ЗВИНУВАЧЕННЯ НЕ Є НІЧИМ НОВИМ

Якщо в тебе почали з’являтися подібні почуття, важливо, щоб ти відразу ж звернувся до Святого Письма й побачив, що таке саме діялося й з иншими людьми. Усі біблійні герої, навіть найвірніші, переживали подібні хвилини. Прочитай про переживання Йосипа, одного зі старозавітних патріярхів. Усе його життя було суцільним приниженням. Йосипа ненавиділи й хотіли вбити брати, і врешті-решт продали його в неволю. А коли він опинився у в’язниці, дружина Потіфара неправдиво звинуватила його в спробі зґвалтування, за що йому загрожувало суворе покарання. Немає жодної згадки про те, що Бог пояснив Йосипові, чому на його долю випали всі ці страждання та як усе це закінчиться. Крім того, Йосип ніяк не міг передбачити, що врешті відбудеться тріюмфальне й радісне возз’єднання родини. Він чекав, як ти і я, що, проживши ціле життя, нарешті одного дня зрозуміє причини своїх страждань. Богові подобалася вірність Йосипа, яку він зберіг навіть тоді, коли все навколо, здавалося б, втратило будь-який сенс.

А тепер відкриймо Новий Заповіт і детальніше пригляньмося до Ісусових учнів, а також инших християнських лідерів. Ісус сказав, що не було більшої людини за Івана Христителя, але цей провісник християнства опинився в смердючих підземеллях Ірода. Зла жінка Іродіада зненавиділа Івана, бо він сказав правду про її аморальну поведінку. У Біблії немає жодної згадки про те, чи ангел відвідав Івана у в’язниці і пояснив йому, чому він через усе це має пройти. Ця надзвичайна Божа людина, призначенням якої було підготувати прихід Ісуса, пережила розчарування, яке иноді переповнює й наші серця. Так Іван зреагував чисто по-людськи, коли таємно через своїх учнів запитав Ісуса: “Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?” (Мт. 11:3). А ти хіба часом не ставиш подібного запитання?

Прочитаймо про героїзм Степана, якого каменували за те, що він проповідував в імені Ісуса Христа, а також про Якова, якому в Діях апостолів присвячено лише коротенький вірш: “І мечем він [Цар Ірод Агриппа] стяв Якова, брата Іванового” (Дії 12:2). Як свідчить традиція, з-поміж Ісусових апостолів лиш Іван, наймолодший, помер власною смертю. А св. Павла, який пережив ув’язнення, каменування й кораблетрощу, вбили в римській в’язниці. У другій половині одинадцятої глави Послання до євреїв описано страждання кількох з-поміж тих, які мучилися за те, що були послідовниками Христа: «А інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних. І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обітниці не прийняли» (Євр. 11:36-39).

Останнє речення прочитай ще раз. Зверни увагу, що ці святі жили в очікуванні на здійснення обіцянки, чого, однак, не відбулося за їхнього життя. Вони ніколи не отримали пояснення того, що діялося. Тільки віра підтримувала їх у часи переслідувань. “Life Application Bible” (“Використання Біблії в житті”)[1] так коментує наведений фрагмент Біблії: “Ці вірші підсумовують життя чоловіків і жінок, які жили вірою. Деякі з них добилися великих перемог, подолавши навіть страх перед смертю. Але решту принижували, піддавали тортурам і навіть убивали. Віра в Бога не забезпечує успіху й безтурботного життя. Радше навпаки, наша віра майже завжди гарантує, що деякі з нас зазнають кривди з боку світу. Живучи на землі, можемо ніколи не дізнатися, якою є мета наших страждань. Однак знаємо, що Бог виконає Свої обіцянки щодо нас”. Саме про це й ідеться.

Декого з нас покликано принести своє життя в жертву, як це зробили герої ранньої Церкви. Є багато сучасних прикладів героїзму, породженого вірою. Преподобний Біл Гайбелс поділився своїм досвідом у книжці під назвою “Too Busy Not То Pray” (“Надто зайняті, щоб не молитись”), яка безпосередньо стосується нашої теми:

«Декілька років тому мене і ще одного хориста з нашої церкви один знайомий пастор запросив у південну Індію проводити разом з иншими особами з різних куточків США місії. Ми мали проповідувати про Христа мусульманам, індуїстам та невіруючим. Не знаючи, як нас там сприймуть, ми все ж відчували покликання і тому відразу прийняли пропозицію.

Коли ми приїхали, індійський пастор зустрів нас і запросив до себе додому. Через декілька днів він розповів, що його батько, активний пастор і проповідник, розпочав місію в тій частині Індії, де більшість населення сповідували індуїзм. Одного разу індуський священик прийшов до його батька і попросив про спільну молитву. Батько, надіючись, що відкриє йому Христа, відвів свого гостя в окрему кімнату, встав з ним на коліна, заплющив очі і почав молитися. Поки він молився, індуїст витягнув ножа і кілька разів встромив його в батька.

Мій новий товариш, почувши крик батька, кинувся йому на допомогу. Він тримав його на своїх руках, а кров стікала на підлогу хатини. Через три дні батько помер. Перед смертю він сказав синові: «Будь ласка, скажи цьому чоловікові, що йому прощено. Потурбуйся про матір, сину, і продовжуй цю духовну справу. Роби все, щоб люди повірили в Христа».

Ця оповідь надихає й водночас навіює сум! Під її впливом відчуваєш сором за те, що часом нарікаєш на смішні проблеми й сумніви, з якими тобі доводиться стикатися в житті. Одного дня Богові може знадобитися моя жертва з огляду на те, що Христос зробив для мене. Якщо так станеться, то молюся, щоби Він дав мені відвагу прийняти все, чого вимагатиме від мене. Чимало нікому невідомих віруючих принесли свої життя в жертву.

