ЗГАСЛЕ ВУГІЛЛЯ
Структура та функціонування кожної сучасної родини має певне античне коріння, яке позначене впливом щонайменше чотирьох попередніх поколінь. Під час своєї історії сім’я переживає суттєві переміни, але є щось таке, що залишається незмінним: відчуття приналежности, котре живиться як конкретними реаліями (взаємна підтримка), так і інстинктами (кровні зв’язки).
Як стовбур старого оливкового дерева, родина формується на тлі багатьох поколінь, прошарок за прошарком, із брил та заглиблень; вона може вистояти під натиском несприятливих обставин і навіть переживе, якщо їй обрубають котрусь із гілок. Але якщо з коріння не надходить лімфа, то дерево приречене на швидку загибель.
У давнину у вогнищах під попелом завжди зберігали тліюче вугілля, щоби на світанку відновити вогонь. У сучасному світі вугілля замінили п’єзоелементами, тож вогонь, видається, перебуває під нашим повним контролем. Але на скількох осіб його вистачить? На двох чи трьох? А що далі?
РОДИННА«НЯНЬКА»
Навіть у найскладніші історичні моменти родина завжди виконувала захисну функцію щодо своїх членів, зокрема таких слабких її представників, як літні люди, хворі або ж ті, що мають якісь вади. Попри те, що суспільний прогрес посприяв розвитку мережі послуг у сфері виховання, соціальної чи санітарної допомоги наймолодшим або найстаршим членам родини, все ж ця мережа недостатньо ефективна, зокрема коли йдеться про особливо складні потреби, як, наприклад, догляд за особами із певними патологіями, порушенням пам’яті, важкими хворобами. У таких випадках саме на плечі родини лягає найбільший тягар, який, у ліпшому разі, держава компенсує фінансовою допомогою.
А ще існує проблема із працевлаштуванням молоді або ж необхідність трудитися далеко від дому як чоловікові, так і дружині. Тоді на допомогу приходять дідусі і бабусі – підтримують молоде подружжя фінансово, а також доглядають дітей.
Попри цю незамінну роль няньки, родина видається фортецею, яку з усіх боків обступили вороги і яка скоро зостанеться без засобів для виживання.
ПЛУТАНИНА РОЛЕЙ
Криза сучасної родини здатна похитнути і чітко визначені ролі батька, матері, дитини чи дідуся. Звичайно, чоловік уже не може ставитися до дружини як до служниці, а батько вже не вирішує одноосібно майбутнього дитини. Але після того, як ці «середньовічні» стереотипи відклали в архів, сучасний світ не подбав про створення нових гідних моделей поведінки. Так подружжя поринає в атмосферу цілковитого невігластва у вихованні дітей, яке перетворюється ледь не на паніку, коли доньки й сини дорослішають.
Якщо наприкінці XIX століття правильною вважали виховну модель, зосереджену на строгій дисципліні та абсолютному авторитаризмі, то зараз особу батька інтерпретують згідно з «емоційним та афективним підходом, який перешкоджає дітям рости, покладаючись на власні сили»[1]. Зникла будь-яка виховна впевненість, точка опори щодо чітких «так» і «ні», стосовно заборон та дозволів. Люди балансують десь у тумані, покладаючись на чиюсь добру волю.
Уривки зі Старого й Нового Заповітів надають чіткі вказівки щодо цінностей, які треба поважати. Але ж, звичайно, у Святому Письмі не написано, як вирішувати проблеми, спричинені численними афективними, робочими чи суспільними відносинами, в яких усі ми перебуваємо.
Насправді більшість конфліктів між поколіннями, і особливо всередині подружньої пари, зумовлені не загальними засадами, а побутовими проблемами та розподілом обов’язків. Саме тому лише мудрість та досвід дадуть змогу порозумітися й надати дітям тієї самостійности, яка відповідає ступеню їхнього дорослішання. Дітям значно складніше зрозуміти, наскільки, як і коли вони можуть виявляти незалежність та вимагати автономности, якщо їм для цього треба ставити під сумнів роль батьків.
«СКЛАДНІ» РОДИНИ
Деякі родини (багатопроблемні або ж складні) через певну серію причин опиняються в стані такої дезорганізації, що вже не можуть забезпечити врівноваженого розвитку подружніх чи батьківських функцій. Тут уже йдеться про серйозні виховні чи етичні недоліки, про різні форми залежности (найчастіше від алкоголю), психічні хвороби, прояви насильства й аж до цілковитих злиднів.
У таких випадках має втрутитися соціяльна організація, щоби максимально підтримати дітей, стимулюючи інші родини до солідарности завдяки волонтерству чи парафіяльним групам. Така чутливість стає справжньою виховною пропозицією для дітей.
ВІД АКТИВНОЇ УЧАСТИ ДО БАЙДУЖОСТИ
Попри те, що в минулому родинна організація була строгою та патріярхальною, головною в ній вважали взаємну підтримку та діяльність. Різноманітна праця, як-от висівання зерна, збирання врожаю, випікання хліба чи різання свині, ставала не просто важким обов’язком, а колективним святом, в якому брали участь усі члени родини і навіть сусіди. Така спільна діяльність, тією чи іншою мірою, була обов’язковою, адже всі знали про те, що роблять інші, а особистому життю приділяли значно менше уваги, ніж тепер.
Зараз тріюмфують протилежні моделі родинної поведінки, що зосереджені на індивідуалізмі, тож навіть рідні брати готові припинити спілкування. Цьому сприяють і численні міграційні феномени, які розривають родини зсередини.
Екран телевізора чи комп’ютера все ж є невдалою спробою заповнити внутрішню порожнечу, і прикро, що колишні місця для дитячих забав перетворилися на автостоянки. Родина і школа переживають таку кризу, що виникає враження, нібито виховання є серйозною перешкодою для поширення сучасних ідолів.
Та все ж, попри проблеми, родина залишається привілейованим місцем, територією компромісу між шаленим ритмом сучасности та повільним кроком особистого зростання, між прагненням добробуту та першочерговими потребами людини.
Не треба піддаватися ілюзії, що йдеться про спонтанний «опір». Кожна родина – наче маленький храм, в якому приїзд та від’їзд чергуються в єдності видимого і таємничого в житті. Свого часу Ісус вигнав торговців із храму. І всі ми, а особливо молоді подружні пари, нехай і меншою мірою, маємо дати бій фарисеям нашого часу. Це лицеміри, які виступають проти абортів, а потім таємно заохочують до них; називають себе затятими католиками, але при цьому розлучаються; виголошують промови на захист родини і водночас роблять усе для того, щоби вона перестала існувати; обіцяють людям безліч переваг, а потім будують швидкісні залізничні колії поблизу житлових районів. Я зовсім не проти технічного прогресу, але в більшості сімей цілком інші пріоритети.
Саме тому необхідно, згідно з апостольським повчанням, розпочати активну, серйозну, спрямовану на захист родини політику, яка гармонізувала б матеріяльний добробут із духовним, поважаючи всі національні та культурні розбіжності і пам’ятаючи про наше християнське коріння.
[1] D. Novara. Dalla parte dei genitori. Franco Angeli. Milano, 2009.