Змагальний дух

Саме вибір – а не випадок – визначає вашу долю. Джин Нідеч

Мені подобається вигравати. Усе своє життя я вірив, що коли хтось веде рахунок, я мушу бути першим. В юності я грав у всі ігри, які були популярні в той час, і ліпшу частину свого дорослого життя я провів, тренуючи атлетів у школі. Я вбачаю змагання у всьому, що роблю, і цілком усвідомлюю, що це не завжди добре. Я борюся з цією рисою свого характеру день у день.

Хоча я й досі полюбляю спортивні ігри, у сорок п’ять років мені далеко до того, на що я був здатен колись у свої вісімнадцять. Моя бейсбольна і футбольна кар’єра завершилася, а дні на баскетбольному майданчику полічені. Тож, як і чимало інших людей мого віку, які прагнуть змагань, випробувань тіла й розуму і сподіваються залишитися в грі, я віддаю перевагу гольфу.

Одного дня, граючи в гольф зі своїм приятелем, я відчув неабияке розчарування. Один за одним мої удари були невдалими. М’яч просто не хотів летіти туди, куди треба. Кожен, хто хоч щось знає про гольф, розуміє, що цей спорт вимагає високої майстерности, а віддячує, натомість, низьким рівнем результативности. Існує аж занадто багато непідвладних людині чинників, які здатні вплинути на результат гри: вітер, швидкість поверхні довкола ямки, відстань перед останнім ударом, – і це лише кілька з них.

Ми з приятелем страшенно прагнули лише одного – перемогти того дня. І він, звісно, виграв усі серії. Коли мій суперник потрапляв у дерево, м’ячі відскакували на рівну галявину, наче зачаровані. Йому таланило в усьому. У мене не було такого щастя. Я зробив кілька чудових ударів. М’ячі добре лягали мені на ключку і таки приземлялися на рівній галявині, але там моє щастя і закінчувалося.

Почасти тому, що земля була тверда та випалена літньою спекою, мої м’ячі, що лягали просто посередині галявини перед ямкою, вдарялися об землю і котилися чимраз далі й далі від позначки. Зрештою мені доводилося далеко вертатися до свого гольф-мобіля, щоб наздогнати черговий неслухняний м’яч, і моє розчарування щоразу зростало.

Один м’яч перекотився через рівну галявину і, пройшовши через некошену траву, потрапив у струмок. Я розсердився, але спробував забути той момент, щоб зосередитися на наступній лунці. Мій м’яч полетів високо в повітрі, чудово приземлившись на рівній галявині; після того він також почав викочуватися з поля, зрештою опинившись у воді.

Про цей клопіт я мав би знати ще до початку гри. Гольфове поле назвали на честь групи озер, і справді вода там була усюди. Після кожного удару я розчаровувався дедалі більше, поки в мене не закипіло в нутрі. Удари партнера влучали в дерева і відскакували назад, відбиваючись від доріжки ще на п’ятдесят метрів ближче до ямки. Чому він, а не я?

Я натужився ще більше, бо моя змагальна натура не дозволяла мені здатися чи просто тішитися грою і товариством друга. Мені були байдужі чудові краєвиди, а також той факт, що я не сиджу за столом, мріючи зіграти кілька раундів. Усе це не мало жодного значення, тому що, як бачите, йшлося лише про перемогу.

Зрештою, перемігши всі сили природи і не тільки, я таки дістався до рівної місцини перед ямкою. Настав час зробити останній удар. Я подумав: «Гаразд, а тепер подивимося, що скаже вода!» Я переконав себе, що маю чудову форму, ідеальну техніку і зроблю влучний удар. Мій вправний, точний рух послав м’яча чітко в ціль; після того час неначе спинився, поки я дивився, як м’яч котиться до ямки посередині галявини. Я затамував дух, коли мій м’яч підкотився до неї і закружляв довкола. Тоді сталося немислиме. Він намалював дугу і викотився геть! Мені довелося побачити увіч найстрашніший кошмар кожного гольфіста.

Я поволі видихнув, але зрештою піддався розчаруванню, яке відчував протягом усього дня. Я жбурнув ключку так далеко в ліс, що, мабуть, потрапив би до «Книги рекордів Гіннеса» за найдальше метання знаряддя для гольфу (жартую). Змагальний дух здолав мене того дня. Моя ключка, мабуть, ще донині лежить десь у лісі, гниючи й ржавіючи.

Проте далі сталося щось жахливіше, ніж ті коники, які викидали мені гольфові м’ячі. Друг сказав мені: «Річі, на тебе дивиться дівчина з гольф-мобіля». Я підвів погляд, сподіваючись, що це не так, але вона справді стояла за галявиною. У її гольф-мобілі були прохолодні напої для гольфістів – вона спинилася там, щоб не турбувати мене і мого приятеля, поки ми заганяли м’ячі в ямку. На лихо, вона бачила все.

Яким же посміховищем я себе зробив? Який приклад я подав цій молодій дівчині та своєму приятелеві? Усі в гольф-клубі знали, що я на служінні. Як моя поведінка відображала мою спроможність контролювати свій гнів? Я не думав про це, коли жбурляв ключку. Я зосередився лише на тому, що не влучив. Те, що колись живило мій успіх на ігровому полі, тепер обернулося на камінь спотикання. Мій змагальний дух, бажання перемогти переступили невидиму межу і стали слабкістю, а не силою.

Чи колись ви робили вибір, про який шкодуєте? Це трапляється з усіма, рано чи пізно. Подеколи той чи інший вибір лише змушує нас ніяковіти, однак часом веде до серйозних наслідків. Того дня на полі для гольфу я зашкодив своїй репутації вірного в Христі – перед моїм приятелем і молодою дівчиною, що розвозила напої. Я можу лише сподіватися, що це не погіршило її ставлення до християн загалом. Але я знаю багатьох людей, які страждали від згубних звичок, фінансових труднощів і навіть небезпечних для життя хвороб через якісь свої колишні рішення.

Кожен вибір змінює наше життя. Як би ми не починали якусь справу, від наших щоденних рішень залежатиме, як ми її завершимо. Ми вирішуємо, чи вставати щодня і ходити на роботу та в школу. Ми вирішуємо, чи споживати деякі харчі і чи виконувати фізичні вправи. Ми вирішуємо, чи будемо курити і вживати алкоголь. Ми вибираємо, які статеві стосунки матимемо і з ким. Ми вибираємо собі дружину і друзів. Кожне з цих окремих рішень має поважні наслідки, що тривають усе життя. Навіть рішення, що видаються дріб’язковими, як-от що їсти на сніданок, можуть мати глибокий вплив на наше життя і на життя інших.

Попередній запис

Вступ

Наступний запис

Вибір має силу