Тож скажи мені, де було обіцяно, що християнське життя нагадуватиме булку з маслом? Чим можна виправдати богослов’я, що базується на принципі “назви це й вимагай цього”[2], й підтвердити, що воно допоможе нам подолати всі клопоти й вирішити будь-яку проблему, стерши її з дошки нашого життя, наче велика космічна губка? Насправді ж Ісус сказав Своїм учням: “Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!” (Ів. 16:33). А апостол Павло написав: “У мене велика сміливість до вас, велика мені похвала з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі. Бо коли ми прийшли в Македонію, тіло наше не мало спочинку ніякого, у всьому бідуючи: назовні бої, страхіття всередині” (2Кор. 7:4-5). Апостол Петро теж не мав жодних сумнівів щодо того, що християнське життя пов’язане з великими труднощами: “Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись” (1Пет. 4:12-13). Зверни увагу, що в цих обох фрагментах одночасно йдеться і про біль, і про радість.

З повною впевненістю ми повинні чекати на те, про що пишуть автори Біблії, натомість ми намагаємося по-иншому інтерпретувати цей текст. А в результаті стаємо жертвами диявольського обману.

Багато християн, боюся, сподіваються, що Бог поведе їх гладкою дорогою або принаймні пояснить їм усі події їхнього життя. Та ми ні на мить не повинні забувати, що Він – Бог. Він вічний, святий і суверенний. Його неможливо ні з ким порівняти. Він не капризний хлопець, який бавиться нами. Він також не є істотою, яка відчуває задоволення, коли в нас виникають неприємності. Крім того, Він не наш слуга, то ми – Його слуги. А мета нашого життя – прославляти й возвеличувати Його.

Часом Бог чинить у нашому житті чуда. Иноді пояснює вам, чому діє саме так. Деколи Його присутність така очевидна, що відчуваємо ніби зустрілися з ним віч-на-віч. Та иншого разу, коли все здається безглуздим, коли нас мучать сумніви й поглинає відчуття безнадії, коли почуваємося покинутими, – Він просто каже: “Вір Мені!”

То чи в такому разі ми приречені бути жертвами важких ситуацій у житті? Звичайно, ні! Апостол Павло написав, що ми більші за переможців. А в Посланні до филип’ян (4:4-7) порадив: “Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте! Ваша лагідність хай буде відома всім людям. Господь близько! Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі”.

Дивовижно, але те, чого навчає Біблія, видається парадоксальним. З одного боку, маємо чекати на страждання й випробування, які можуть коштувати нам життя. Натомість, з другого боку, ми зобов’язані бути радісними, вдячними й усміхненими. Як ці протилежні типи поведінки можуть співіснувати? Як ми можемо тріюмфувати й водночас нести на своїх плечах важкий тягар? Як маємо почуватися безпечними, коли навколо на нас чигають різноманітні небезпеки? На думку апостола Павла, це – таємниця, яка перевищує всяке розуміння.

Я хотів би запевнити кожного, хто переживає важкі хвилини й відчайдушно потребує підтримки й заохочення, що він може довіритися Господеві неба й землі. Пам’ятай, що Святе Письмо застерігає нас покладатися “на розум свій” (Пр. 3:5).

Зверни увагу, нам не заборонено намагатися зрозуміти. Я сам усе своє життя докладаю зусиль, аби розв’язати життєві загадки. Натомість нам сказано, щоб ми не покладалися на нашу здатність пізнавати й розуміти. “Покладатися” – означає вимагати відповідей і відкинути віру, не отримавши відповідей, які задовольнили б нас. Ми вимагаємо від Бога, щоб Він пояснив нам Свої дії! Ми так чинимо тоді, коли навколо нас усе валиться.

Якщо ми зможемо осягнути хоча б найменшу частку Божої величі й глибину Його любови щодо нас, то, без сумніву, вистоїмо у важкий час, навіть якщо все суперечитиме людській логіці й розумові. Лиш це, власне, ми й маємо зробити. Очікуй на важкі хвилини життя й не розчаровуйся, не зневірюйся, коли настануть. Прийми їх як друзів, як обставини, що посприяють твоєму духовному розвиткові й зростанню. Міцно тримайся своєї віри, без якої неможливо бути милим Богові. “Покладайся на біль”, коли прийде час твоїх страждань. Ніколи не жалій себе, бо це – найефективніше знаряддя диявола. Натомість стримайся й відклади всі свої запитання до того часу, коли поєднаєшся з вічністю. Це єдиний надійний спосіб.


[1] “Life Application Bible” (“Використання Біблії в житті”) – видання, в якому подано пояснення біблійних текстів. Є ціла серія книжок такого типу, розрахованих на різні вікові категорії читачів й присвячених різним частинам Святого Письма. Реалізацією цього проекту займається американське видавництво “Tyndale House Publishers”. – Пер.

[2] “Name it, Claim it” (“Назви це й вимагай цього”) – один з принципів, якого дотримуються представники релігійного об’єднання “Рух віри”, що його сформували протестантські проповідники, які або не належать до визнаних деномінацій, або утворили зі своїх церков незалежні спільноти. Прихильники “Руху віри” тісно співпрацюють з харизматичними церквами. Сповідники вищеназваного принципу вірять у те, що треба визначити, чого ти хочеш, точно сформулювати бажання, висловити свою вимогу Богові, й Він обов’язково це виконає. – Пер.

Попередній запис

БАТЬКІВСЬКА ЛЮБОВ

Наступний запис

Відповіді на ключові запитання