Колишній пітчер Атланти Брейвз Джон Смольц понад два десятиліття грав у Вищій бейсбольній лізі. Протягом того часу його вісім разів обирали на «Гру всіх зірок» і нагороджували призом Сая Янга, яким відзначають найкращих пітчерів у Лізі. Крім того, Джон єдиний пітчер в історії Вищої ліги, який має понад 200 перемог і 150 сейвів.
Джон грав у сотнях ігор, і щоразу, коли він стояв у крузі пітчера, йому доводилося робити вибір. Фастбол? Слайдер? Кервбол? В одній із наших численних бесід я запитав Джона, як він визначає, котрим зі способів подавати. Ось що він розповів мені.
«Якщо я стоятиму в крузі, думаючи про найгірше, що може статися, і не віддамся цілковито грі, то дійсно станеться найгірше. Але якщо я певен, що якась подача найкраща, навіть якщо м’яч відбито, то це був найліпший вибір, тому що я зробив його з упевненістю. Я не м’явся. Я бачив його наскрізь. Після кожної подачі, кожного рішення я можу переоцінити ситуацію і визначити, чи кидати такий самий м’яч, чи робити щось зовсім інше.
Збір інформації та належне інформаційне поле вкрай важливі для того, щоб робити правильний вибір. Якщо просто вийти і приймати рішення наосліп, то з таким самим успіхом можна і монету підкидати.
Протягом своєї кар’єри я не раз робив у крузі неправильний вибір, поводячись непослідовно. Невдовзі зрозумів, що мій вибір був сумнівним, коли я не докладав до нього розуму, коли не віддався йому цілковито і не звертав уваги на знаки. Я можу пов’язати процес мого вибору з Книгою Якова 1:8 і його темою двоєдушности. Годі служити двом богам чи двом господарям. Якщо людина не служить Богові і жадає речей цього світу, то вона буде слабкою.
Я пов’язую цей біблійний вірш із бейсболом так. Коли я стою в крузі навпроти гравця, що відбиває м’яч, то не можу мислити двоєдушно. Я мушу прогнати з голови думки і тривоги про земні справи. Я не можу думати про результат, перед тим як досягну його, свої показники чи гроші, які міг би заробити, вигравши з сухим рахунком і не дозволивши суперникові заробити жодного очка. Двоєдушність не створює миру й спокою, які потрібні, щоб вийти на поле та зробити кидок. Я мушу зосередитися та не спускати очей з гравця, який відбиває м’яч.
Я в бою. Саме тому мені важливо мати певну ментальну стійкість і здатність розпізнавати знаки, які потрапляють мені на очі, щоб мати змогу пристосуватися як слід. Мій кетчер розповість мені, як він бачить усе зі свого погляду. Тренер розповість мені, що бачить він, а його помічник докине слівце й собі. Зосереджуючись на кидку, я мушу враховувати чотири погляди: свій, кетчера, тренера та його помічника. Який же кидок я вирішу обрати?
Я мушу врахувати їхню думку, а тоді по-справжньому зосередитися на собі, своєму внутрішньому стані й зробити вибір. Людям навколо не потрібно робити кидок і відчувати його наслідок. Вони тільки роблять пропозиції. І лише я знаю, як почуваю себе, як болить моя рука і скільки сили в мене залишилося. Суть ось у чому: коли я переступаю через білу лінію, хоч що каже кетчер, хоч чого вимагають від мене на тренувальному майданчику, я мушу зосередитися на виконанні певного кидка.
А якщо ні, якщо мене тривожитимуть усілякі інші речі, то я ніколи не стану найкращим пітчером».
«Збір інформації та належне інформаційне поле вкрай важливі для того, щоб робити правильний вибір. Якщо просто вийти і приймати рішення наосліп, то з таким самим успіхом можна і монету підкидати». Джон Смольц
Чи помітили ви принципи, які сформулював Джон? Зосередженість, відданість і знання вкрай важливі в процесі здійснення вибору. Він вислуховує думку людей, які мають змогу інакше оцінити ситуацію, ніж він; тоді він порівнює цю інформацію з тим, що сам відчуває і як думає. Врешті-решт він мусить зосередитися на своєму виборі та цілковито віддатися грі. Якщо він дозволить собі відволіктися або дозволить іншим обирати замість себе, то ніколи не стане таким пітчером, яким благословив його Бог. Джон каже, що ті самі принципи стосуються і його дороги віри.
«Якщо вибір, який я роблю, служить світові, тоді я здобуду світ, але втрачу Бога. Поганий вибір, який я роблю в щоденному житті і в крузі пітчера, – та навіть ті рішення, які не обов’язково погані, але й не надто корисні також, – зазвичай, свідчать про якусь нестачу: нестачу інформації, нестачу організації, нестачу дисципліни або якусь іншу нестачу. Тому: що більше інформації я маю, то організованіші мої думки й почуття, то дисциплінованіше середовище і то кращий мій вибір.
Те саме стосується і моєї дороги в Христі. Це повсякчасний щоденний труд, який потребує дисципліни, організації й усього іншого, без чого годі стати добрим пітчером. Але саме це дарує мені радість. А без миру й радости важко уявити собі християнське життя. Тепер я знаю, що немає радости в речах цього світу. Звісно, існує щастя, але це поверхневе почуття, яке пов’язане з грішми, славою та матеріяльними цінностями. Вони не мають жодного значення в тому, ким ми є і ким нас покликав стати Бог. Радість – це головне. Це найбільший мир.
Якщо я живу, щоб служити Христові, то не втрачаю нічого. Якщо Біблія, яку я вважаю істиною, є моїм дороговказом і я вирішую відступити від її настанов, то втрачаю все. Ніщо не може замінити любови, яку має для нас Бог. Христос, який за нас умирає на хресті, перевершує все, що ми можемо здобути матеріально. Потрібно все життя щодня перебувати в Божій присутності, щоб усвідомити цю істину, але наш вибір або веде нас ближче до Нього, або віддаляє геть».
Розумієте, що я маю на увазі? Ми можемо й не бути професійними бейсболістами, що день у день вибирають, який зробити кидок, але всі ми мусимо обрати, кому будемо служити, що мотивуватиме наш вибір і чи поставимо ми Бога на перше місце. Дорога до успіху для нас усіх одна – наслідувати Христа! Напевне, ми не зможемо виміряти свій успіх розміром банківських рахунків чи матеріяльними здобутками, однак Божа ікономія не ґрунтується на цих речах. Послання до римлян 14:17 каже, що Боже Царство – це справедливість, мир і радість у Святому Дусі. Таким є справжнє життя.