові: «Який ти недотепа! Цілковитий недотепа!!! Якби був світовий чемпіонат недотеп, то ти… ти би виборов… ти би виборов друге місце!!!» Знервований чоловік запитує: «А чому друге?» Дружина (знеохочено, махаючи рукою): «Бо ти – недотепа!!!»
Настав час, щоб жінки почали справді поважати себе, відповідно до тієї гідности, яка випливає з її місії материнства, і тим самим допомогли чоловікам належно ставитися до світу жінок. Безперечно, чоловікам не можна занедбувати особисті зусилля й формувати належні стосунки з жінками. Врешті-решт, це чоловік повинен розумно формувати себе і зростати, й особливо поважати тих жінок, які самі не поважають себе. Це нелегко, та можливо з допомогою розуму й волі.
На відміну від жінки, таланти якої спрямовані до людини, схильності чоловіків спрямовані на успішну боротьбу з матерією, на пізнавання та керування процесами, які відбуваються в світі. Чоловік має схильність боротися з труднощами, недолею, брати на себе відповідальність за перебіг подій. Чоловік повинен почуватися відповідальним за долю своєї родини, суспільства, в якому живе, за долю світу. Гарний приклад незламної та невтомної турботи про долю світу давав папа Іван Павло II. Ця турбота є також завданням кожного чоловіка, а особливо того, який здійснює будь-яку владу. Вона в належному розумінні повинна бути службою на благо «підвладних». Цікаво, скільки правлячих політиків іронічно посміхнулися б, прочитавши це твердження? Вони не здійснюють владу, а зловживають нею, не зважаючи на місію, яку повинні виконати.
Велика загроза для сучасних сімей полягає в тому, що чоловіки втратили відчуття одноособової відповідальности за долю подружжя та родини. Це має багато причин. Усе починається зі зникнення ідеї самовиховання, коли чоловік дотримується принципу робити, що хотіти. Хлопців не готують до батьківства та правильного розуміння ідеї партнерства, а ще треба згадати про те, що їх зазвичай виховують надмірно турботливі жінки (мами, вчительки), а з цього випливає незрілість чоловіків та їхня неспроможність брати на себе тягар відповідальности.
На завершення треба додати позицію самих жінок, які борються з владою чоловіка і жадають повноти влади в сім’ї для себе. Це болюча і складна проблема, яку варто ретельно опрацювати. Багато зла виникає з того, що чоловіки не почуваються відповідальними за власну сім’ю. А ще варто додати: що більше жінка виграє в чоловіка боротьбу за владу, то більше… програє. Ціною незначного задоволення і подиву подруг жінка втрачає свого природного опікуна та надію на те, що його відповідальність зростатиме. Тому що влада-служба для належного її здійснення є важливою сферою зростання чоловіка. До цього питання ми ще повернемося згодом.
Про те варто задуматися, щоб все не завершилося так, як у нашій оповідці.
Чергова сотня чоловіків прибула до раю. Там усі входи позначені. На одному з них напис: «Для підкаблучників», на іншому: «Для непідкаблучників». Перед першим чемно вишикувалися 99 чоловіків. Перед другим входом став лише один низький чоловічок. Він трохи тремтить і розгублено озирається довкола. Святий Петро виглянув із брами, здивовано подивився на нього, а потім з добродушною посмішкою запитав: «А чому ви тут стали?» Збентежений чоловік відповідає: «Я… я? Мені дружина так наказала зробити!»
А ми тим часом повернемося до теми відмінностей. Чоловіки та жінки є різні і створені та призначені для інших завдань. Однак світ проголошує зовсім не таке. Він неправильно (щоб не сказати, безумно) оповіщає про рівноправ’я жінок і чоловіків, яке має виражатися цілковитою ідентичністю завдань, котрі необхідно виконувати. Наприклад, уже навіть прийнято встановлювати мінімальний відсоток жінок, які повинні обійняти посаду в парламенті чи інших державних установах. А скільки було висловлювань, дивних пропозицій і навіть претензій щодо того, щоб у нашій мові (зрештою, як і в інших) такі терміни як політик, посол, сенатор, президент, директор вживати не лише в чоловічому роді. Цікаво, що ніхто не встановлює (можливо, лише на разі) мінімального відсотка чоловіків, які працюють у суто жіночих сферах. От хоча б, у дитсадках вихователі.