Усе своє життя Закхей мусив вислуховувати ті дурні «низькі» жарти. («Він такий низький, що… коли сидить на бордюрі, його ноги не дістають до дороги… на його фото в правах видно ноги… йому варто підіткнути білизну.) «Закхей» було задовгим ім’ям для нього, а тому він мав усілякі короткі прізвиська: крихта, пеньок, мізинець, малий, недоросток, куцак, коротун, карлик, недогін – Старого Зака звикли кривдити завжди.
Вадою Закхея був його низький зріст, і через нього він набрався немало горя. Щоб відігратися за цю ваду, він став збирачем податків. Принаймні час від часу людям таки доведеться прислухатися до нього. Але все одно, коли він не міг до чогось дотягтися, то мусив брати драбину. Або коробку чи стільчик, на що міг би стати.
Аж ось він почув, що Ісус на околиці міста, і захотів хоч краєм ока побачити Його. Ісус ітиме через місто по головній вулиці. Там зібралася ціла юрма людей. Але Зак знав, що коли він просто піде туди, то побачить лише перед собою людські спини. Тож у нього з’явилася ідея. Він виліз на шовковицю. На гілці він підібгав свої короткі ноги і чекав, коли підійде ближче Ісус. Він хотів одного – побачити Ісуса. Він чув, як люди гомоніли про цього чоловіка, і хотів подивитися на Нього сам.
Він не сподівався, що Ісус помітить його. З сотень і сотень людей, які обліпили вулиці того дня, Ісус вибрав його для розмови. Він поглянув на нього і сказав: «Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!» (Лк. 19:5). Усе життя Закхея змінилося. Він мав зустрітися зі своїм Спасителем віч-на-віч.
І це сталося завдяки його ваді, а не всупереч їй. Якби він не був такий низький, то не поліз би на те дерево.
Вади, що підносять угору
Яка ваша найбільша вада? Хоч яка вона буде, її можна обернути на найбільшу перевагу, якщо вона підносить вас «на дерево» і дає змогу бачити Ісуса. Вада, яка доводить до відчаю, змушує вас до того, чого не бажають робити інші. Вона змушує вас нехтувати думку інших. Щоб побачити Його, ви можете вдатися до надзвичайних кроків – і якщо направду прагнете побачити Ісуса, то побачите Його не лише здалеку, але й зблизька. Він напроситься до вас у гості. Це змінить ваше життя.
«Ти не розумієш, Джентезене. У мене не було доброго батька. Батько покинув сім’ю. День батька мені огидний. Сама лише думка про батька мені нестерпна». І хоча ця нестача зводить вас із розуму, вона зможе привести вас до найкращого Отця Всесвіту, Який з лишком компенсує вам відсутність земного батька.
«Але, Джентезене, я не багатій, як Закхей. Властиво, я потрапив у добрячу скруту. Я позбувся роботи. І допомоги з безробіття навіть близько не вистачає, щоб оплатити всі рахунки. Мої можливості вичерпано…» Якщо фінансові зобов’язання спонукають вас підноситися вгору – більше молитися, постити і виправляти свої взаємини з Богом, – то вони вартують того.
Одного разу ще в підліткові роки я дуже сильно занедужав. Недуга вразила мою кровоносну систему, і моя вага знизилася до 55 кілограмів. У талії я мав лише 70 сантиметрів. То були найпохмуріші дні мого життя. Нормальне життя для мене скінчилося. У п’ятницю я не міг гуляти зі своїми приятелями. Я не міг виходити надвір узагалі. Я не міг навіть ходити до школи.
Похмура пора тривала понад рік, і врешті-решт вона стала підносити мене на дерево. Я став шукати Бога. Я часто повторював: «Боже, коли Ти врешті оздоровиш мене? Коли це все скінчиться?» У відповідь я не чув нічого – нічого, крім тиші. Тому я став поглинати Біблію. Я читав Боже Слово цілий день. Двадцять, тридцять, сорок розділів на день.
Я чимало дізнався про Нього. У таку похмуру пору, як ця, можна навчитися речей, які годі осягти, «не вилізши на дерево». Ви довідаєтеся про речі, про які ніколи би довідатися не змогли, якби ваше життя було звичайне й посереднє.
Чи не найголовніше, що я дізнався, полягає в тому, що коли Бог бере вас на важку пробу, і у ваше життя приходить похмура пора, Він хоче напроситися до вас у гості. Він припас для вас те, що випливає безпосередньо з вашого важкого становища. Ваша найбільша вада, річ, яка змушує вас погрожувати кулаком до неба, кажучи: «Чому? Чому?» – може стати причиною близькости між вами й Ісусом. Ви можете прийти до єдности. Ваше життя може виявитися набагато кращим, ніж ви колись гадали.
У попередньому розділі я згадав жінку, що нездужала на кровотечу. Її вада була дуже тяжка. У ті дні люди сторонилися таких, вважаючи їх «нечистими». Це означає, що її сторонилися дванадцять довгих років, понад десятиліття. Чи це справедливо? Я не знаю. Але це довело її до такого відчаю, що вона посміла пробитися через натовп людей, які зібралися довкола Ісуса. Вона не лізла на дерево – а проштовхувалася і пропихалася через тисняву людей у натовпі, поки не дісталася просто до Нього. Тоді, не кажучи й слова, вона впала на коліна і торкнулася краю Його одежі. Вона думала: «З усіх цих людей нехай то буду я». Їй було байдуже, що всі решта думають про неї. Вона своє відстраждала. Вона прийшла до Того, хто може змінити все. Вона мала поєднатися з Ісусом.
А якби цієї проблеми взагалі би не виникло? Чи гадаєте ви, що в ній би прокинулася така віра й безстрашність? Певно, що ні. І також вона би не стрілася з Ісусом.
Інколи належить перебути важку пору, коли ви опинитеся в «Божій безвісті». Саме тоді ви будете шукати Його з пристрасним відчаєм. Подивіться, що сталося з вірними в горниці. Ісус вознісся, але Святий Дух ще не прийшов. Вони молилися день у день. Нічого. Подивіться, що сталося зі слугою Іллі. Шість разів він вибігав, дивлячись, чи не з’явилася хмара на небокраї. Дощ не падав три роки. Що з’явилося на небокраї? Шість разів він відповідав: «Нічого». Чи доводилося вам колись жити в безвісті Божій?
Але коли ви не бачите нічого, Бог готується до чогось!
Жінка з кровотечею вдавалася до всіляких засобів та лікарів. Вони не могли допомогти їй. Ніщо не діяло. Петро мав лише одне – черв’яка і рибальський гачок, а платити подать не було з чого. Його кишені були порожні. Коли ви не бачите нічого, треба знати, що Бог готується до чогось.