ЗЛІСТЬ – ДОПОМІЖНА СИЛА

Злість – це почуття, яке нас часто охоплює. Німецьке слово «злість» (нім. «Ärger») походить від слова «arg», що означає «злий, поганий, недобрий». Також це слово пов’язане з коренем «ergh», що означає «трясти, тремтіти, бути сильно схвильованим». Отож злитися – означає робити щось погане, зле, недобре. Якщо я злюся, то тим самим роблю подію, яка є причиною моєї злости, ще гіршою, ніж вона насправді є, я поринаю в злість. Тоді бачу цю подію наче крізь темні окуляри, які показують скрізь лише зле й погане.

Слово «злитися» все-таки означає, що я сам себе злю. Отож це мій вибір – злитися чи ні. Можу сам собі завдати злости, а можу цього не робити. Це означає, що я відповідальний за свою злість. Ми справді не можемо уникнути того, що нас розізлить інша людина чи певна неприємна ситуація. Першою реакцією покерувати неможливо. Однак якщо ми увесь день ведемо самі з собою злісні монологи й поринаємо в злість – це вже лише наша відповідальність. Злість тісно пов’язана з агресією. Власне злість запрошує нас викинути зі свого серця те, що нас злить, визволитися від цього. У злості прихована сила, яка допомагає нам дистанціюватись від негативних слів та подій. А іноді злість – це внутрішнє поривання змінити ситуацію. Якщо я злюся, що на роботі чи вдома щось не так, то злість може бути запрошенням сісти й обговорити болючі питання. Тоді злість допомагає знайти краще розв’язання складної ситуації.

Одного разу Герман Гессе сказав: «Чого в мені немає, те мене не хвилює». Часто злість показує, що в тій людині, яка нас злить, є щось таке, чого ми самі в собі прийняти не можемо. Злість нагадує нам про власні тіньові сторони для того, щоб із ними примиритися. Ця емоція – чудове дзеркало, в якому можу чітко побачити своє відображення. Проте це лише одна сторона. Якщо розглядати докладніше згадані вище слова Германа Гессе, то можу зрозуміти їх так, що я завжди винуватий у тому, що злюся. Щось зі мною не так, мушу добре розібратися в собі й виправити неприйнятні риси характеру.

Однак злість може мати зовсім іншу функцію. Вона може сигналізувати про те, що мені варто триматися якнайдалі від людей, які негативно на мене впливають. Якщо якась особа мене постійно злить, я мушу запитати себе: Якою ж незадоволеною має бути людина, якщо вона мене постійно критикує? Якою ж зраненою вона мусить бути, якщо вона постійно ранить мене? Як має виглядати її внутрішній світ, якщо з нього постійно виходить таке нечисте та неприємне? Якщо так себе запитаю, то зможу подумки дистанціюватись від цієї людини. Вона може бути незадоволеною, але це її вибір і її проблеми.

Про таку злість нам говорить Євангеліє від Марка. Тут Ісус на очах фарисеїв хоче оздоровити суху руку чоловіка, а вони звинувачують Його в порушенні суботи: «І споглянув Він із гнівом на них, засмучений закам’янілістю їхніх сердець, і сказав чоловікові: Простягни свою руку!» (Мр. 3:5). У цьому випадку злість зростає до гніву. Однак гнів не спонукає Ісуса вилити злість на фарисеїв. Навпаки, ця емоція стає тією силою, що дає Йому змогу дистанціюватись від них і, попри все, чинити те, що Він вважає правильним. Він ніби каже: «Ваша закам’янілість – це ваші проблеми. Я роблю те, що доручив мені Отець. Я не дам вам жодної влади наді Мною». Злість дарує Ісусові здатність визволитися від впливу фарисеїв. Однак тут Він не тільки дистанціюється від їхнього негативного впливу, а співчуває їм. Подає їм руку, не відкидає їх. Він не дає їм влади над собою, але й не дозволяє їм впасти. Допомагає зрозуміти, що йде поруч із ними нелегкою дорогою життя. Однак вони відкидають простягнуту руку самого Бога, бо затверділи в страшному осудженні. Виходячи звідти, вони вирішують Його вбити.

Отож, переживаючи цей уривок зі Святого Письма, запитаймо себе: А як мені поводитися зі своєю злістю в щоденному житті? Є багато різних способів поведінки. Перший із них – усвідомити свою злість і запитати себе, що вона хоче мені сказати: чи не є вона проханням дистанціюватись від неприємних осіб чи змінити свою ситуацію? Можливо, мушу виявити свою злість, розпочавши з кимось неприємну розмову про те, що мене турбує і прояснити ситуацію? А можливо, це заклик до того, що не варто надавати зовнішнім речам та людським вчинкам такого великого значення, а більше прислухатися до свого внутрішнього голосу. Йдеться не про те, щоб витісняти свою злість. Спочатку треба зрозуміти, що вона в собі приховує. А це означає поговорити зі своєю злістю, з’ясувати те, що вона хоче мені сказати. Коли усвідомлю причину й мету своєї злости, то навчуся з нею поводитися та більш відповідно її виражати. Дуже важливим кроком стане усвідомлення того, як найкраще виражати свою злість.

Одна вчителька завжди вела протокол педагогічних конференцій. Раптом вона дізналася, що хвора на рак, і відмовилася виконувати цю функцію в школі, пояснюючи це станом свого здоров’я. Однак директор відповів на її відмову своєю відмовою, запевнюючи вчительку, що ніхто так добре не виконуватиме цієї справи, як вона. Отож жінка продовжувала вести протокол, але вже з великою злістю на свого директора. Вона жалілася мені на те, що директор не сприйняв серйозно її ситуації та прохання. Я відповів їй: «Ви самі не сприймаєте себе серйозно. Коли Ви злитеся, то стаєте відповідальною за те, що так відкрито виражаєте свою злість лише для того, щоб директор сприйняв Вас серйозно».

Отож справді важливе питання в тому, як мені виражати свою злість. Іноді є реальна потреба відкрито показати її перед іншими людьми. Однак у такому випадку ми повинні виражати її відповідно до ситуації, у міру причетности до неї іншої людини. Бо часто ми виливаємо злість, що накопичилася з часом, на інших людей, які нічого спільного з нею не мають. Тоді таке вираження злости можна назвати неприпустимим. Люди вибухають, виражаючи свою злість, однак після своїх вибухів вони зобов’язані ретельно позбирати всі уламки. Та навіть це не дуже допоможе ситуації. Ми не маємо дозволити злості запанувати над нами, а повинні використати її настільки ефективно, щоб вона принесла позитивний результат.

Інший шлях полягає у визволенні від злости. Є така злість, яку неможливо використати для зміни ситуації: це накопичена злість. Тоді варто спробувати визволятися від неї. Хтось просто голосно кричить, коли його ніхто не чує. Хтось визволяється від накопиченої злости, рубаючи дрова. Фізична праця може допомогти людині визволитися від злости, яка не тільки заполонила душу, а й загрузла десь у нашому тілі. Отож кожен із нас мусить знайти свій спосіб поведінки зі злістю. Не варто злитися на себе через те, що ми злимося, а справді варто знайти шляхи креативної поведінки зі своєю злістю. Злість завжди має свою мету та значення. Наше завдання – віднайти її мету, а тоді використати свою злість розумно та креативно для того, щоб змінити ситуацію, яка нас розізлила.

Попередній запис

АНТИПАТІЯ – НАГОДА ПОГЛЯНУТИ ІНШИМИ ОЧИМА

Наступний запис

ОБРАЗА – ЗНЕВАЖЕННЯ ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТИ