Захворювання, що передаються статевим шляхом

Скільки існує захворювань, що передаються статевим шляхом, та чи не можна було б розповісти докладніше про ті з них, які трапляються найчастіше?

У шістдесятих роках минулого століття, можна сказати, єдиними широко відомими хворобами цього типу були гонорея та сифіліс – й обидві лікували пеніциліном. Нині фахівці нараховують понад двадцять п’ять різних захворювань, що передаються статевим шляхом, а деякі з тих, що трапляються найчастіше, – невиліковні[1]. Серед тих, що піддаються лікуванню, деякі стають щодалі стійкішими до сучасних антибіотиків.

Більшість осіб, інфікованих цими хворобами, не мають гадки про свою інфікованість і заразність[2]. Це мало б тривожити передусім молодь, оскільки із 19 млн. нових випадків інфікування майже половина припадає на осіб у віці 15-24 років[3].

Як приклади найпоширеніших хвороб можна назвати ВПЛ, хламідіоз, герпес, гонорею та трихомоноз. Чотири з-поміж них є невиліковними: ВПЛ, ВІЛ-СНІД, герпес та вірусний гепатит. Усі інші можна лікувати. У попередньому питанні ми вже обговорювали ВПЛ, тепер розглянемо ще кілька захворювань.

Хламідіоз

Хламідіоз є найчастіше діагностованим у США інфекційним захворюванням. Його збудник – бактерія Chlamydia trachomatis. За 2005 рік виявлено майже мільйон випадків, хоча більша їх частина залишається не діагностованою, тож агенція CDC оцінює захворюваність на терені США в 3 млн. випадків інфікування щорічно[4].

Захворювання найчастіше трапляється в дівчат-підлітків та молодих жінок. Майже три чверті випадків хламідіозу в жінок припадає на осіб у віці 15-24 років[5]. Вважають, що 40% самотніх сексуально активних жінок у певний момент заражаються хламідіями[6]. (Оскільки ця інфекція є виліковною, сказане не має означати, що на цей момент усі 40% інфіковані.) Ця хвороба настільки поширена, що її діагностують частіше, ніж СНІД, м’який шанкр, гонорею, вірусний гепатит (типу А, В і С) та сифіліс, разом узяті[7]! Хвороба також може передаватися й під час орального сексу[8].

Деякі симптоми зараження статевих органів хламідіями: кровотечі з піхви або сечовипускального каналу, печіння під час сечовипускання, болі в ділянці тазу та виразки на статевих органах. Багато з перелічених симптомів бувають і в чоловіків, разом із болями в калитці. Однак чоловіки здебільшого не помічають жодних проявів хвороби; незважаючи на це, інфекція підвищує ризик чоловічого безпліддя. Чоловіче безпліддя, викликане хламідіями, все-таки трапляється, хоч і не дуже часто.

Як і за більшості венеричних захворювань, жінки частіше потерпають від тяжких наслідків зараження хламідіями. Наприклад, хламідїї, потрапляючи до матки та фаллопієвих труб, викликають запалення органів тазової порожнини (PID, pelvic inflammatory disease). Ці захворювання можуть призвести до безпліддя та навіть перейти в запальний процес, який становить небезпеку для життя. При цьому одну із загроз життю створює підвищення ризику ектопічної вагітності, коли зачата дитина імплантується поза маткою. Це може статися внаслідок утворення шрамів у фаллопієвих трубах, викликаних сальпінгітом, які утруднюватимуть перенесення ними заплідненої зиготи до матки. Якщо дитина зупиниться в одній із маткових (фаллопієвих) труб і не буде вжито відповідних лікувальних заходів, це може призвести до смерті матері через розрив фаллопієвої труби. Випадки позаматокової вагітності становлять не більше 2% усіх вагітностей і більшості жінок вдається благополучно їх пережити. Водночас ускладнення, викликані цією патологією, чинять її основною причиною смерті жінок у першому триместрі вагітності.

Щорічно понад мільйон американок страждають на PID[9]. За даними CDC, «доля жінок, у котрих хламідійна інфекція за відсутності лікування призводить до розвитку PID, сягає 40%, а для 20% наслідком цього може стати безпліддя»[10]. На жаль, у більшості жінок (і в половини чоловіків) зараження хламідіями не виказує себе жодними симптомами[11] – та, відповідно, не зазнає необхідного медикаментозного лікування.

Поза тим, посів на хламідії може не виявляти інфекції, через що жінці скажуть, що ніякого хламідіозу в неї немає, при тому, що насправді вона інфікована[12]. Навіть за правильно поставленого діагнозу може статися так, що антибіотики лише затримають розмноження бактерій, а хвороба може активізуватися пізніше. Упродовж багатьох років після зараження інфекція може міститися у фаллопієвих трубах, ніяк не виявляючи себе назовні.

Навіть якщо хламідіоз вилікувано, його наслідки можуть зберігатися в організмі протягом тривалого часу. У жінок хламідїї викликають утворення білків теплового шоку (БТШ – heat shock protein, HSP). Особливо за хронічної хламідійної інфекції, про яку жінка навіть не здогадується, її імунна система утворює антитіла проти БТШ. Це означає, що її білі кров’яні тільця навчаються атакувати БТШ, «вбачаючи» в них «зв’язок із хламідіями». Під час вагітності можуть виникати проблеми: один із перших білків, що його виробляє ембріон, це білок теплового шоку, подібний до продукованого хламідією. Оскільки хламідійна інфекція «навчила» імунну систему матері боротися з БТШ, це може призвести до імунної реакції проти дитини. Дія імунної системи заважатиме розвиткові ембріона, аж до підвищення ризику його загибелі перед імплантацією. Врешті все це може спричинитися до запального процесу в матці, який потім зумовлює «спонтанний викидень».

Під час дослідження 216 жінок із проблемами безпліддя в 21% з них тест на антитіла до БТШ хламідії дав позитивні результати, при тому, що жодна з них не знала про наявність у неї будь-коли в минулому хламідійної інфекції[13]. Проведені в ширшому масштабі дослідження жінок, які страждали на безпліддя, дають змогу оцінити, що 30-60% з них мають у кров’яній сироватці антитіла до хламідій, тобто в минулому вони були заражені цими бактеріями. Дівчина-підліток може заразитися хламідіями, ніколи не помічати жодних симптомів захворювання, а за десять років матиме проблеми з тим, щоб завагітніти, коли – вже разом з чоловіком – вирішить зачати дитину. Через це хламідію прозвали «тихим стерилізатором».

Захворювання, що передаються статевим шляхом, мають таку біологічну природу, що їхні наслідки в емоційній сфері занадто часто лишаються начебто непомітними. Одна жінка розповідала: «Колись у веселі студентські роки я підхопила інфекцію, яка пошкодила слизову оболонку маткових труб і вчинила мене безплідною. Тепер, коли я стала дружиною чудового чоловіка, який дуже хоче мати дітей, мене гнітить почуття провини. Ми думаємо про усиновлення, та все це занадто важко»[14].

Коли жінці, інфікованій хламідіями, усе ж таки вдасться зачати дитину, може статися так, що інфекція перейде й на неї. Це може призвести до сліпоти, запалення легенів або до передчасних пологів[15]. Навіть якщо жінка пройде курс лікування, медики радять повторювати його що три місяці[16], оскільки багато жінок повторно заражаються від своїх нелікованих партнерів.

Унаслідок зумовленого цією хворобою ослаблення імунної системи для жінок, інфікованих хламідіями, у п’ять разів зростає ймовірність зараження ВІЛ/СНІДом під час статевого контакту з ВІЛ-інфікованим партнером[17], а також підвищується ймовірність розвитку раку шийки матки при зараженні вірусом папіломи людини (ВПЛ)[18]. Особливим різновидом хламідіозу є венерична лімфогранулема (LGV, Lymphogranuloma Venereum). Ця хвороба спричиняє «специфічне ураження» пахових, стегнових, тазових та інших лімфатичних вузлів (при цьому вони набрякають, збільшуються до розмірів лимона, а потім тріскають). Венерична лімфогранулема трапляється рідше, ніж звичайний хламідіоз, але її найчастіше діагностують в осіб, що практикують дуже ризиковані форми сексуальної поведінки.

