Зцілена і покликана

П’ятдесятниця завжди була для мене особливим днем. Перед моїм народженням мама молилася, щоб у неї була дівчинка, і я народилася в день П’ятдесятниці.

На Різдво 1959 року, коли мені минуло тринадцять років, моя мама раптово померла. Коли я плакала тієї ночі, то почула голос, який промовив: «Не хвилюйся, Я потурбуюся про тебе». Насправді я не розуміла, що це Господь, але відчула мир. Наступного ранку я вже знала, що хочу бути монахинею.

Десь через півтора року після смерті моєї мами я пішла в монастир Згромадження сестер св. Клари в Неврі, моєму рідному місті в Ірландії’.

Сестра, яка підійшла до дверей, запитала: «Чим можу бути тобі корисна?»

«Я хочу бачити генеральну матір настоятельку», – відповіла я.

Отож вона повела мене до матері Агнеси О’Брайен.

«Дитино, у чому річ?» – запитала старенька черниця.

«Я хочу бути монахинею», – відповіла я.

У той момент увійшла настоятелька: «Скільки тобі років, дитино?»

«Трохи більше чотирнадцяти», – промовила я.

Мати Агнеса, дуже свята монахиня, сказала: «Ми не можемо прийняти тебе зараз. Канонічне право не дозволяє цього. Приходь пізніше».

Трохи згодом мати Агнеса запросила мене прийти і жити з жінкою, яка працювала в головній обителі, попри те, що мені ще рано було вступати до новіціату. На мій вступ до монастиря повинен був дати дозвіл батько. А я ще жодного разу не говорила з ним про це.

Але якось на початку червня, коли він орав поле, я наважилася спитати. Він зійшов на край поля, щоб посидіти зі мною, деякий час ми розмовляли, а потім я промовила: «Тату, я хочу бути монахинею».

«Ну, якщо це саме те, чого ти хочеш, то йди, а якщо ні, – то спробуєш», – відповів він.

За два дні до мого п’ятнадцятиліття старша сестра новіціату повідомила мене, що я буду вступати до монастиря у свій день народження, і звеліла повідомити батька, щоб він прийшов.

Нічого не знаючи про життя монахинь, бідний батько послав телеграму моєму братові в Англію: «Швидко приїжджай. Брідж іде в монастир. Можливо, вже ніколи її не побачиш».

Півроку я була кандидаткою, а потім стала новичкою. Батько завжди приходив на ті урочистості. Уперше я побачила, як тато плаче, коли приймала постриг і мої кучері падали додолу.

Коли складала перші обітниці, 4 грудня 1962 року, то пережила свій перший духовний досвід. Клячачи в каплиці, чекаючи на виклик, я побачила Ісуса, одягнутого як Добрий Пастир, який підходив, щоб узяти мене за руку, і говорив: «Іди за Мною».

Після послушництва в різних монастирях, мати Агнеса, яка була серйозно хвора, попросила мене приїхати, щоб доглядати її. Вона мала великий вплив на моє життя. Вона глибоко шанувала духовенство і постійно молилася за священиків. Незважаючи на те, що сама ніколи не була в Америці, заснувала там наші згромадження. Мати Агнеса багато розповідала про Найсвятіше Серце і спонукала мене бути доброю, святою і полум’яно-побожною.

Попередній запис

Спільнота, щоб витримати до кінця

Наступний запис

Зцілення силою Святого Духа