Складність, яку переживає більшість із нас, полягає не стільки у виконанні Божої волі, скільки в простому знанні того, якою є для нас ця воля. Що стосується такого знання, то існує кілька речей, щодо яких ми можемо бути впевнені, що вони є волею Божою, наприклад:
- Десять заповідей Божих, які були дані Мойсею,
- церковні заповіді,
- обов’язки нашого життєвого стану,
- послух законній владі – державній, сімейній та церковній,
- а також нова заповідь, дана Ісусом, щоб ми любили одне одного.
У Писанні бачимо, як багато разів дуже просто пояснено, чого саме Отець очікує від нас. Усі ці способи є прямими виразами Божої волі в нашому щоденному житті. Можливо, нам допоможе перелік окремих абсолютних заповідей.
- «Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить» (Лк. 6:27-28).
- «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам.» (Лк. 6:36-37).
- «Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде!» (Лк. 18:17).
- «Оце ж воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:40).
- «Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм» (Мт. 11:29).
Нашою проблемою може бути те, що ми схильні сприймати заповіді негативно. Переважно думаємо, що для нас вони не є вказівками, але насправді це не так. Ми не звинувачуємо винахідника приладу, коли він дає рекомендації, як отримати найкращі результати від його винаходу. Хто може краще знати, як найкраще працює машина, ніж її винахідник! Для більшості з нас це логічно, і ми прагнемо виконувати вказівки та приймаємо той факт, що більшість обладнання тоді витримує гарантію, якщо точно дотримуватися вказівок щодо його використання.
Саме це і зробив Бог, давши нам заповіді. Вони не є вимогами Творця, Який змушує Своє створіння постійно пам’ятати про своє становище підлеглого. Заповіді, дані Отцем у Старому Заповіті та Ісусом у Новому, є просто вказівками, які повідомляють: людські створіння, Ним сотворені, щасливіші, здоровіші та більш задоволені, якщо дотримуються вказівок свого Творця.
Отець знає, за яких умов наші душі зростають і стають зрілими. Він знає, які нагадування є найефективнішими для подолання наших слабкостей. Він знає, які кроки потрібно зробити, щоб оминути численні перешкоди, які ворог облаштував на нашому шляху. Він знає більше за всіх, яким чином наші душі мають бути очищені, загартовані та перемінені, щоб одного дня вони могли стати перед Його дивовижною присутністю і не бути знищені.
Святе Письмо сповнене одкровень, які розповідають нам, як Отець бажає, щоб ми думали та чинили в кожній обставині. Водночас наше завдання щодо знання Божої волі полягає в рішеннях, які приймаємо в нашому щоденному житті. Насамперед треба сказати, що раніше згадані заповіді є частиною визначеної Божої волі. Тут не виникає запитань стосовно того, чого Він хоче. Випробовування в щоденному житті, зло, страждання, тощо є частиною допускаючої Божої волі.
Визначена Божа воля прагне тільки того, що є добрим і святим, але вільна людська воля та спокуси диявола спричиняють інші наслідки, які далеко не є добрими. Згодом ми страждаємо від цих наслідків, але Бог, перед Яким поставлене все, бачить певну користь у нашому терпінні болю і зла, тому заради більшого добра Він допускає зло.
Святий Павло пояснив це тоді, коли нагадав нам, що для тих, хто любить Господа, все співдіє на добро (Рим. 8:28). Наш дорогий Господь витерпів зло, ненависть і врешті розп’яття, щоб звершити Божу волю.
Ми не можемо сказати, що Бог призначив, щоб людина відцуралася і вбила Його Сина, але знаючи наперед почуття вибраного народу при появі Його Сина на землі, Він допустив їхні злі наміри, та через досконале прийняття їхнього зла Божим Сином, Він викупив нас. Він хотів, щоб людина не впала, але гордість відкинула це бажання. Він прагнув, щоб людина прийняла Ісуса, але багато хто не зробив цього. Допускаючи наслідки неприйняття, Отець бачив велике добро. Людина завжди знала би, як сильно Бог її любить; вона була б одержувачем Духа, благодаті, Божественного синівства, і, врешті, Неба. Усе це добро було надійно приховане за злом людей. Бог бачив це і дозволив Своєму Синові смертельно страждати для того, щоб розірвати диявольські пута над людством і врешті остаточно знищити смерть славним Воскресінням.
Отець має таку саму любов і до нас. Наша віра, надія і любов повинні завжди яскраво палати в нас, коли проходимо випробування, які Він дозволяє в нашому житті. Віра є ключем до здійснення Божої волі. Ми повинні довіряти Отцеві, чиї очі завжди попереду нас. Ми не можемо бачити чи судити про наш шлях у густому тумані, але ми можемо мати довіру до Отця, Який чітко бачить усе наперед.
Приймаючи рішення стосовно нашого стану життя, друзів, роботи, планів на майбутнє, ведення бізнесу тощо, ми передусім повинні керуватись певними принципами, використовуючи ті розумові здібності, якими Бог наділив нас, а також молитись про Боже керівництво. Ми не можемо сподіватись, що Він прийде в якомусь містичному видінні і точно скаже, що маємо робити.
Можливо, будуть деякі директиви для того, щоб побачити, чи рішення, яке маємо прийняти, буде для більшої честі та слави Господньої, як воно вплине на наші стосунки з Ним, а також, чи залишаємося в мирі, приймаючи це рішення. Ми можемо бути певними, що коли приймемо це рішення в такому світлі, Бог стоятиме за нами і знайде в цьому, навіть якщо потім ми побачимо помилковість нашого рішення.
Бог також використовує невдачі, щоб наблизити нас до Себе. Він ніколи не наказує нам приймати завжди правильні рішення, тільки просить бути святими, і це викликає дитячу довіру, що Він зробить наші криві дороги прямими та скріпить наші кроки.
Коли ми маємо нагоду вибирати друзів, ми вже маємо певні критерії для вибору. Ісус сказав нам, що пізнаєте їх за їхніми плодами (Мт. 7:16). Ми повинні вибирати собі друзів не лише за плодами, які вони самі збирають в їхньому житті, але також за плодами, які ми дістаємо в їхньому товаристві. Ми можемо дійти до певного висновку про Божу волю щодо роботи, зважаючи на таланти, якими Бог нас наділив. Яка праця є для нас найбільш прийнятною та приємною? Якщо ми не впевнені, то повинні змінювати роботи, аж доки не усвідомимо, що ми «вдома» і що це саме те, що ми можемо робити найкраще.