Послідовне й правильне користування презервативами може знизити (але не усунути повністю) ймовірність зараження хламідіями, однак ступінь захисту, який дає кондом, до кінця не з’ясовано. На підставі найдетальніших досліджень профілактичної ефективності презервативів агенція NIH повідомила, що «в цілому доступні епідеміологічні джерела не дають змоги точно встановити рівня захисту від зараження хламідіями, який може дати правильне й послідовне користування презервативами»[19].

Генітальний герпес

Віруси герпесу можуть уражати шкірні покрови та слизову оболонку, наприклад, ротової порожнини та статевих органів. Звичайним герпесом типу 1 (HSV-1) інфіковані до 58% населення, викликає він, головним чином, інфекцію на губах, так звану «лихоманку» чи «застуду»[20]. Переважна більшість носіїв вірусу HSV-1 не заражалися ним під час статевих контактів. Однак із ротової порожнини та до неї він може переноситься за орального сексу. Через поширення практики орального сексу в деяких групах, таких, як старшокласники та студенти, реєструють раптове зростання генітальних герпесних інфекцій HSV-1. Вірус герпесу другого типу (HSV-2) вражає головним чином статеві органи, але він може бути перенесений з них до рота.

На відміну від деяких інших захворювань, що передаються статевим шляхом через фізіологічні рідини, герпесом найчастіше заражаються через шкірний контакт. Інфікованими можуть бути не лише статеві органи, а й живіт, стегна та інші ділянки шкіри. Вірусом можна заразитися через контакт із цими частинами тіла партнера, при тому, що вірус не виявлятиме своєї присутності в організмі жодними симптомами захворювання.

Оскільки герпес так легко передається і належить до невиліковних хвороб, його слід вважати найбільш поширеною хворобою, що передається статевим шляхом, коли брати до уваги абсолютну кількість інфікованих. Іншими словами, у нього найбільше вірусоносіїв. Незважаючи на те, що точне число заражених генітальним герпесом НSV-1 невідоме, стосовно генітального герпесу другого типу наводять дані про число заражених близько однієї шостої населення[21]. У групі сексуально активних самотніх чоловіків та жінок частка інфікованих є ще вищою: коло 30-40%78[22]! Хоча такі цифри можуть вражати, слід пам’ятати, що дев’ять із десяти осіб, заражених генітальним герпесом, навіть не здогадуються про наявність у них цієї інфекції. Це особливо непокоїть тому, що для носіїв герпесу існує підвищена ймовірність заразитися ВІЛ і відтак розносити вже цю інфекцію[23]. Крім того, жінки, заражені НSV, стають більш вразливими до раку шийки матки, спричиненого папілома-вірусом[24].

Першого тижня після зараження герпесом проявляються початкові симптоми, такі, як підвищена температура, головний біль та біль у м’язах. У місці проникнення вірусу можуть виникати пошкодження шкірних покровів – вони мають вигляд прищів, котрі згодом лопаються та перетворюються на виразки. Інші симптоми: свербіж, печіння під час сечовипускання, витікання з піхви та набрякання пахових лімфатичних вузлів. Оскільки герпес невиліковний, у заражених ним осіб нерідко відбуваються рецидиви виразок, які повторюються до кінця життя.

На щастя, передавання захворювання від матері до новонародженої дитини трапляється рідко. Якщо ж це все-таки станеться, наслідком може бути смерть дитини. Аби уникнути такої трагедії, жінки, що страждають на активну герпесну інфекцію, воліють народжувати дитину за допомогою кесаревого перерізу[25].

Незважаючи на те, що проти герпесу немає ліків, противірусні препарати можуть скоротити тривалість нападів захворювання, а інколи й повністю їм запобігти. Що ж до профілактики зараження, то, за даними відповідних досліджень, послідовне та правильне користування презервативами знижує ризик інфікування більш-менш наполовину[26]. Тому не варто сподіватися на те, що презерватив убереже майбутню дружину та дітей від наслідків цієї хвороби.


[1] R. Eng, W. T. Butler. The Hidden Epidemie. Confronting Sexually Transmit­ted Diseases. Washington, D.C.: National Academy Press, 1997, 1.

[2] J. Mcllhaney, M.D.. Safe Sex, 23.

[3] H. Weinstock та ін. Sexually Transmitted Diseases Among American Youth. Incidence and Prevalence Estimates, 2000, в: Perspectives on Sexual and Reproductive Health 1(36), 01-02. 2004, 6-10.

[4] Centers for Disease Control. Trends in Reportable…, 1.

[5] Centers for Disease Control. Trends in Reportable,.., 2.

[6] J. Mcllhaney, M.D., Safe Sex, p. 103.

[7] Medical Institute for Sexual Health. Sexual Health Update, 2(7), літо 1999, 1.

[8] S. Edwards, C. Carne. Oral Sex and Transmission of Non-Viral STIs, в: Sexually Transmitted Infections 2(74), 04.1998, 95-100.

[9] Centers for Disease Control. Pelvic Inflammatory Disease. Fact Sheet, 05. 2004.

[10] Centers for Disease Control, Trends in Reportable..1. Centers for Disease Control, Tracking the Hidden…, 6.

[11] Tracking the Hidden Epidemics, Trends in STDs in the United States 2000, CDC, 6.

[12] J. Land та ін. Chlamydia Trachomatis in Subfertile Women Undergoing Uterine Instrumentation, b: Human Reproduction 3(17), 03. 2002, 526.

[13] A. Neuer та ін. The Role ofHeat Shock Proteins in Reproduction, b: Human Reproduction Update 6:2 (03-04. 2000), 149-159.

[14] T. Lickona. The Neglected Heart. The Emotional Dangers of Prema­ture Sexual Involvement (revised version), b: American Educator, 01. 2007,11.

[15] Centers for Disease Control. Tracking the Hidden…, 4.

[16] Centers for Disease Control. 2006 Sexually Transmitted Diseases Treat­ment Guidelines, 09. 2006.

[17] Centers for Disease Control. Chlamydia, Fact Sheet.

[18] F. X. Bosch та ін. Chlamydia Trachomatis and Invasive Cervical Can­cer. A Pooled Analysis of the IARC Multicentric Case-Control, b: International Journal of Cancer 3(111), 09.01, 2004, 431-439.

[19] National Institutes of Health. Workshop Summary. Scientific Eviden­ce on Condom Effectiveness for Sexually Transmitted Disease (STD) Prevention, 17.

[20] F. Xu та ін. Trends in Herpes Simplex Virus Type 1 and Type 2 Serop- revalence in the United States, b: Journal of the American Medical Asso­ciation 8(296), 08. 2006, 964-973.

[21] F. Xu та ін. Trends in Herpes…, 964-973.

[22] J. Mcllhaney. M.D. Safe Sex, 100.

[23] F. Xu та ін. Trends in Herpes…, 964-973.

[24] J. S. Smith та ін. Herpes Simplex Virus-2 as a Human Papillomavirus Cofactor in the Etiology of Invasive Cervical Cancer, b: Journal of the National Cancer Institute 21(94), 11.06,2002,1604-1613.

[25] Centers for Disease Control. Genital Herpes, Fact Sheet, 05. 2004.

[26] J. C. Shlay та ін. Comparison of…, 154-160; A. Wald та ін. The Relationship Between Condom Use and Herpes Simplex Virus Acquisition, b: An­nals of Internal Medicine 10 (143), 2005, 707-713.

Попередній запис

Папіломавірусна інфекція

Наступний запис

Захворювання, що передаються статевим шляхом (закінчення)